Ситуація на Запорізькій АЕС: можливі варіанти розвитку
Перш за все хочеться одразу заспокоїти українців: аварії, хоча б наближено співставної за наслідками з Чорнобильською трагедією, в Україні не станеться навіть за умови найгіршого розвитку ситуації, якщо ворог здійснить свої погрози і підірве заряди, розташовані ним на станції.
Страшною радіаційною аварією на ЗАЕС українців лякають зараз буквально всі: росіяни, які насамперед у цьому зацікавлені, представники МАГАТЕ, керівники іноземних держав і навіть українська влада на чолі з президентом Зеленським. Нашу владу зрозуміти можна: її завдання полягає у приверненні до ситуації на ЗАЕС якнайбільшої уваги урядів і міжнародних установ, якщо треба, навіть шляхом свідомого залякування населення іноземних країн. Адже Україна максимально зацікавлена не просто у недопущенні на своїй території теракту з викидом радіоактивних речовин, а й у запобіганні пошкодження власного коштовного майна, яким є ЗАЕС.
Про те, що насправді велика радіаційна аварія на ЗАЕС практично неможлива, напевно, відомо нашим спеціалістам, і вони доповіли про це керівництву держави. Майже напевно знають про це і в МАГАТЕ. Отже, немає сенсу знову залякувати українців, які й так уже багато чого пережили, ще й ядерною катастрофою.
ЧАЕС. Чому стався вибух
Основною причиною аварії на Чорнобильській АЕС стали недосконала конструкція встановлених там реакторів типу РВПК-1000, зокрема, притаманний їм позитивний паровий коефіцієнт реактивності, а також надзвичайно невдала на час аварії будова керувальних стрижнів, яким був притаманний так званий кінцевий ефект. При малоймовірній комбінації певних умов, яка, на жаль, і склалася під час проведення планового експерименту на 4-му енергоблоці у ніч на 26 квітня 1986 року, ці конструктивні недоліки вкупі з непоінформованістю персоналу про їхнє існування призвели до надзвичайно швидкого неконтрольованого розгону реактора.
Це викликало миттєве википання води у каналах реактора, що ще сильніше підвищило реактивність, перегрів і розплавлення ядерного палива, у результаті чого тиском перегрітої пари плиту біологічного захисту реактора було відкинуто вгору. Це був паровий вибух, але у плані радіаційної небезпеки він мав певні ознаки справжнього ядерного вибуху, оскільки стався через розгін реактора, тобто неконтрольовану ланцюгову реакцію всередині нього. Через кілька секунд відбувся другий потужний вибух, найімовірнішою причиною якого стало загоряння водню, утвореного всередині реактора.
Це найгірший із можливих сценаріїв, коли працюючий, ще й розігнаний до позапроєктної потужності реактор вибухнув зсередини, викинувши у навколишнє середовище тонни ядерного палива, зокрема, уран-235, радіоактивний графіт, а також численні продукти ядерних реакцій, такі як йод-131, нукліди цезію, стронцій-90, плутоній, америцій, великі обсяги високорадіоактивних газів тощо.
ЗАЕС. Чому не може бути подібного
По-перше, на Запорізькій АЕС використовуються значно надійніші водо-водяні реактори ВВЕР-1000, які за жодних умов не допускають неконтрольованого розгону потужності та ніколи не оснащувалися дефектними стрижнями.
По-друге, всі реактори вже кілька місяців як повністю зупинені у штатному режимі (п’ятий у гарячому зупині, решта — в холодному). Навіть після зупинки реактори протягом місяців продовжують повільно розігріватися у результаті залишкових ядерних реакцій усередині них, а отже, потребують певного охолодження. Тобто вода має циркулювати через ядро, для чого потрібні працюючі насоси і, власне, певні обсяги води. Але на нинішньому етапі навіть повна зупинка охолодження, якої, як ми сподіваємося, ніколи не станеться, може викликати пошкодження тепловиділяючих збірок, у гіршому випадку — їхнє часткове оплавлення і пошкодження корпусів реакторів з вивільненням усередині будівель блоків радіоактивних речовин і водню. Але вибухи всередині самих реакторів є неможливими.
І якщо замінувати будівлю енергоблока можна, то закласти вибухівку безпосередньо всередину реактора — нереально. Там висока радіоактивність, циркулює вода, фізично немає місця для закладення величезних обсягів вибухівки, здатних зруйнувати реактор. Крім того, у подібному вибуху навіть теоретично неможливо було б звинуватити Україну, а ядерний тероризм такого рівня змусив би активно діяти навіть ООН, не кажучи вже про уряди розвинених країн.
Однак навіть і такий гіпотетичний вибух не спричинив би аварії масштабу Чорнобильської. Обсяг викинутих у навколишнє середовище радіоактивних матеріалів усе одно був би у рази менший, а того ж радіоактивного йоду, особливо небезпечного для дітей, у реакторах наразі практично немає, адже період його напіврозпаду становить лише вісім днів, і навіть ті обсяги, які були напрацьовані до зупинки реакторів, уже давно розпалися до безпечних елементів природним шляхом. Саме тому, власне, офіційно заявлялося, що йодна терапія, тобто превентивне вживання «чистого» йоду, який накопичується у щитоподібній залозі, з метою не допустити накопичення в організмі радіоактивного йоду-131 не знадобиться в Україні за жодних сценаріїв розвитку ситуації.
АЕС «Фукусіма-1». Що спільного?
Чим росіяни намагаються налякати Україну і світ, то це фукусімським сценарієм. На АЕС «Фукусіма-1» після потужного землетрусу були зруйновані електричні лінії, які вели до АЕС зсередини острову, але всі працюючі на той час енергоблоки було зупинено у штатному режимі, і їх іще протягом години продовжували охолоджувати насосами, заживленими від аварійних дизельних генераторів. Подібні генератори вже кілька разів доводилося задіювати і на ЗАЕС, коли російські терористи обстрілами руйнували всі високовольтні лінії, що ведуть до станції. Але через годину до японського узбережжя наблизилося цунамі. Звісно, інженери, що конструювали АЕС, передбачали можливість цунамі у цьому регіоні, але греблі на узбережжі було розраховано удвічі меншу на висоту хвилі, ніж прийшла насправді. Другою критичною помилкою стало розміщення аварійних генераторів у підвальних приміщеннях, де їх затопило морською водою, повністю вивівши з ладу.
З цього моменту катастрофа стала неминучою. Вода в реакторах перестала циркулювати, почала перегріватися і википати, оголюючи паливні збірки, що призводило до ще більшого їхнього нагріву, а згодом і плавлення. У результаті виділилися великі обсяги водню, який накопичувався всередині будівель енергоблоків і, перемішуючись із киснем з повітря, фактично утворював гримучий газ.
Протягом наступних двох діб після землетрусу ця суміш здетонувала в усіх енергоблоках від випадкової іскри. За належної вентиляції у будівлях, яка дала б можливість безпечно випустити водень і радіоактивні гази в атмосферу, наслідки аварії вдалося б суттєво мінімізувати, радикально зменшивши викид в оточуюче середовище радіонуклідів (який однаково через характер аварії був у рази менший, ніж на ЧАЕС). Реактори все одно були б безповоротно пошкоджені, але будівлі блоків і обладнання залишилися б значною мірою неушкодженими. На жаль, цього не сталося.
Проте на ЗАЕС і цей сценарій росіянам реалізувати вже не вдасться. Щоб повторити його, енергоблоки треба вивести на потужність, а потім припинити їхнє охолодження, що наразі є цілковито неможливим. Усі реактори не працюють уже протягом місяців, що мінімізує як теоретичну можливість аварії, так і потенційний масштаб її наслідків. Спроби запуску можливі, і єдиним кандидатом є п’ятий енергоблок, що перебуває у гарячому зупині. Втім, наявні варіанти як фіксації спроби його пуску, так і дистанційної зупинки цих спроб, що точно розуміють окупанти станції.
Тож найбільший ризик наразі полягає у тому, що росіяни навряд чи мирно залишатимуть ЗАЕС, коли настане час тікати.
Ймовірніше, вони спробують підірвати або сухе сховище, або басейни зберігання відпрацьованого ядерного палива ЗАЕС. У першому випадку відбудеться забруднення навколишньої території, але більша частина радіоактивних речовин залишиться на майданчику сховища. У другому — буде значно забруднено внутрішні приміщення ЗАЕС. Утім, за межами території ЗАЕС радіоактивне забруднення буде майже відсутнім. Про якусь суттєву евакуацію і тим більше про створення зони відчуження не йтиметься. Очевидно, привабливим такий варіант для ворога є тому, що у вибухах можна буде звинуватити Україну, хоча навряд чи у це хтось повірить.
Ще одним сценарієм є підрив шлюзу та/або стінок ставка-охолоджувача ЗАЕС з метою випустити запаси води з нього у неіснуюче більше через теракт ворога на дамбі Каховської ГЕС Каховське водосховище, що знову ж таки може призвести до проблем із відведенням залишкового тепла від реакторів. Також можна очікувати підриву ворогом турбін, генераторів, електричного обладнання, парогенераторів електростанції.
Звісно, слід зробити все можливе, аби не допустити цього сценарію. ЗАЕС — цінний актив України, і вона ще знадобиться нам, коли розпочнуться активні процеси відбудови. Отже, як Україна, так і наші партнери повинні максимально доступно донести до росіян, що за все, що вони зараз пошкоджують і знищують, дуже скоро доведеться платити. Платити буквально: грошима, майном, відрахуваннями з продажу ресурсів за кордон тощо. Вони вже самі починають це розуміти, і процеси конфіскації активів на користь України, а не простого їхнього заморожування вже почалися.