За лаштунками комедії «Зв’язок»: жарти Зюбіної і Андрієнка та особливості зйомок по відеозв’язку

Тут, у селі Зазим’я Київської області, оселилася кіношна родина серіалу «Зв’язок» із Полтави. Ситуативна комедія, яку Новий канал покаже восени, розповідає про чотири сім’ї з різних куточків України та їхнє життя після початку повномасштабної війни.

Тож ми поїхали в «полтавський маєток», де мешкають герої Римми Зюбіної, Віктора Андрієнка, Антоніни Хижняк, Тараса Цимбалюка та Олександра Сугака.

Життєві жарти полтавської родини

Одразу - знайомтеся! Римма Зюбіна та Віктор Андрієнко грають сімейну пару – Іванівну та Григоровича. Як каже Андрієнко, режисерка просто з’єднала «дюрасел» з «дюраселом», і це нереально. На початку російського вторгнення до цієї нереальної пари переїжджає з Харкова їхня донька Оксана зі своїм чоловіком Андрієм, яких грають Антоніна Хижняк та Олександр Сугак.

– Так життя мого героя перетворюється на постійний булінг і тролінг, – пояснює Олександр Сугак. – Дружина їде в Польщу збирати гуманітарну допомогу, займатися волонтерством, а я залишаюся жити з тещею й тестем. Лишитися з батьками дружини сам на сам – це наче в капкан потрапити. Саме на цих стосунках – зять, теща, тесть – і будується ситуативна комедія. Тещі не подобається, що я сиджу без роботи, адже моя IT-компанія з початку війни виходить з України, а знайти нову роботу швидко не вдається. Її це дуже бісить, бо донька в неї працює, робить корисні справи, а я наче ледар. 

А ще в Іванівни і Григоровича є старший син Олег, роль якого дісталася Тарасу Цимбалюку. Актор грає добровольця, який без будь-якого військового досвіду йде служити на фронт.

– Я з Риммою жартую, весь час запитую: ну, і від кого син?! На нас не схожий двометровий азієць! – сміється Віктор Андрієнко. – Тарас перший епізод ледве тримався, щоб не реготати. А я ж нічого такого не робив! Граю, граю, граю – а йому смішно! Тарас же нормального персонажа грає, а мій – трішки дивакуватий.

І от уся ця акторська сімейка готується до зйомок нової сцени, плете маскувальну сітку для наших військових та жартує про своє життя.

– Я вчора мало не знепритомніла, – говорить Римма Зюбіна. – Жіночка в метро: «А це ви?». Кажу: «Я». «А що ви тут робите?» - запитує. «А ви що?» – кажу їй. «Я додому їду», – відповідає. Кажу: «Я теж». «В метро?» - дивується. Кажу: «В метро».

– А що, закінчився бензин? – підхоплює Віктор Андрієнко.

– Колись їду в маршрутці, і водій в мікрофон: «З нами їде знаменита актриса», – продовжує Римма. – Три місяці минає, він знову каже: «А знаменита актриса ще не заробила собі на машину, бачите, досі їздить нашою маршруткою». Думаю – а щоб тобі! Актриса все життя з народом.

– У мене таке саме було, – додає Андрієнко.– Їду в автобусі, і тут: «А ви знаєте, хто з вами їде?».

– Так, Алла Пугачова, – сміється Зюбіна. – Ой, а з Олею Сумською була історія! Сідає вона в вагон, а провідниця до неї: «Боже, це ж ви, зараз я вам чайочок, будете сама в купе їхати, це таке щастя…». Стоп, Андрієнко, що ти робиш? Ти ж прив’язуєш тканину до господарської сітки, її потім наші декоратори не знімуть. Вітю, тепер я розумію свого персонажа дедалі більше.

– Ну, тепер ти розумієш, чому я отримав цю роль, а не Сумська, – сміється актор.

– Так, про Олю. Їдемо ми в одному потязі. І тут провідниця каже: «Вибачте, будь ласка, у моєї мами сьогодні день народження, вона вас так любить, так любить, вибачте, будь ласка, знаю, як вас всі дістають, але чи можете привітати її з днем народження? Зараз її наберу, всі якраз за столом зібралися». Оля стоїть така красива, в халаті й каже: «Так». Провідниця набирає: «Мамо, ви вже всі за столом? Галя є? А тьотя Ніна? А Вася, сусід? Усі, так? Мамо, вони зараз помруть. Мамочко, я тебе ще раз вітаю. І зараз тебе з днем народження на всю нашу сім’ю, щоб чули всі сусіди, всі куми, привітає твоя улюблена Анастасія Волочкова».

Така от вам життєва ситуативна комедія.

На зв’язку Київ – Берлін – Одеса – Сорренто – Полтава - Варшава

У «Зв’язку» теж обіцяють комедійні історії.

– Мені надіслали сценарій у жовтні 2022 року, – розповідає нам історію стрічки режисерка Міла Погребиська. – Тоді здавалося, що індустрія серіального виробництва запрацює ще нескоро. Я дуже хвилювалася й міркувала, чи варто взагалі погоджуватися на такий формат. Але бажання підняти настрій українцям перемогло, тож узялася за цей проєкт.

Ми робили вичитки сценарію з групою, акторами, редакторами. Звісно, є страх щодо того, як глядачі відреагують на наш проєкт. Але серіал «Зв’язок» має дуже добру й натхненну місію. Адже ми, українці, не занепадаємо духом і залишаємося в бойовому настрої. У цьому нам допомагає самоіронія, гумор, сарказм! Тому вірю, що серіал сподобається. І допоможе глядачам Нового каналу перезавантажитися й відпочити хоча б 25 хвилин.

Розпитуємо в режисерки, яких ще героїв побачимо в цій історії.

– Перші дві родини – це Київ, у якому залишилися чоловіки і через певні обставини почали жити разом в одній квартирі. Та Берлін, до якого поїхали їхні дружини з дітьми після початку повномасштабної війни, – продовжує Погребиська. – Життя сімей змінилося кардинально! Чітка й зосереджена Ірина починає жити з ексцентричною тарологинею Настею. Водночас чоловік Іри, Дмитро, намагається бути корисним країні, заробляти гроші для родини і налагодити життя в квартирі із Сашою, який є ходячою катастрофою.

Третя родина – це Сорренто - Одеса. Ще до початку війни Світлана з Одеси поїхала до мами, яка давно живе в Італії. 24 лютого дівчина дізнається, що при надії. Усю вагітність вона перебуває в розлуці з чоловіком Ігорем, який залишився в Одесі. У Світлани швидко змінюється настрій, «грають» гормони, і вона мріє про те, щоб коханий був поруч. Водночас Ігор не збирається нікуди їхати, бо не хоче бути зрадником, і йде в ТрО.

І четверта родина, яку ви тут бачите, – Полтава - Варшава. Батьки – Григорович та Іванівна – залишилися в Полтаві, а їхня донька Оксана поїхала до Варшави. Але з ними також залишився жити зять Андрій. Звісно, життя зятя в одному помешканні з тещою і тестем – просто «казка». А ще в цій сімейці є старший син Олег, він служить у ЗСУ.

Саме в цей момент Іванівна, Григорович, Андрій та Оксана грають сцену, де шукають вдома речі, які можна «пустити» на маскувальні сітки.

– Відставити! Ти взагалі де ту нішу знайшла? – кричить Андрієнко.

– Господи, я всі твої нички знаю, – відповідає Зюбіна.

– Не дам! Не дам різати свою армійську форму. Це честь офіцера, – сперечається Андрієнко.

– Якого офіцера? Ти прапорщик! – іронічно каже Римма.

– Батю, та я тобі сучасну нову форму підгоню, – пропонує по відеозв’язку Цимбалюк. 

– А, ну за це дякую, – погоджується Андрієнко.

– Мені подякуй, що я знайшла твою стару совєтську форму, а не СБУ. Вважай це декомунізацією, – додає Зюбіна.

– Аа-аа, якщо так, то чого ми сидимо? – пожвавішав актор. – Давайте вже різати! Скільки там смужечки – 2х3?

Актори грають самі з собою і дивляться в об’єктив

Усе спілкування між родинами відбувається по відеозв’язку, адже війна розкидала кого куди.

– Це перша моя зйомка в такому форматі, – говорить Міла Погребиська. – Складність полягає в тому, що актори не мають змоги бачити свого партнера, а завжди грають самі з собою і дивляться в об’єктив. Просто ми уявляємо, як буде грати їхній партнер: інколи я проговорюю його слова, інколи редактор. Складнощі зйомки ще й у тому, як синхронізувати і не втратити партнерство між акторами, які не бачать одне одного.

Актори також вперше знімаються в такому форматі.

– Я так ще не знімалася, – ділиться враженнями Антоніна Хижняк. – Акторів завжди відучують від того, щоб дивитися в камеру. І ти постійно змушуєш себе не помічати її. А під час зйомок «Зв’язку» ледь не впадаю в ступор, коли мені потрібно дивитися просто в об’єктив, імітуючи відеодзвінок. На знімальному майданчику ти більше працюєш з камерою та заздалегідь записаними відео колег, ніж з партнерами наживо.

Попри це, актори навіть намагаються імпровізувати.

– Найбільше імпровізують Римма Зюбіна і Віктор Андрієнко, – усміхається режисерка. – Вони завжди додають багато тексту, жартів та гумору в свої сцени. Інколи це буває неконтрольовано, але результат дуже крутий! Бо ці актори живі, цікаві й дуже знайомі багатьом українцям.

На завершення нашої мандрівки знімальним майданчиком цікавимося в Міли Погребиської, чи є в неї улюблена сцена.

– Їх багато! – зізнається режисерка. – Але най-най-найулюбленіша сцена, яка просто в сердечко, – це нарізка кадрів, як наші родини дивляться звернення президента на Новий рік. Усім акторам навіть не потрібно було грати, адже промова пройняла нас до самої душі в ту ніч. І одразу згадуються його слова: «Нам все ще може бути темно, гучно і складно, але нам точно вже ніколи не буде страшно і ніколи не буде соромно. Це був наш рік… рік України».