Девід Коперфілд завдячує унікальним здібностям своєму одеському діду: історія роду знаменитого ілюзіоніста

6 вересня знаменитому ілюзіоністу та гіпнотизеру Девіду Коперфілду виповнюється 67 років. Він є єдиним із нині живих ілюзіоністів, удостоєних зірки на Алеї слави в Голлівуді. Французький уряд посвятив його в лицарі. Поряд зі Стівеном Спілбергом, Мартіном Скорсезе та Коліном Павеллом він отримав нагороду "жива легенда", що присуджується Бібліотекою Конгресу США. Його називають "Чарівником століття" та "Чарівником тисячоліття". За свої новаторські телепрограми він удостоєний 21 премії "Еммі", 11 разів занесений до Книги рекордів Гіннеса, а сума від продажу квитків на його шоу обчислюється у мільярдах доларів. При цьому ілюзіоніст продовжує успішно гастролювати по всьому світу, на очах у глядачів легко уможливлюючи те, що до нього здавалося неймовірним. При цьому журналісти, які пишуть про Коперфілда, рідко згадують про те, що його малою батьківщиною є Україна.

Карткові фокуси замість колискової

Давид Коткін – саме таке справжнє прізвище ілюзіоніста – народився 16 вересня 1956 року в місті Метачен, у Нью-Джерсі, у родині Коткіних – торговця чоловічим одягом Хаймана та страхової агентки Ревеки. Мама майбутньої зірки приїхала до США з Єрусалиму, а батьки тата, дід та бабуся Давида, втікали від частих у Російській імперії погромів з Одеси. До речі, своєю нинішньою професією Давид завдячує саме одеському дідові – замість того, щоб читати онуку книжки з казками чи співати колискові, він розважав його картковими фокусами. Малюк захоплено й уважно стежив за руками, і коли йому виповнилося чотири роки, повторив один із них. Батьки замість того, щоб жахнутися, пораділи спритності рук дитини, тож не дивно, що в сім років Давид уже виступав із фокусами перед парафіянами синагоги, яку відвідувала його родина. Причому хлопчина не тільки повторював те, чого його навчив дід, а й удосконалював, вигадуючи щось нове.

Попри це, спочатку Давид хотів стати черевомовцем і навіть купив для таких виступів спеціальний манекен, але після виступу перед однокласниками, хоч вони й прийняли його з ентузіазмом, зрозумів, що навряд чи зможе досягти серйозного успіху в цьому занятті. Незабаром Давид вилікувався від скутості й сором'язливості, які дошкуляли у дитинстві, – виступи на публіці, що супроводжувалися схвальними оплесками, надали йому впевненість у собі. Коли Давиду виповнилося 12 років, його запросили вступити в Товаристві американських фокусників – він став наймолодшим членом організації за історію її існування.

Чарівник-недоучка

Багато біографів Коперфілда пишуть про те, що він покинув школу у віці 12 років, але насправді це не так – у 1974 році він закінчив середню школу в Метачені та вступив до Фордхемського університету. А ось його він – через три тижні після початку навчального року – справді залишив, оскільки отримав пропозицію зіграти головну роль у музичному шоу "Чарівна людина", яке витримало в Чикаго рекордну кількість виступів. У зв'язку з цим псевдонім, з яким Давид виступав до цього, – "Хлопчик-чарівник Давіно" – зник, а замість нього з'явився Девід Коперфілд – так звали героя однойменного роману Чарльза Діккенса. Нове сценічне ім'я виявилося для мага щасливим: із 1983 року Коперфілд давав по чотири вистави на день і понад 550 виступів на рік, усі – з незмінним успіхом.

Викрадення статуї Свободи

У 22 роки Коперфілд почав працювати на телебаченні, яке – у поєднанні з його унікальними здібностями – відкривало перед ним найширші можливості: одна справа влаштовувати вистави в залі, нехай навіть дуже великому, а зовсім інша – транслювати їх на весь світ. Він сповна використав шанс, наданий йому сучасними технологіями, і розійшовся по-справжньому. Чого він тільки не робив, не просто розважаючи, а дивуючи й навіть вражаючи публіку: у його виставах зникали 7-тонний літак, 125-тонна статуя Свободи (не кажучи вже про 27-тонний постамент) і вагони прославленого Агатою Крісті "Східного експресу". Та й сам він неодноразово розчинявся у просторі. Коперфілд проходив крізь Велику китайську стіну, літав над Великим каньйоном, падав у Ніагарський водоспад, влаштовував втечу з неприступної в'язниці Алькатрас і навпіл розрізав себе лазером. У результаті його програми транслювалися більш ніж у 40 країнах, а їхня сумарна аудиторія налічувала понад 3 (!) мільярди людей.

Бібліотека та музей чарівних речей

Заслуговує на повагу й літературна діяльність Коперфілда – у союзі з Діном Р. Кунцем, Джойс Керол Оутс та Реєм Бредбері він написав і видав книги "Казки Девіда Коперфілда про неможливе" та "За межею уяви Девіда Коперфілда". У 1991 році за 2,2 мільйона доларів маг придбав Малхолландську бібліотеку магічних та суміжних мистецтв, щоб організувати Міжнародний музей та бібліотеку магічних мистецтв. Там зберігається найбільша колекція історично значущих магічних речей: картин, гравюр, плакатів, афіш, фотографій, рукописів, листів, реквізиту й артефактів – усього 80 тисяч предметів та 15 тисяч магічних книг, деякі з яких належать ще до XVI століття.

За умов суворої таємності

Секрет своїх трюків Коперфілд тримає в найсуворішій таємниці – навіть члени команди, яка працює з ним, не знають всього до кінця, кожен із них може розповісти тільки про ту ділянку роботи, до якої має стосунок сам. Ходили чутки про те, що кілька його фокусів таки вдалося викрити, але сам ілюзіоніст зберігав стосовно цього мовчання, а повторити те, що зробив він, поки ніхто не зміг. Головне, що він ніколи і нікого не переконував у тому, що має магічні здібності: він чесно зізнається в тому, що його трюки – результат наполегливої роботи, помноженої на фантазію і спритність, – майже як у карткових фокусах, яких навчав його дід.

Незручні факти

Кілька разів за свою кар'єру Коперфілд міг загинути, як це сталося, коли він, закутий у ланцюги, намагався вибратися з куба з водою: ілюзіоніст заплутався в ланцюгах і ледве не потонув. Якийсь час після цього він пересувався в інвалідному візку, але, на щастя, досить швидко відновився.

Неприємна історія сталася з магом у 2007 році, коли в одному з приміщень, що йому належали, провели обшук співробітники ФБР, які конфіскували жорсткий диск комп'ютера, картку пам'яті камер відеоспостереження та грошові знаки в розмірі двох із лишком мільйонів доларів. Пізніше у ЗМІ з'явилося спростування, але, як відомо, диму без вогню не буває: хоч мага і не звинуватили офіційно, обшук справді був – у межах справи про сексуальні домагання. Заяву на Коперфілда написала 22-річна модель, яка згодом попалася на аналогічному – і брехливому – звинуваченні на адресу одного з бізнесменів. Компенсації ні від нього, ні від Коперфілда дівчина не отримала.

Мага також підозрювали у наданні послуг світовим диктаторам, але ці факти не підтвердилися.

Таємне та явне особисте життя

Особисте життя знаменитого мага засекречене менше, ніж його трюки. Кілька років Коперфілда бачили в компанії знаменитої топмоделі Клаудії Шиффер, що дозволило журналістам, а слідом за ними й публіці зробити висновок про романтичні стосунки, що існують між ними. Кінець цим чуткам поклав документ, згідно з яким модель просто супроводжувала мага на світських заходах, за що отримувала пристойний гонорар. Сама Шиффер заперечувала таку ймовірність, чим опосередковано підтверджувала, що роман із Коперфілдом у неї справді був, а сам ілюзіоніст за традицією зберігав мовчання.

Серед реальних – чи підставних – подружок Коперфілда називали й інших моделей: Амбре Фріске, Тері Холладей, Мерілі Журна та Марію Петличкову. У 2006 році маг, схоже, нарешті знайшов особисте щастя з французькою фотомоделлю Хлоєю Госселі; у 2011 році, коли Коперфілду виповнилося 53 роки, вона народила йому дочку Скай. Ще через рік сімейство мага перебралося на проживання на один із Багамських островів. Щоправда, тут теж не обійшлося без скандалу: колишній господар острова подав на Коперфілда до суду за те, що той придбав нерухомість через підставну особу. Якби він знав справжнє прізвище покупця, збільшив би ціну в рази – грішно не заробити на такій заможній людині. Мабуть, йому все ж таки заплатили відступні, оскільки він відкликав свій позов.