Як Московському патріархату отримати незалежність від російської церкви

«Товарищ генеральный секретарь, произошла чудовищная ошибка!»

Якби український народ так боровся за свою незалежність, як за свою незалежність борються (чи все ж правильніше писати в лапках?) численні ієрархи та клірики МП в Україні – ми б і досі жили в УРСР

«Категорично вимагаємо від першого секретаря ЦК КПУ і політбюро засудити дії союзного центру!»

«Шановний товаришу перший секретар ЦК КПУ, настав час рішуче відмежуватися від морально збанкрутілого московського політбюро!»

«Чи не слід нам звернутися до братніх комуністичних партій в інших союзних республіках щодо нашої незалежності?»

«Слід зібрати зʼїзд Інтернаціоналу, де вимагати позбавити посади союзного генсека!»

Я розумію логіку тих, хто морально вже не витримує свого звʼязку з Моспатріархією і Гундяєвим, але залишається впевненим, що єдність з РПЦ, яку вони мали дотепер – це «вірність канонам і Церкві». Бо це ніби дистанціює їх від всього зла, вчиненого Моспатріархією.

Але де логіка в намаганнях зараз позбутися підлеглості, йдучи тим «канонічним шляхом», який вигадали в Моспатріархії?!

Це ж все одно, що намагатися УРСР вивести з СРСР згідно до законів СРСР про вихід з нього. Тих, які були написані самим союзом саме для того, щоби ніхто ніколи нікуди не вийшов!

Мені цікаво: коли нарешті автори та підписанти все нових і нових заяв у стилі «товарищ генеральный секретарь, произошла чудовищная ошибка!» усвідомлять – для того, щоби бути незалежними від РПЦ – треба просто стати незалежними. Іншого шляху – нема.