Життя на Острові зупинилось: як жителі Херсону рятувалися після підриву Каховської ГЕС

Жителька Херсону Інна розповіла, як евакуювалася з міста після підриву російськими військами греблі Каховської ГЕС.

У те, що мікрорайон Острів піде під воду, жінці слабко вірилось навіть того дня, 6 червня 2023 року.

Про підрив росіянами Каховської ГЕС Інні розповіла донька, яка з початком війни виїхала до Німеччини.

– Коли виїхали з Острова – води ще не було. Ми виїхали рано-вранці, а вода почала прибувати. Мені близько 6-ої ранку подзвонила донька. Каже: Мамо, прокидайся, таке сталося! Виходжу на вулицю: води нема, людей нема, нічого не можу зрозуміти. Та вона весь час казала: Давай, збирайся, починається евакуація, будуть автобуси. Навіть сказала, куди бігти, – згадала жінка.

Пані Інна покликала трьох сусідок. Наразі вони перебувають у приміщенні, яке називають модним словом “хаб”, зовні воно скидається на лікарняну палату.

Жінки живуть в одній кімнаті на шістьох людей. Усі їхні пожитки – схоплені нашвидкоруч теплі речі і документи.

– На вулиці – спека, а я усе, що встигла взяти – теплі штані і теплий светр. Ані щітки, ані рушника, нічого. Я зібралась за пів години. Побачила ліки, кинула, побачила штани – кинула. За сумку – і тікати. Прийшли до магазину, там автобуси були. Сіла, сумку відкрила і зрозуміла, що нічого не взяла. Ну, волонтери нам усе привезли. І одяг, і зубні щітки, їжу, воду, – сказала Інна.

Її сусідка по кімнаті – Людмила – радіє ліхтарику. Його теж подарували волонтери. Після всього пережитого тут почали цінувати навіть дрібниці.

Пані Людмила погано рухається, тож евакуювалась швидкою допомогою. Водій рятував людей, ризикуючи життям.

– Стріляли по нас дуже. Нас вивозив волонтер з іншої країни. Він маневрував між тими вибухами, слава Богу, що лишилися живі, здорові. Але важко дуже, – зізналася Людмила.

Жінки кажуть, що з їхнього будинку виїхали усі. Ще три дні від початку повені дехто чекав, що, може, вода відійде. Та потім стало зрозуміло, що життя на Острові зупинилось.

Водою затопило нижні поверхи. Ані ліків, ані питної води, ані їжі. Єдиний розрахунок – на волонтерів.

Пані Інна жила на другому поверсі. Хоч по їхньому мікрорайону чи не щодня гатили росіяни, люди до обстрілів звикли.

Вона мала, як це називають місцеві, бутік – невеличкий магазинчик на базарі. Та вочевидь, усе, що не добили росіяни, знищили вода та мул. Час для неї зупинився.

Жінка чекає будь-якої нагоди виїхати до доньки – у Німеччину. Тепер її мало що тримає у Херсоні. Поки є час – розв’язує кросворди, які їй привезли волонтери, читає рецепти, хоча готувати жінці немає на чому.

Тим часом багато вулиць Херсону вже досихають. Вулиця Воронцовська, з якої евакуювали людей, заставлена човнами, які, здається, вгрузли у мул.

Один стоїть як пам’ять про той страшний тиждень. Власник магазину Олексій Гесін сушить на ньому книжки.

У його магазині на підлозі досі волого, консерви та інші продукти уже мають товарний вигляд, а цін чоловік принципово не піднімає.

Каже, що у цьому житті хоч щось має бути стабільним. Під час російської окупації зі стіни він принципово не зняв прапор.

– Сюди приходили люди, які хотіли отримати останні новини. Тут була так звана вільна зона, де обмінювалися новинами, адже у когось був інтернет, у когось не було. Хтось щось почув, хтось до когось додзвонився. Коли чужа людина заходила сюди, усі замовкали і чекали, поки він все купить і піде, а потім знову починали говорити. І так – щоранку, – сказав Олексій Гесін.

Човен він привіз, аби також допомагати людям. Тим, хто мав потрапити додому. Або журналістам, яким забороняли близько підходити до води.

За час окупації, а потім повені, Олексій став знаменитістю. Мало який репортаж про життя міста роблять без нього. Адже у його словах – суть самого Херсона. Міста, яке не злякалося росіян, а тепер вперто противиться великій воді.