Бути непомітною у дощ, спеку та мороз: українська снайперка про роботу на передовій

Снайпер – це не лише влучний стрілець, а й знавець балістики та природних явищ. А гвинтівка – це не найдорожче, що має снайпер. Про це достеменно знає дівчина з позивним “Кукушка”, яка несе службу в 47 окремій механізованій бригаді у відділенні снайперів.

Військовослужбовиця, з якою поспілкувалися Факти ICTV, закликає співгромадян брати на себе відповідальність та ставати до лав Збройних сил, бо за нас ніхто не вижене ворога.

“Кукушці” – 32 роки. У цивільному житті вона – журналістка, фотокореспондентка. Після початку війни в 2014 році рвалася на фронт, але не хотіла бути ані зв’язківцем, ані медиком, а саме такі посади були доступні тоді для жінок у війську.

– Я пішла в 2016-му, тому що з 2014-го готувалася. Я дуже хотіла піти в 2014-му, але не мала ні знань, ні навичок. Просто так піти дівчині у військо було складніше, ніж чоловіку. Були визначені посади, на яких могли бути дівчата: це або медик, або зв’язківець, або якась ще третя була, не пам’ятаю. Нічого з цього мене не цікавило, – розповіла снайперка.

Тож дівчина стала ходити на всі можливі курси підготовки та вишколи. Вона навчалася в школі Дике поле, проходила курси, які були на той час у Києві.

– Курси медиків медсанбату. Була українська резервна армія, в якій я проходила триденний вишкіл, ГО Український легіон, там теж почали готувати. Куди тільки можна було піти, де навчали, кругом я ходила і кругом вчилася, – пригадала дівчина.

І от в 2016 році вона зрозуміла, що вже має необхідні навички. До того ж, тоді жінкам дозволили займати бойові посади.

Дівчина підписала контракт із 58 бригадою. Була спочатку в снайперському взводі на посаді стрільця, а потім на посаді снайпера. Відслужила рік по контракту і повернулася в цивільне життя.

Але після початку повномасштабного вторгнення РФ знову прийшла добровільно до військкомату, бо інакше не могла.

– Я насправді абсолютно ніякої не бачу різниці між подіями, які почалися в 2014 році і продовжувалися до 2022, та подіями, які почалися у 2022 році. Просто війна Росії проти України була на маленькій частині території, а тепер вона на тисячі кілометрів фронту. Більше нічого не змінилося. Тому для мене як тоді, так і зараз, – це захист своєї території, – зазначила “Кукушка”.

Снайпери працюють у парі. “Кукушка” – одна із пари снайперів. На завданні один – робить постріл, а інший спостерігає і корегує.

– У нас є пара, і в нас є вогнева група, яка іде з нами на виходи. В мої обов’язки входить постріл або спостереження. Тобто ми разом із групою вогневою підтримки пересуваємося із точки А в точку Б. На точці безпосередньо ми шукаємо місце для позиції, облаштовуємо позицію, спостерігаємо, знаходимо ціль. І я або роблю постріл, або корегую свого напарника, який робить постріл, – розповіла дівчина, коментуючи особливості своєї бойової роботи.

Робоча зброя снайперки – гвинтівка. Про неї дівчина розповіла детально і методично.

Так, снайпер у її взводі працює з гвинтівкою на базі Savage 338 калібру. Діаметр кулі становить 8,6 мм, сама гільза – 70 мм. Цього достатньо для того, щоб стріляти на дистанції до 1,5 км і впевнено вражати мішені.

– Ствол у нас 26 дюймів, достатньо довгий, дає досить хорошу швидкість кулі на виході зі зрізу 830-840 метрів на секунду. Ствол зроблений із нержавіючої сталі, – додала захисниця.

Інструмент для другого снайпера – теж надзвичайно важливий: це труба і тринога. Спостерігач знаходиться поруч зі стріляючим снайпером. Тому він зазвичай іде на завдання не з гвинтівкою, а з трубою, треногою та дублюючою зброєю.

– Другий номер снайпера має знаходитися максимально біля нього для того, щоб побачити, куди іде куля, і скорегувати його, щоб другим пострілом можна було абсолютно точно скорегувати мішень, – уточнила дівчина.

Дистанцію вимірюють далекоміром. Він – швейцарський, на відстані до 3 км чітко робить виміри. У комплексі снайпера чи не найдорожча складова – саме далекомір.

Військові також мають із собою метеостанцію, в яку вбудований балістичний калькулятором Applied Ballistics. Він вимірює вітер, його напрям. У ньому є вбудований компас, і його можна відкалібрувати.

– Сила вітру, вологість, всі дані, які нам потрібні для того, щоб зробити постріл. Найважливіше, що нам потрібно знати, – це вітер. Тому що навіть вітер в 1 метр на секунду може збити кулю на дистанції. Тому про нього нам потрібно знати все, – пояснила захисниця.

За її словами, напрям та сила вітру важливі як там, де лежить снайпер, так і там, де неможливо заміряти метеостанцією: безпосередньо на шляху і біля мішені. Тому військові використовують якомога точніші прилади. Вони також спостерігають в оптику, мають знання і навички, як заміряти вітер на око біля мішені.

Загалом снайпер може працювати в будь-яку погоду, каже військовослужбовиця. Але сильні пориви вітру – це найбільша перешкода.

– Армійський снайпер – це не стрілок-спортсмен, тому нам потрібно виконувати задачу. Але все ж якщо великі пориви вітру, то ми перечікуємо їх. Ми намагаємося стріляти в менший порив, щоб зменшити для себе цей вплив, – поінформувала “Кукушка”.

Снайперам доводиться бути витривалими і працювати в дощ, спеку, мороз. При цьому бути непомітними і виконати завдання.

– Це нікому не подобається – ні холод, ні спека, ні коли мокро, ні коли немає води. Але що робити, – зазначила дівчина.

Бути замаскованими снайперам допомагають спеціальні костюми. Вони мають бути і практичні, і невидимі.

Снайпери ідуть на завдання в парі. Але разом із ними висувається і група вогневої підтримки (прикриття). Як пояснила захисниця, ця група надзвичайно важлива.

– Зазвичай люди думають, що снайпер працює один тижнями, у відриві від усіх. Це навіяно фільмами. Напевно, колись такі задачі існували. Зазвичай армійські снайпери працюють із групою вогневої підтримки. Ми достатньо автономні, ходимо зі своїми стрілками, зі своїм кулеметником для того, щоб вони нас прикривали. І працює обов’язково снайперська пара, снайпер не працює один.

Ми висуваємося на потрібні рубежі разом із прикриттям, робимо свою роботу та йдемо назад. І от на етапі, коли ми йдемо туди й назад, прикриття для снайперів – ледь не важливіші люди, ніж самі снайпери. Тому що у снайперів зброя важка, повільна, нею нічого не можна зробити на короткій дистанції. Тому ми працюємо в групах, – розповіла снайперка.

Дівчина обурюється, що так багато чоловіків шукають будь-які причини, аби лиш не ставати на захист країни. Але за них це ніхто не зробить: армії потрібні люди.

– Знаєте, що найбільше сердить? Коли люди десь у коментарях до роздавань повісток починають говорити: Чому простий народ має іти воювати, нехай ідуть воювати якісь там депутати, чи ще хтось. Це надзвичайно смішно. В країні війна. І хто такий простий народ взагалі? І хто, окрім народу, може піти воювати? Вас не врятують 450 людей на фронті. Потрібно набагато більше. Це істерика. В людей просто починається дитяча істерика. Вони бояться і намагаються захиститися всім чим можна, – наголосила захисниця.

Дівчина нагадала про істини, які мають зрозуміти всі: що більше людей зроблять максимум для перемоги, стануть на захист України – то більше шансів нам зберегти країну. Інакше не буде ні територій, ні людей.

– Просто йде війна. І потрібно зробити щось, щоб ця держава залишилася, – каже захисниця.

Якою буде перемога України у війні, прогнозів не робить. Однак ідеальним варіантом військовослужбовиця вважає звільнення всіх територій у кордонах 1991 року.

– В ідеальному світі для мене було б перемогою, якби ми повернулися до кордонів 1991 року, це було б чудово. Але насправді, думаю, Росія не зупиниться на цьому, якщо ми зупинимося на кордонах. Що робити в цьому випадку? Я не знаю, думаю, війна покаже, – підсумувала вона.