Турбулентність при ясному небі збільшилася за останні чотири десятиліття і стає все більш поширеною в деяких частинах світу. Вона пов’язана зі зсувом вітру і становить особливу проблему для пілотів, оскільки її складно визначити заздалегідь.
У звіті університету Редінга йдеться про те, що в одній із точок найзавантаженіших маршрутів польотів у світі – над Північною Атлантикою – загальна річна тривалість сильної турбулентності збільшилася з 17,7 години 1979 року до 27,4 години 2020 року.
Крім того, середня турбулентність підскочила з 70,0 до 96,1 години, а легка турбулентність збільшилася з 466,5 до 546,8 годин.
– Тепліше повітря через викиди вуглекислого газу збільшує зсув вітру в струменевих течіях, посилюючи турбулентність ясного неба в Північній Атлантиці та в усьому світі, – йдеться в повідомленні.
За словами професора атмосферних наук в університеті Редінга і співавтора дослідження Пола Вільямса, попри збільшення турбулентності, пілоти все ж намагаються її уникати, оскільки наслідки її можуть бути різними.
– Радар у кабіні екіпажу не може бачити турбулентність чистого повітря, існує споріднена технологія, що називається Lidar, яка означає виявлення світла та визначення дальності. Використовуючи цю іншу довжину хвилі світла, ми можемо бачити невидиму турбулентність чистого повітря попереду, – сказав Вільямс.
Він додав, що турбулентність залежить від викидів і кожен додатковий градус потепління означає додаткову турбулентність.