Київський планетарій навіть у воєнний час працює 7 днів на тиждень. "Телеграф" дізнався, що тут можна подивитися, послухати, та на яку аудиторію розраховані проєкти головного українського "космічного театру"
"Всі живі, всі повернулися до Києва, всі працюють"
Зручне крісло, купол над головою та занурення на всі 360° у космічні спецефекти – метеоритний дощ, полярне сяйво, зоряне небо, сонячне затемнення, парад планет. Все це в планетарії прямо над твоєю головою, а через купольну форму екрану здається — з усіх боків. Для дітей — маса нової інформації про Сонячну систему, роботу космічної станції і чому, наприклад, космонавт не може мати зайву вагу. Для дорослих – можливість на якийсь час відключитися від тривожних новин.
До війни в Україні було близько десятка планетаріїв — у Вінниці, Харкові, Запоріжжі, Херсоні, Одесі, Дніпрі, Черкасах… Війна "зламала" роботу харківського — співробітники роз’їхалися, наразі його будівля порожня. Не працює планетарій у Херсоні. Столичному пощастило більше, каже заступник директора Київського планетарію Оксана Чорноусова. Усі люди живі, всі повернулися до Києва, всі працюють. Кістяк колективу невеликий для такої махини – 15-20 осіб.
"Ефект занурення залежить від розміру купола"
Наразі основні програми планетарію – це науково-популярні повнокупольні фільми у форматі 360°. Ти сидиш, а над твоєю головою відбувається, наприклад, народження Всесвіту.
Програми, в яких зазвичай по два невеликі фільми, йдуть практично без зупинки: щогодини з 11:00 до 21:00 по буднях, у вихідні починаються на годину раніше — з 10:00 і йдуть до тієї ж 21:00. О 19:30 вечорами відбуваються концерти живої музики на тлі космічних краєвидів.
Наш планетарій – другий за розміром у Європі. Діаметр купола Київського планетарію – 23 метри, кількість місць – 296. Для порівняння: найбільший планетарій у світі Nagoya City Science Museum знаходиться у Японії.Він розрахований на 350 місць, а діаметр його купола становить 35 метрів.
Перший за розміром у Європі планетарій має діаметр купола 25 метрів, різниця з Київським — лише 2 метри. Потужність ефекту присутності, пояснюють у Київському планетарії, залежить від розміру купола. Чим більша його площа, тим сильніше ти поринаєш у проєкцію.
Прогулянки зоряним небом, фільм про рибок і найкумедніше питання лектору
Це перша війна в історії Київського планетарію. Вперше планетарій у Києві було засновано у 1952 році видатним вченим Сергієм Костянтиновичем Всехсвятським. За роки роботи планетарій переїжджав, обладнувався технікою, розвивався. Після вторгнення 24 лютого планетарій не працював, але в травні 2022 року почав потихеньку повертатися до звичайного життя.
Зараз, наприклад, тут можна не лише переглянути повнокупольні фільми, а й потрапити на лекцію дипломованого астрофізика.
— У мене профільний диплом, — каже заступник директора Київського планетарію Оксана Чорноусова. — Раніше у нас працювало три астрономи, зараз поки що — я одна, оскільки і карантин, і війна внесли корективи у нашу роботу. Але у нас відкрито три вакансії, ми займаємося пошуком лекторів, і, як і раніше, проводимо лекції для 11 класів у рамках шкільної програми з астрономії.
— Ви проводите лекції і для відвідувачів, зокрема дорослих. Вони про що?
— Прогулянки зоряним небом. Це лекція для широкого загалу. Ми розглядаємо, які сузір’я видно на небі в цю пору року, говоримо про легенди, які з ними пов’язані, тощо.
— Які найцікавіші запитання ставлять?
— Часто запитують, вказуючи на апарат планетарій, що знаходиться в центрі зали під куполом, чи це не телескоп. Не розуміють, що це закрите приміщення, в якому навряд чи було б встановлено телескоп, призначений для спостережень за нічним небом.
— Як війна змінила роботу планетарію?
— Будівля, дякувати Богові, вціліла. Люди — теж. Потік відвідувачів суттєво знизився, їх 80 відсотків від карантинного потоку. Про часи до карантину я взагалі мовчу — зали були забиті школярами та молоддю. Але ми раді, що люди потихеньку, потихеньку повертаються.
— У вас є велика програма показу фільмів. Скільки триває у середньому сеанс?
- 45 хвилин. Зручний для сприйняття інформації формат — як у школі.
— Хто створює для вас фільми?
— До війни це були дві українські студії, одна з яких і зараз працює в Україні, друга — переїхала до Берліна. Ми показуємо, наприклад, "Вояджер: Подорож у нескінченність" та "Подорож Сонячною системою" українського виробництва. Українські компанії роблять продукт українською та англійською мовами, їхні фільми показують не лише у нас, а й у всьому світі. Але, звісно ж, у нас є й закордонні. Наприклад, німецький фільм про рибок "Калуокахіна. Зачарований риф".
— Фільмів у вашій "бібліотеці" багато?
— Загалом для дорослих та дітей зараз їх демонструється понад 20.
— До речі, а як до планетарію потрапив фільм про рибок?
— Вони виринають на поверхню і дивляться на зоряне небо, вивчають сузір’я. Крім того, це спільна важлива тема — екологія, потрібно берегти природу, не забруднювати океани. Про це там також йдеться.
Один з хітів планетарію — "Вояджер: Подорож у нескінченність"
Автори фільму "Вояджер: Подорож у нескінченність" — українці, київська студія повнокупольних фільмів UMA Vision, розповіли у планетарії. У "багажнику" студії — 10 академічних "лекцій" для планетаріїв та 2 фільми. "Вояджер" — найтитулованіший продукт. Його, за словами режисера студії Юрія Гапона, показують у 50 планетаріях світу.
"Майже всі продюсери повнокупольних фільмів в Україні роблять їх власним коштом і умовно для себе, бо самим цікаво, — розповідає Юрій Гапон. – Як правило, у планетаріїв в інших країнах є свої студії, які фінансуються за рахунок планетаріїв та місцевих бюджетів. І, відповідно, створюють фільми у кооперації із планетаріями.
Щодо нашого проєкту, то я з дитинства цікавився Всесвітом, багато чув про місію "Вояджер". Вона унікальна, найдовша в історії освоєння Всесвіту — апарати "Вояджер-1" та "Вояджер-2", запущені 1977 року, функціонують і сьогодні".
Ці 2 технічні апарати були призначені для дослідження найвіддаленіших планет Сонячної системи: Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна та їх супутників. "Вояджери зробили понад 33 000 знімків Юпітера та його основних супутників, коли знаходились поблизу них. І астрономи з’ясували, що Велика червона пляма на Юпітері насправді є гігантським вихором-антициклоном. Біля Урану "Вояджери" виявили 11 раніше невідомих супутників. "Вояджер-1" і "Вояджер-2" побачили майже всі планети Сонячної системи і залишили її, вийшовши в міжзоряний простір.
— На сьогодні вони є найвіддаленішими штучними об’єктами, створеними людством, — продовжує Юрій Гапон. — Вони знаходяться так далеко від Землі і все ще продовжують надсилати корисні дані, ними ще можна керувати. Звичайно, частина обладнання вже відключена, тому що генератори станцій не виробляють стільки енергії, щоби все підтримувати. Мені, як режисерові, було дуже цікаво зробити фільм на цю тему. Тим більше, тоді місії виповнювалося 45 років.
— Скільки студій повнокупольних фільмів для планетаріїв до війни працювало в Україні?
— Мені відомо про 3 студії. Деякі продовжують працювати в Україні, хтось був змушений виїхати за кордон.
— Наскільки подібний проєкт на 27 хвилин робити важче, аніж знімати звичайний фільм?
— Це абсолютно різні процеси. Над проєктом "Вояджер: Подорож у безкінечність" команда працювала протягом трьох років. Бюджет такого проєкту може становити від 100 тисяч доларів.
Як правило, у фуллдомних (повнокупольних) фільмах дуже рідко використовують зйомки, лише комп’ютерна графіка. Так склалося, мабуть, історично, що більшість фуллдомних фільмів була на тему космосу, де зйомки були б просто неможливими. Наразі тенденції змінюються, і у планетаріїв з’являються фільми на різну тематику.
— Над такими фільмами працюють як над звичайними, а потім адаптують під купол, чи є якась особлива технологія?
— При виготовленні комп’ютерної графіки для фуллдомного формату необхідно враховувати те, що ваш екран – це коло. Під час компонування сцен є свої особливості — всі основні дії відбуваються внизу цього умовного кола. Робота з цим форматом значно складніша, ніж зі звичайним екраном, але дає можливість глядачу відчувати себе зануреним у історію, яку він переглядає. Звичайно, є певні унікальні товариші, які роблять звичайне кіно і потім розтягують його на купол, але картинка в цьому випадку повністю не покриває напівсфери, десь спотворюється, планетарії такого не люблять.
— Час та вартість залежить від складності комп’ютерної графіки?
— Звичайно. Ми створювали історію з "Вояджерами" у 3D-стерео з роздільною здатністю 8К. Цей формат є найбільш трудомістким і, мабуть, дорогим. Але ми не мали персонажної анімації, процес створення якої вкрай складний і займає багато ресурсів, у тому числі – фінансових.
— Що таке 8К і чим це загрожує глядачеві?
— Якщо говорити простими словами, це розмір кадру в пікселях (8192х8192). Для порівняння, телевізійний формат FullHD має менший розмір – 1920х1080 пікселів. 8К дозволяє ще сильніше поринути у те, що відбувається на екрані.
— Як багато людей можуть працювати над повнокупольним фільмом на кшталт "Вояджера"?
— На різних етапах було задіяно від 4 до 7 осіб. Це дуже мало, порівняно зі зйомками класичних фільмів.
— Ок. Українські проєкти купують планетарії інших країн, а власна держава щось замовляє, фінансово підтримує?
— Ми робили "Вояджер" власним коштом. Коли задумали створити мультфільм для дітей із робочою назвою "Назад в епоху динозаврів", змогли залучити грант на старт – першу стадію роботи, препродакшен. Зараз продовжуємо роботу власним коштом. Тут ми вже вирішили піднятися на новий рівень та зробити анімаційних персонажів. Це фільм для наших дітей про те, що добро перемагає зло. До написання сценарію залучили відомого українського письменника Володимира Арєнєва. Пандемія, а потім — війна загальмували роботу над фільмом, але вона триває.
— "Вояджер" отримав 8 нагород і знаходиться на 4 місці у загальносвітовій базі повнокупольних фільмів за титулованістю. Його показували на традиційних кінофестивалях чи це нагороди астрономічних інститутів?
— Ні, у світі існує близько 15-20 фестивалів, присвячених саме повнокупольним проєктам. Є такі в Німеччині, Чехії, США, Португалії, Великій Британії, Японії, Китаї, Австралії… Це їхні нагороди.
— Озвучуєте проєкти іншими мовами самостійно?
— Це робиться на фахових студіях звукозапису. Наприклад, Вояджер" озвучив український актор Олександр Ігнатуша ("Слуга народу", "Свати", "Опер за викликом"). А англійською — британський актор кіно та дубляжу Андрес Вільямс. Багато планетаріїв приєдналися до перекладу "Вояджера", завдяки їм фільм перекладено 15 мовами.
Свого часу ми дуже переживали, як сприйме світова спільнота повнокупольних кінотеатрів стовідсотково український продукт. Потім отримали нагороди, нас показували у різних країнах світу. Але нам було дуже важливо, що після вторгнення багато планетаріїв у світі безкоштовно показували наш проєкт українцям, які опинилися в еміграції — це була психологічна підтримка для наших людей.
"Створення власної обсерваторії — у планах"
Зараз Київський планетарій готує до показу два нові іноземні проекти, розповідає Оксана Чорноусова. Один — про супутники, якими вони бувають і чим займаються. Другий — "Таємниця темного Всесвіту" — для тих, хто серйозно цікавиться астрономією і тим, як влаштований Всесвіт. Європейське космічне агентство зробило цей фільм безкоштовним для використання всіма планетаріями, в якій країні вони б не були. Часто безкоштовним контентом із планетаріями ділиться NASA.
— А наші українські планетарії якось взаємодіють між собою? Можливо, діляться продуктом?
— Звичайно, ми спілкуємося, обмінюємося досвідом, але не фільмами. Ми купуємо ліцензію на кожен фільм і не маємо права його комусь передавати чи обмінювати на інший продукт.
— У Харківському планетарії був не лише купольний кінотеатр, а й обсерваторія із телескопом. Ви не думали зробити щось подібне?
— У планах це є. Є концепція створення обсерваторії, придбано частину обладнання та вирішується питання про те, щоб найближчим часом придбати сучасний електронний телескоп та відповідне програмне забезпечення. По суті, йде вибір між моделями обладнання. Також у планетарії розроблено програму астрономічних спостережень, у тому числі — з використанням сучасних можливостей співпраці з відомими обсерваторіями.
— Апарат планетарій, який приймають за телескоп, — система Zeiss Mark IV, виробництва компанії Сarl Zeiss — був встановлений ще 1988 року. Буває, що ламається? І чи дорого підтримувати його роботу?
— Ми його постійно підтримуємо у робочому стані. Це якісний німецький апарат, він зроблений, як кажуть, на віки. І у нас є профільні спеціалісти, які проводять регулярний техогляд. Для цього періодично влаштовуємо "технічні дні".
— Ми з нашою технікою на рівні європейських планетаріїв чи у чомусь відстаємо?
— Наш базовий апарат, планетарій, — оптико-механічний. Кожна з двох його сфер проєктує близько 6500 зірок Північної або Південної півкулі за допомогою 1000 ламп. У європейських планетаріях стоїть цифрова техніка, але на зображення це не впливає.
А наша цифрова проєкційна система Pictures X12, яка зараз працює у планетарії, була розроблена українською компанією у 2016 році. Вона складається із 12 HD-проєкторів, підключених до сервера. Наш планетарій є досить сучасним і для України, і для Європи.
— І все-таки, навіщо йти до планетарію, коли можна все подивитися на смартфоні?
— Людям потрібні нові почуття, новий досвід. Відчуття, коли ти перебуваєш в центрі великої зали, і на тебе летить комета чи астероїд, незрівнянне з тим, що ти відчуєш, дивлячись на маленький екран телефону. Вартість квитка на сеанс астрофільмів у середньому – 200-350 гривень. Є особливість у перегляді повнокупольних фільмів. Тут працює правило: чим вищий ряд – тим видовищніше, тому вартість таких квитків вища. Але під час проведення музичних програм під зірковим небом є випадки, коли відвідувач обирає ряди нижче, щоб бути ближчим до сцени та музикантів. Послухати живу музику під зірками можна за 250-800 гривень залежно від події – концерт це рок-зірки, опера чи джаз, класика, флейти чи навіть електронний орган.