11 серпня на Netflix вийшов шпигунський екшн «Місія Стоун» з диво-жінкою Галь Гадот у головній ролі. Стрічка мала стати чимось на кшталт жіночого варіанту «Місія неможлива» чи фільмів про Агента 007 та створювалася з прицілом на нову франшизу. В рецензії нижче розбираємось, чи здатен цей проєкт впоратись з власними, дуже не скромними амбіціями.
«Місія Стоун» / Heart of Stone
Жанр шпигунський бойовик
Режисер Том Гарпер
У ролях Галь Гадот, Джеймі Дорнан, Маттіас Швайґхьофер, Арчі Мадекве, Алія Бхатт
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Загін оперативників МІ-6 проводить чергову місію десь в засніжених італійських Альпах. Все йде трохи не за планом, і агентка Рейчел Стоун, яка відповідає за технічну підтримку, змушена вийти «в поле». Бойове хрещення проходить досить вдало, але на фінальному етапі місії знову відбувається неочікувана для її учасників подія.
Після повернення у Лондон команда отримує на горіхи від керівництва, а ще нове завдання — заповнити папірці. Ввечері фантастична четвірка відправляється в найближчий паб на пиво (хоча Рейчел п’є щось явно безалкогольне, адже вона ідеальна головна героїня фільму Netflix). А вже згодом невдачливі шпигуни прямують до Лісабону, де мають вийти на слід загадкової хакерки Кеї, яка, здається, задумала щось недобре.
За усім цим спостерігає міжнародна секретна організація під назвою «Хартія», що має свого польового агента, залученого у справі, а також володіє суперкрутим штучним інтелектом «Серце». За його допомогою можна контролювати все на світі, і досвідчений глядач вже здогадуватиметься, що ця штукенція ризикує потрапити не в ті руки.
«Місія Стоун» без зайвих балачок занурює у динамічні шпигунські пригоди, де знайдеться місце і ефектним екшн-сценам, і навіть неочікуваним твістам.
Тому перше враження від стрічки не те щоб сильне, але, принаймні, приємне. Фільм дійсно бере приклад зі старших і успішних колег по жанру і на їхньому тлі намагається виглядати пристойно.
borowka
блогер
Але після того, як лісабонська місія дійде до кульмінації, стрічка остаточно перетвориться на середньостатистичний бойовик з остогидлими жанровими кліше. Навіть у Лондоні як завжди дощитиме. Спостерігати за баченим-перебаченим десятки разів не те що не цікаво, а скоріше сумно — тут вже ні про яке ототожнення з франшизами рівня Бондіани або «Місія неможлива» не може бути й мови.
Тутешні шпигунські пристрасті виглядають сміховинно, лиходій — до жаху карикатурно. Дивлячись на вторинні і куди менш якісно показані трюки, десь у світі напевно знудило одного Тома Круза.
Та найбільша проблема «Місії Стоун» полягає у тому, що це абсолютно нудне і прісне вариво з типових жанрових тропів. Кіно лише прикидається потужним амбітним проєктом, спроможним дивувати глядача, та насправді дивує лише власною безпорадністю.
Сцени бійок не запам’ятовуються взагалі, а погоня серед вузеньких лісабонських вуличок хіба що дає зрозуміти, що героїня Галь Гадот — справді диво-жінка.
Найкращим моментом за дві години стає погоня у холодній Ісландії. Але не тому, що автори пропонують щось напрочуд видовищне; просто саме тут на дуже короткий період фільм дозволяє собі стати менш серйозним і на дещицю іронічнішим.
Можливо, виконай режисер Том Гарпер та сценаристи Грег Рука та Елісон Шредер усю стрічку у такому тоні, результат вийшов би зовсім іншим. Натомість маємо пафос, серйозний вираз обличчя та, очевидно, нездійсненні мрії про вищу лігу шпигунського кіно.
Після перегляду виникає стійке враження, що сценарій якраз писався штучним інтелектом. Машинальне слідування кліше шляхом найменшого опору призводить до ідейної бідності сюжету, і це добряче дратує.
Варто зазначити і про відсутність у кадрі хоча б одного живого персонажу. У внутрішньофільмовому просторі марно метушаться суцільні фігурки-функції, геть позбавлені індивідуальних рис.
«Місія Стоун» в певному сенсі виглядає програшно навіть у порівнянні з такою нісенітницею, як «Мати» від того ж Netflix. Картина з Дженніфер Лопес відверто не претендувала на щось більше, ніж одноразовий невибагливий бойовик родом з 90-х.
Тут же у нас повноцінний блокбастер з високими ставками і прицілом на нову франшизу, а це означає, що творці прагнули запустити серйозного гравця на поле шпигунського кіно. Та зараз є усі підстави припустити, що ця місія точно виявиться неможливою.
«Місія Стоун» змушує згадати про неочікувану появу Галь Гадот у десятому «Форсажі», коли виникає праведне здивування, а за ним і питання: «Дівчино, що ви тут забули?». У поганому сенсі фільм виявляється стандартно-стерильним бойовиком, що вчергове вивергнув на глядача безжалісний нетфліксівський конвеєр