Надзвичайно низький рівень льоду на Великих озерах б’є рекорд

Цієї зими Великі озера були надзвичайно вільні від льоду. Насправді станом на 14 лютого 2023 року лід вкрив лише 6,6 відсотка з п’яти прісноводних озер. Згідно з даними, опублікованими Лабораторією дослідження навколишнього середовища Великих озер (GLERL) Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA), це значно менше, ніж 35-40-відсотковий льодовий покрив, який є типовим для середини лютого.

Коли прилад Visible Infrared Imaging Radiometer Suite (VIIRS) на супутнику NOAA -20 отримав це зображення 13 лютого, льодовий покрив на озерах становив 7 відсотків. Це найнижчий рівень крижаного покриву, виміряний у цей день будь-якого року з 1973 року, коли почали вести облік за допомогою супутника. Невелика кількість льоду вкриває береги озер. Можна побачити смугу льоду, яка перетинає затоку Сагіно озера Гурон. В озері Ері вихори осаду, що піднялися штормами, надають воді мармурового вигляду.

Температура повітря є основним фактором, що впливає на льодовий покрив на Великих озерах. За даними Національного льодового центру США, у січні 2023 року температура повітря в кожному з п’яти озер була вище середньої. Згідно з даними NOAA, середня температура в США склала 35,2 градуса за Фаренгейтом (на 5,1 градуса вище середнього), що зробило січень 2023 року шостим найтеплішим січнем за всю історію спостережень.

Площа льоду в басейні Великих озер ненадовго підскочила до 21 відсотка на початку лютого у відповідь на різке похолодання. Але відтоді він знизився щонайменше до середини лютого. Максимальний льодовиковий покрив зазвичай припадає на період із середини лютого до початку березня.

Крижаний покрив на озерах змінюється з року в рік. Але аналіз під керівництвом Цзя Вана, льодового кліматолога з GLERL NOAA, показує тенденцію до зниження, яка охоплює 44 роки. Протягом зимового періоду, який триває з 1 грудня по 30 квітня, середній рівень крижаного покриву на Великих озерах зменшився на 69 відсотків між 1973 і 2017 роками.

Антропогенне потепління зіграло певну роль у цьому спаді, що триває десятиліттями. Але більшим фактором, як виявив Ван, є природні закономірності мінливості клімату над Тихим і Атлантичним океанами: Північноатлантичне коливання, Атлантичне багатодесятирічне коливання, Тихоокеанське десятирічне коливання та Ель-Ніньо-Південне коливання.

«Щороку ми маємо розглядати ці чотири шаблони, щоб змоделювати крижаний покрив», — сказав Ван. «Зараз Тихоокеанське десятирічне коливання разом із Північноатлантичним спричиняє потепління Великих озер».