«Своїх нє бросаєм»: як у середині українського Мінюсту квітне російська корупція

Росіянам така практика відома давно – там це нікого не дивує, українці її наочно побачили на прикладі російських генералів, які після гучних поразок на фронті та безглуздих «м’ясних» штурмів не вирушали у відставку або під трибунал, а переводилися на інші посади та згодом отримували нагороди від Путіна та нові високі призначення. В РФ, поки людина «в системі», поки вона вірно служить правлячій верхівці, ця людина може робити все, що завгодно, й не нести за це відповідальність. Це – принцип, за яким живе путінська Росія.

Україна зараз на полі бою бореться за європейське майбутнє. Наші хлопці гинуть зокрема й за те, аби в Україні такого не було, а тим часом в тилу тихо квітне така сама ганебна практика. Яскравий приклад цьому – справа директора Науково-дослідного центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності Владислава Федоренка.

Конфлікт у цього чиновника з правоохоронцями почався ще до війни, коли Федоренко написав заяву до ДБР про те, що НАБУ начебто тиснуло на нього та на експертів центру під час проведення експертиз у справі «Укрнафти». Тиск полягав, зокрема, й у тому, що НАБУ вимагало прискорення проведення експертиз, які інститут Федоренка дивним чином робити не поспішав. Чому інститут не поспішав робити експертизи та чому його директор фактично підігравав «Укрнафті» у судах стає зрозумілим, якщо згадати, що Федоренка за очі називають «експертом Коломойського». У справі «Укрнафти» НАБУ розслідувало саме зловживання Ігоря Коломойського та призначеного ним менеджменту, то ж Федоренко де-факто захищав інтереси «патрона». Зрозуміло, що після цього годі було й сподіватися й надалі тихо сидіти на «хлібній» посаді й спокійно торгувати експертизами – НАБУ почало близько цікавитися діяльністю директора й запахло смаленим. Федоренку треба було терміново знайти місце, де можна було б «пересидіти» скрутні часи. Тобто десь сховатися, поки НАБУ забуде про справу «Укрнафти» та про його роль в цій історії.

І ось, після гучних скандалів у справі Коломойського та обшуків з вилученням особистих телефонів працівниками НАБУ,  директор Національного наукового центру «Інституту  судових експертиз  ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України Олександр Клюєв призначає Владислава Федоренка… своїм заступником - завідувачем Київського відділення. Тобто фактично створює для «експерта Коломойського» ту саму можливість «пересидіти в тіні».

На те, що йдеться саме про корупційний «договорняк» всередині Мінюсту, вказує той факт, що немає жодної іншої причини, чому б відомству знадобився скандальний чиновник з підмоченою репутацією. Інституту  судових експертиз Владислав Федоренко був з самого початку не потрібен. Його невисокі професійні якості були чудово всім відомі – тепер вони відомі й колективу. За час своєї «роботи» на новому місці Федоренко спромігся лише занедбати приміщення філіалу та опустити нижче плінтусу якість і швидкість проведення експертиз. Це, загалом, й не дивно – адже за «російською» логікою Федоренко розглядає свою нинішню посаду як тимчасову схованку й просто чекає на нове призначення. Високі результати роботи для цього не потрібні – достатньо бути «в системі» та вірно служити високим покровителям. Це звісно, якщо керуватися російською бюрократичною логікою.

Тут дуже хотілося б написати, що Федоренко помиляється, що він нічого не дочекається, адже Україна не Росія. Але, нажаль, поведінка керівництва Мінюсту поки що дає небагато підстав для оптимізму. На другому році повномасштабної війни там продовжують жити за російською парадигмою й не демонструють ані найменшого бажання змінюватися разом з країною. Зрештою, а навіщо, - «нас і тут нєплохо кормят».

Так зараз виглядає київська філія Інституту судових експертиз. Керівництво Федоренка має приблизно ті ж самі наслідки, як і російські ракетні обстріли