Фільм-розслідування Суспільного «Черга на прощання»: шлях додому безвісти зниклих на війні

У центрі оповіді — історія Ірини Карась, яка разом із десятилітньою дочкою Настею за декілька днів до повномасштабного вторгнення поїхала з Маріуполя. Як тоді вона вважала — «за три дні повернеться». А в цей час її чоловік — командир снайперської групи бригади Нацгвардії «Азов» Євген Карась — залишається боронити Маріуполь. Він загинув 7 березня 2022 року під час оборони міських околиць. Його вважали зниклим безвісти, Ірина шукала способи повернути з окупованої території тіло, а Настя продовжувала малювати татові й писати йому повідомлення. Бо як сказати дочці правду, жінка не знала.

Ірина Карась

А на неї саму ще чекав довгий шлях повернення тіла бійця додому, який тривав 14 місяців. Це шлях пошуку, ідентифікації за ДНК та повернення додому загиблого, можливість попрощатися та поховати.

У документальному фільмі «Черга на прощання» йдеться й про те, що у воєнних реаліях життя в Україні лабораторіям не вистачає потужностей, фахівців і ресурсів на проведення тисяч ДНК-експертиз. І водночас українське законодавство не дозволяє правоохоронцям залучати результати й фахівців з іноземних лабораторій  – зазначають у стрічці.

«Спочатку був факт, який став поштовхом до створення цього фільму. Я дізналася, що люди так довго очікують на ці експертизи, на це право повернути ім’я, поховати людину. І цих чоловіків уже називають за місяцями, коли він поступив, — «листопадник», «грудник». Існує ця проблема, але я не чула, щоб у медіа про неї говорили. Я подумала, що який же це масштаб, що люди чекають місяцями, і їхніх близьких називають. І саме з цього почалася ця історія. Ірина готова була говорити, а нашу героїню нам допомогла знайти патронатна служба “Азова”», — розповідає авторка ідеї фільму Ярослава Тимощук.

Ірина Карась, головна героїня розслідування, на власному досвіді дізналася, як це: 14 місяців чекати на можливість поховати чоловіка, батька власної дитини. Малюнок Ірининої дочки Насті зображено на листівці, яку вручали усім глядачам на презентації документальної стрічки. На ньому мама, тато й донечка, а ще майоріє український прапор.

«Вона намалювала те, про що мріяла, — як ми будемо гуляти у парку, — а у нас цієї можливості було дуже мало. Моя війна не почалася 2022 року, вона почалась у 2015 році, коли чоловік пішов боронити Батьківщину. І весь цей час дитина чекала, малювала та продовжує малювати», — розповідає Ірина Карась.

Хронометраж фільму «Черга на прощання» — трохи більш ніж 50 хвилин. Це оповідь про шлях повернення тіла загиблого воїна додому. Ірина Карась змогла попрощатися з чоловіком через 14 місяців після його загибелі — а тисячі українських родин ще чекають ідентифікації безвісти зниклих рідних. Вони стоять у довгій черзі на прощання.

«Моя історія — це маленька краплина у цьому величезному морі болю, страждань, чекання. Я б хотіла, щоб на прикладі цього не забували, що є й така тема, яку треба висвітлювати. Треба боротися і треба повертати кожного героя додому. Хочу, щоб кожен герой повернувся, щоб кожна мама дочекалася. Бо деякі мами навіть не знають, чи потрапили зразки ДНК в базу. І мені хочеться сказати мамам і дружинам, які чекають: не здавайтеся, нагадуйте про себе кожного дня, бо без вас повернути героя тяжко», — говорить Ірина Карась.

Команда розслідувачів Суспільного у фільмі «Черга на прощання» порушує низку питань, які наразі залишаються без відповіді. Чи вдасться пошуковим групам знайти загиблих після звільнення територій? Як швидко лабораторії можуть провести ДНК-експертизу? Чи може українська влада посприяти пришвидшенню пошуку й ідентифікації загиблих через російсько-українську війну?

Авторка ідеї фільму Ярослава Тимощук розповіла, що робота над проєктом тривала декілька місяців, і за цей час вона зріднилася зі своєю героїнею, бо тісно спілкувалися тривалий час.

Ярослава Тимощук

«Весь час думала: якщо я відчуваю такі емоції — то що ж у цієї людини на душі? Ці слова Ірини не ввійшли у стрічку, але я їх так добре запам’ятала: “Ти помираєш один раз — і це найстрашніше, а потім ти помираєш на кожному з цих маленьких етапів, коли знову постають ці кола чекання. І ти знову повторно проживаєш біль”», — згадує Ярослава Тимощук.

Команда розслідувачів Суспільного у фільмі «Черга на прощання» говорить, що проблему ДНК-профілювання мав би розв’язати закон «Про державну реєстрацію геномної інформації людини».

Співпраця з Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти (МКЗБ) також сприяла б поліпшенню ситуації, але, за словами голови організації «Медійна ініціатива за права людини» Ольги Решетилової, цей процес      гальмується, бо угода про  співпрацю з МКЗБ  все ніяк не підписується, а українське законодавство обмежує поміч з боку цієї комісії та інших міжнародних організацій.

Ольга Решетилова

«Я розумію, що суспільство не може осягнути всього масштабу проблеми, але для нас, для правозахисників, це одна із найнагальніших тем, тому що ми щодня отримуємо десятки повідомлень від рідних про зникнення або військових, або цивільних, якщо йдеться про окуповані території. Пошук цих людей і для нас, і для структур, із якими ми співпрацюємо, перетворюється на основну роботу. Державі потрібно використовувати ті можливості, які вже створенні у світі. Така історія, як підписання угоди з Міжнародною комісією з питань пошуку зниклих безвісти, яка має світовий авторитет, міжурядову організацію та потужні можливості, чомусь не виконується. У цьому фільмі, мені здається, порушена тільки частина проблем, а насправді дуже яскраво показано, з яким пеклом стикаються родичі загиблих, які у своєму болісному стані ще й мають боротися з бюрократичною системою», — говорить голова організації «Медійна ініціатива за права людини» Ольга Решетилова.

Над стрічкою працювали:

Ярослава Тимощук — авторка ідеї фільму;

Інна Білецька, Алла Садовник — редакторки фільму;

Світлана Коваль — операторка-постановниця;

Олександр Стратонов — режисер монтажу та композитор;

Владислав Васильченко — режисер-консультант;

Алла Садовник —  відповідальна за фактчекінг;

Людмила Панкратова — юридична експертиза.

Документальний фільм-розслідування  «Черга на прощання» можна подивитися на ютуб-каналі «Суспільне Новини».

Фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»