Верховний суд, що оскандалився через нещодавнє викриття свого голови Всеволода Князєва на багатомільйонному хабарі, недовго залишався без керівника. Сьогодні на цю посаду було обрано голову Касаційного кримінального суду 56-річного Станіслава Кравченка. За результатами таємного голосування він отримав 108 зі 148 голосів учасників пленуму Верховного суду. Кравченка обрано строком на чотири роки.
Поспіх в обранні нового голови викликав низку претензій з боку як громадських антикорупційних організацій, так і самих суддів. Так, дехто з претендентів на посаду заявив, що в них не було часу, ані щоб поспілкуватися щодо підтримки своєї кандидатури з іншими колегами, ані щоб зібрати власну команду, з якою йти на ці вибори. Деякі судді нарікали, що взагалі дізналися про засідання пленуму в останній момент та пропонували його перенести. Певні застереження викликав і той факт, що в обранні нового голови брали б участь судді, які могли бути замішані в «темних справах», які процвітали в суді за старого керівника. Тільки рішення у скандальній справі щодо Полтавського гірничо-збагачувального комбінату, через яке й полетіла голова Князєва, приймало 18 суддів, і це може бути тільки верхівкою айсбергу.
Проте головуючий на пленумі як суддя з найбільшим стажем Дмитро Луспеник наполіг, що голову суду треба обрати якомога швидше, аби не допустити зовнішнього втручання у внутрішні справи суду. Під зовнішнім втручанням малися на увазі влада та міжнародні партнери, що могли встигнути нав’язати свої кандидатури.
Ще один аргумент для якомога скорішого вирішення кадрового питання – те, що голова Верховного Суду за посадою має бути присутній у складі Вищої ради правосуддя, яка обиратиме новий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Цікаво, що претензії правоохоронців до попереднього керівництва суду полягали зокрема в тому, що воно готувало змову задля впливу на членів конкурсної комісії та кандидатів на посади членів ВККС.
У результаті «за» проведення пленуму, на якому розглядалися виключно кадрові питання, проголосувало 119 суддів, проти – 24.
Заздалегідь був відомий квартет головних претендентів на посаду голови Верховного Суду – судді Касаційного адміністративного суду Альберт Єзеров і Наталія Коваленко, голова Касаційного кримінального суду Станіслав Кравченко та суддя Касаційного господарського суду Іван Міщенко. Показово, що двоє з них – Коваленко та Міщенко – голосували проти проведення пленуму, що досить красномовно свідчило про їхню оцінку власних шансів. Фаворитом же був найбільш статусний з цієї четвірки – Станіслав Кравченко. Він був єдиним серед кандидатів, на чию палку промову відреагували оплесками.
Презентуючи свою кандидатуру, Кравченко наголосив, що його досвід в кримінальній юстиції важливий в умовах, коли на першому місці в порядку денному стоять міжнародні злочини, колабораціонізм та інші справи, пов’язані з російською агресією. Водночас він застеріг від кардинальних реформ у Верховному Суді, проте пообіцяв зробити цей орган повністю прозорим. Як показали результати таємного голосування, своїми обіцянками Кравченко переконав присутніх.
Хто такий Кравченко?
Новий голова Верховного Суду народився 5 березня 1967 року в селі Одинці Козелецького району Чернігівської області.
У 1991 році він закінчив Українську юридичну академію ім. Дзержинського за спеціальністю «правознавство» (нині — це харківський Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого). Після завершення «вишу» стажувався у себе на батьківщині в Козелецькому районному народному суді Чернігівської області, а з 1993 по 2002 рік очолював Козелецький райсуд.
У 2002 році переїхав до столиці – став суддею Апеляційного суду міста Києва. На цій посаді Кравченко «прославився» тим, що разом із суддею Слиньком в 2003 році звільнив з-під варти під підписку про невиїзд сумновідомого вбивцю Георгія Гонгадзе Олексія Пукача, який потім утік. За словами ексадвоката Пукача Сергія Осики, до його звільнення з-під варти міг бути причетним особисто тодішній президент Леонід Кучма, який не бажав просування в розслідуванні тієї справи.
У 2011 році Кравченко був обраний суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а в 2014-му призначений на посаду заступника голови цього суду. Цей суд вважався дітищем одіозного соратника Віктора Януковича Андрія Портнова.
Суддею Верховного суду Кравченко, як і Князєв, був обраний в момент його створення – в 2017 році. Тоді до його кандидатури мала низку претензій Громадська рада доброчесності, яка затвердила висновок щодо його невідповідності критеріям доброчесності і професійної етики. Серед підстав – незадеклароване майно в деклараціях різних років (земельна ділянка площею 900 кв. м в Козельці та будинок), а також ухвалення рішення у складі колегії суддів з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Після цього судового рішення український громадянин звернувся до Європейського суду з прав людини, який у 2015 році частково задовольнив його претензії у справі «А.В. проти України».
Але все це не завадило Кравченку у 2017 році не тільки потрапити до Верховного суду, а й очолити Касаційний кримінальний суд і в 2021 році бути обраним на цю посаду повторно. Тепер він – голова всього Верховного Суду. Як подейкують, аби отримати таку потужну підтримку своєї кандидатури, Кравченко пішов на прийом на грані фолу – пообіцяв суддям прискорити отримання квартир, які передбачені суддівськими гарантіями.
Після того, як Кравченко зайняв місце в президії, він намагався оголосити перерву задля консультацій щодо обрання собі заступника. Ця посада у Верховному Суді вже давно є вакантною. Але розгляд цього питання перенесли на інше засідання.
Персона нового голови Верховного суду та спосіб його призначення, м’яко кажучи, не викликали захоплення у численних громадських організацій, що прискіпливо слідкують за судовою реформою. Поки що Кравченко зовсім не скидається на того Геракла, який має чистити «авгієві стайні» після свого попередника.
Втім, до того ж Князєва, поки він не шокував всіх пакетами з грошима в своєму кабінеті, було мінімум претензій. Можливо, новий голова з таким багаторічним стажем зуміє піднести сюрприз, але вже зі знаком «плюс».
Павло Вуєць, «Главком»