Меценатство, як поклик
Меценатство, як поклик

Меценатство, як поклик

Історія знає чимало прикладів українського меценатства: М.І.Терещенко та Б.І.Ханенко, П.І.Харитоненко та Г.П.Галаган… Саме вони заклали традицію формування приватних музеїв, які сьогодні стали національним надбанням України.

Продиктована часом традиція, продовжена і С.В.Цюпко, діяльність якого у 2005 році доповнилася статусом фундатора Музею сучасного мистецтва України.

Історія створення кожного приватного музею пов'язана з життям самого збирача. Інтерес до сучасного мистецтва завжди має індивідуальний характер і відрізняється уподобаннями.

Колекція Першого приватного музею сучасного мистецтва України, власником якої є засновник, меценат Сергій Цюпко, вважається одним із найбільш повних та репрезентативних зібрань українського живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва ХХ-ХХІ століть, іконопису ХVI-XVIIIcт.

Кожна світова столиця, кожне місто, вважаючи себе унікальним культурним центром, пишається власними музеями найрізноманітнішої спрямованості, але має чи прагне створення музею сучасного мистецтва – яскравого іміджевого проекту, з унікальним ментальним поглядом, музею, як відображення мистецьких устремлінь, як рефлексії часу.

Створення у Києві Музею сучасного мистецтва припало на складний час, коли приватні структури своєю ініціативою підхоплювали важливі для держави теми, в тому числі збереження мистецького надбання.

Сергій Вікторович Цюпко був першим серед них. Нова інституція мала підкреслити свою зацікавленість в придбанні творів сучасних митців, сприяти відтоку мистецьких цінностей за кордон. Це зараз збирання приватних колекцій стало звичним, а наприкінці минулого століття формування музейного фонду розглядалося як прорив, як проект, на який чекають і художники, і суспільство в цілому. Приватний музей – це один з напрямів меценатської діяльності, найважливіший елемент культури, найкраща форма її збереження.

Сьогодні фонди Музею сучасного мистецтва налічують 6 тис. експонатів, а починалося все з перших робіт, що мали послужити оформленню інтер'єра. Як людина, схильна до професійного підходу у всьому, Сергій Цюпко, заглибившись у незвичне для себе творче середовище, зразу оточив себе людьми, здатними зорієнтувати у світі художніх течій, жанрового розмаїття. Вся інформація та пропозиції ретельно їм розглядалися, підштовхуючи до музеєстворення, а досвід відвідування музеїв та виставкових майданчиків Європи дали можливість скласти власне бачення майбутнього установи, сформувати свій погляд. Цей образ втілився у 2005 році – Перший приватний Музей сучасного мистецтва України відчинив свої двері для відвідувачів і розпочав власне життя!

При формуванні колекції було взято курс на представлення художнього життя країни - діапазону від 30-х років минулого століття до наших днів.

Розмаїття художніх шкіл, стильових напрямів, особливостей регіональної ідентичності знайшли відображення у творчих проектах музею.

Постмодернізм та соцреалізм демонструють щаблі творчого переосмисленого поступу традицій та новаторства в умовах розвитку художньо-історичного контексту. Нефігуративний живопис, що складав основу колекції, був розширений роботами традиційних напрямів, подолав географічні межі та обмеження, чим зберіг цілий художньо-історичний пласт для подальшого вивчення та популяризації.

В колекції музею майже всі класики: І.Айвазовський, І.Труш, Ф.Кричевський, А.Маневич. А.Ерделі, К.Єлева... Вже більш пізні С.Шишко,Т.Яблонська, Є.Волобуєв, М.Глущенко. А також Г.Якутович, Г.Файнерман, П.Столяренко, О.Слєшинський, Р.Сельський, А.Сафаргалін, О.Хмельницький… За ними наші сучасники: Ф.Тетянич, О.Животков, В.Реунов, І.Марчук, Л.Рапопорт, Г.Неледва, Р. Петрук, Л.Медвідь,

П.Маков, А Криволап…

Музейна експозиція вибудовувалась таким чином, аби максимально дати уяву про мистецькі школи України, її регіональні особливості, знайомити з яскравими творчими іменами. Широко відомі мистецькі проекти, ініційовані музеєм, всебічно підтримані фундатором С.В.Цюпко:

«Мистецька Мапа України» супроводжувалася ланцюгом масштабних експозицій та виданням супровідних повних каталогів. А перед тим – постійна робота та відбір творів у майстернях, збір бібліографічного матеріалу. Шість об`ємних виставок! Кожний регіон відзначився окремим представленням, а вернісаж став мистецькою подією країни, коли все творче середовище вважало за необхідне бути присутнім!

Проект «Сімейні цінності - Родинні зв’язки» - багаторічне джерело дослідження творчих династій, що відкриває нові творчі імена, пробуджує інтерес до тих, хто в свій час лишився в тіні. Це проект, який відновлює історичні взаємозв'язки, вказує на вплив сімейних традицій, суспільних подій у формуванні особистісних поглядів.

Можливості музейних фондів сприяють створенню будь-яких експозиційним підходам, в тому числі і «Арт-Вояж» - пересувний проект, що мандрує до тих поціновувачів, хто очікує можливості в своєму місті ознайомитися зі збіркою!

Висока планка, піднята спочатку, допомагає в роботі, в можливості поповнення та популяризації колекції. А це і закупівля робіт, і проведення пленерів, різноманітних виставкових проектів (у тому числі і пересувних), видання поліграфічної продукції (зокрема художнього альбому, каталогів) неможливо уявити без фундаторської підтримки. Супроводжуючим у роботі музею став і журнал «Файн Арт», що досі актуальний та цікавий як професіоналам, так і тим, хто поглиблює мистецькі знання. Важливою формою роботи в експозиційних залах стала і екскурсійна з різноманітними соціальними групами, і творчі заняття з дітьми.

Сьогоднішній день музей вирішує ті самі завдання, але погляд Сергія Вікторовича спрямований на майбутнє. Постійною лишається мрія про постійний Дім для власної колекції.

З часу відкриття музею складалося так, що музей не раз змінював адреси перебування, і щоразу представляв поціновувачам мистецтва своє оновлене обличчя – або масштабно-розмашисте, або камерно-приватне.

Перша адреса на вул. Братській, у самому центрі київського Подолу, у 2-х поверховому особняку, в атмосфері найкращих традицій приватних збірок, розпочала своє самостійне життя. Концепція популяризації збірки, як відображення художнього надбання, твореного митцями, народженими і тими, хто вчився в Україні, хто творив на українській землі, проявилася повною мірою.

Отримавши важливі надихаючі сигнали суспільної оцінки, наступною адресою музейного перебування стала величезна, в 3,5 тис. м2, будівля в три поверхи на Глибочицькій. Сам масштаб будівлі спрямовував роботу над постійною експозицією. Розгорнута презентація розставила найважливіші акценти. Навіть колірне рішення залів підкреслило експозиційний ряд якнайкраще. Саме тоді прийшла і державна відзнака - «Музей року-2010».

Музей на Кирилівській знову повернувся відвідувачів до камерного формату. Але це тільки надало обертів виставковій роботі. Найрізноманітніші проекти були народжені саме у цих залах. Здається все там налаштовувало до творчого підходу. Навіть бібліотека у відкритому доступі та антикварне піаніно посприяли єднанню образотворчого мистецтва та музики, синтезу нових форм. Родзинкою музейного простору став і внутрішній дворик, що колективно створювався та наповнювався життям. Він став улюбленим місцем для зустрічей, щедро даруючи можливість спілкування та творчого єднання....

З вдячністю відштовхуючись від власної історії, сьогоднішній музейний погляд спрямований на майбутнє. Мрія про свій Дім для музейної скарбниці лишається незмінною. Сергій Вікторович Цюпко, що продовжує історію українського меценатства, завжди ставить перед собою амбітні плани. Втілення в життя задумів, поєднуючи доброчинну діяльність з музейним облаштуванням - ознака сьогоднішнього дня фундатора музею.

Перший приватний Музей сучасного українського мистецтва матиме свій Дім!

Джерело матеріала
loader