Герман Нєнов — про особисте життя, стосунки з мамою і роботу на Євробаченні-2023

— Цього року ти стрибнув ще на одну сходинку і попрацював із масштабним проєктом “Євробачення-2023” фактично на міжнародному рівні. Це було для тебе чимось важливим чи просто ще одним кейсом у резюме?

Насправді я єврофан з великим стажем. Вже багато років не пропускаю жодного шоу — ні фіналів, ні навіть півфіналів. Навіть коли в самого горіли усі дедлайни, була купа зйомок чи постановок шоу і безсонні ночі, я кожен рік усе одно вибудовував свої графіки саме так, щоб знайти час для Євробачення. В 2018 році літав на Євроарену в Лісабон. Тому, звісно, мені було дуже цікаво самому стати частинкою цього проєкту та створити його своїми руками. Ну, а конкретно в 2023 році це ще й було дуже відповідальною місією — показати на весь світ усю багатогранність і самобутність української культури. Звісно, робота в команді міжнародного рівня — це крутий кейс. Зі свого боку можу сказати, що ця співпраця була однією з найкомфортніших за увесь мій досвід. До мене прислухались і мене завжди чули.

— За майже півтора року з початку повномасштабного вторгнення ти не відвик від роботи над шоу ще й такого рівня? Складно було втягуватись в усе?

Це насправді не перше моє шоу після початку повномасштабного вторгнення. Першим було шоу для Олі Полякової “Все буде добре” в КВЦ Парковий, яке відбулось у березні. Тоді, до речі, теж не складно було втягуватись, я почав працювати над шоу і все понеслось дуже швидко й гармонічно. Коли ми вперше побачились із Олею на прогоні, я помахав їй рукою і на автоматі продовжив займатись своїми справами, а вона каже: “Германе, а ти не хочеш підійти і обійняти мене? Нічого, що ми не бачились більше року?”. А в мене тоді таке відчуття було, наче ми востаннє бачились тиждень тому максимум.

Звісно, на Євробаченні я втомлювався, бо це шоу такого масштабу, над якими я не працював раніше. Додайте до цього ще складну дорогу в обидві сторони, адже зараз не той час, коли можна було сісти на літак і через декілька годин бути на місці. У мене були моменти, коли голова паморочилась, ноги підкошувались, не хотілось ніякого Євробачення, хотілось лягти в номері на ліжко і проспати добу, а краще дві. Але коли я дивився на результат своєї роботи, то втому як рукою зняло. Це був неймовірний досвід і крута можливість показати Україну світу. І я дуже щасливий, що ми з командою це усе зробили!

— Це правда, що окрім Євробачення ти жодного разу не виїздив із Києва, навіть у перші дні, коли тут було максимально гучно?

Так, я майже увесь цей час залишався в Києві. Хіба що минулого літа провів декілька днів у Карпатах. Буквально за місяць до початку повномасштабного вторгнення ми винайняли новий офіс. Він знаходився на першому поверсі. Я зібрав там усіх друзів та співробітників, також їх домашніх тварин. Страшно не було. Напевне, мене рятувало те, що я постійно перебуваю у своєму всесвіті, у своїй творчості і завжди трохи абстрагований від реальності.

Наприклад, у перший день повномасштабного вторгнення я подзвонив своїй піарниці і сказав: “Так, зараз треба буде твоя допомога, я хочу підготувати пост…”, а вона мені: “А-а-а, як же я тебе обожнюю, я зараз в шоці, їду за водою і бензином, скрізь люди панікують, черги, натовпи, а ти мені кажеш про роботу! Тебе нічого не змінить!”.

Я постійно працював у Києві — і під обстрілами, і при відключеннях світла. Деякі ідеї для Євробачення придумував, прослуховуючи пісні на плеєрі в темноті. А ідея номеру для співачки Alyosha на Євробаченні прийшла мені в голову, коли я ховався у бомбосховищі.

— Ти так сильно любиш Київ?

Так, це особливе для мене місто, це місто сили. Це моє місто, а я — його людина. Хоча наші відносини склались не відразу. І це місто прийняло мене тільки з другої спроби. Коли мені було 17 років, я приїхав вступати на режисуру і не вступив. Йшов вулицями в сльозах, але розумів і знав, що я сюди повернусь будь-якою ціною. І повернувся, коли вступив на бажаний факультет через рік. Спочатку жив у гуртожитку в кімнаті на вісім чоловік, але крок за кроком йшов до своєї мети.

— Ти когось втратив на цій війні? Якщо не фізично, то, можливо, морально? Ніхто з близьких не прийняв сторону ворога?

Мені дуже пощастило. Всі мої рідні і близькі — живі і здорові. Ніхто не “зетнувся” і в усіх все більш ніж однозначно: росія — країна-терорист. Хіба що я дуже засумував за своєю мамою, бо вона зараз у Румунії, ми не бачились вже майже два роки. Коли я буду задмухувати свічки на торті на своє 34-річчя, загадаю найважливіше для себе бажання, окрім Перемоги, бо про неї мріє 24/7 кожен з нас, — побачити маму.

Мама Анжеліка — мій найкращий друг і найголовніша в усьому світі для мене людина. Коли почалась війна, Одеську область і наше містечко обстрілювали дуже сильно. Мама спочатку вперто лишалась вдома і кричала, що на вилах винесе кожного з росіян, хто туди наблизиться, і навіть самого путіна. Але я зміг її вмовити виїхати. Вона взяла кота і відправилась в невеличке румунське містечко. Вони добирались декілька діб. Я дуже за нею сумую і мрію про нашу довгоочікувану зустріч.

— Як змінилась твоя творчість за час повномасштабного вторгнення?

Так само, як і я сам, як усі українці — ми більше почали цінувати своє, більше заглиблюватись у витоки, згадувати своє минуле і розуміти, що без нього нема і не буде майбутнього. Моя місія — створювати красу, і зараз я продовжую це робити крізь призму актуальних мистецьких засобів.

— Що у тебе з особистим життям? Складно поєднувати з таким графіком?

Дуже складно, завжди було складно. В першу чергу тому, що по своїй природі і по складу характеру я людина-одинак. Я реально не дуже сімейна людина і не дуже розумію, як правильно будувати сім'ю. Я занадто зосереджений на творчості і роботі. Всю енергію віддаю цьому, і по приходу додому не маю ані сил, ані бажання віддавати свою енергію ще комусь. Хочеться відпочивати і видихати.

Моя кохана людина має розуміти, що додатком до мене йде уся моя робота і уся моя команда. Збори, колли, зуми, дзвінки моєї піарниці о третій ночі. І не кожна людина могла таке витримати. Але круто, що майже з усіма моїми другими половинками ми лишались класними друзями.

Нові знайомства — теж той ще кейс. Якось людина, яка мене зацікавила, мені сказала: “Ой, я вас знаю, вас по телевізору показували”. І я тут вже не знав, що відповідати і як реагувати. Але я не переймаюсь цим питанням, якщо чесно. Зараз акценти сфокусовані на іншому.

— Які плани на наступний творчий рік?

Та зараз такий час, що складно планувати наступний творчий день, а ви про рік! Я вже маю деякі домовленості з артистами щодо концертів, також зніматиму кліп одній артистці, але поки не з'явилися офіційні анонси, я про них не казатиму.

— Як плануєш святкувати День народження?

Ніяк. У колі найближчих, максимум. Після Євробачення зовсім не хочеться феєєричних святкувань. Хочеться висипатись і якнайщастіше потрапляти до спортзалу.

Фото: особистий архів, пресслужба