У Міноборони Азербайджану наголосили, що метою "спецоперації" є виведення вірменських сил зі спірних територій, безпека населення і відновлення конституційного ладу. У Баку фактично поставили ультиматум – єдиним шляхом до миру в регіоні є повне виведення вірменських військових з Карабаху та розпуск місцевої влади в Степанакерті. Натомість у Вірменії взагалі заперечують, що їхні війська там перебувають. 24 Канал пояснює, що ж відбувається в регіоні.
Кому насправді належить Нагірний Карабах
Варто відразу чітко окреслити факти, що не потребують додаткового обговорення. Нагірний Карабах – це територія Азербайджану, визначена кордонами 1991 року, яку нині Баку контролює лише частково. До загострення міжетнічного конфлікту, нова хвиля якого була інспірована радянською владою в 1980-х, там спільно проживали представники двох народів – вірмени та азербайджанці.
Нагірний Карабах на мапі / картаwikipedia.org
- На території Нагірного Карабаху розташовані святині обох націй, також ця територія є частиною національного міфу для обох народів.
- Наразі в Карабаському регіоні владу контролюють представники вірменської більшості Нагірного Карабаху, який вони називають Арцах.
Фактичний, але невизнаний вірменський анклав утворився внаслідок війни між Азербайджаном і Вірменією на початку 1990-х. Тоді перемогу здобула Вірменія, якій активно допомагала Росія. Воєнні дії супроводжувалися етнічними чистками та мали ознаку геноциду. Один із прикладів – масова різанина азербайджанців у селищі Ходжали в лютому 1992 року.
Внаслідок тих подій більшість азербайджанців стали біженцями і залишили Нагірний Карабах, і фактично він став моноетнічним.
Азербайджанські біженці / фото Ilgar Jafarov / Wiki
44-денна війна та нові реалії
У новому тисячолітті ситуація змінилась. Поки Єреван продовжував сподіватися на захист Росії та ОДКБ, а також на силу власної конституції та декларації незалежності, де прописано, що Карабах є частиною Вірменії, Азербайджан, внаслідок сприятливої кон'юнктури цін на нафту, заробив чималі гроші та інвестував їх у сектор безпеки та оборони.
Також Баку налагодив співпрацю з регіональними лідерами – Туреччиною (своїм давнім та кровним союзником), Ізраїлем та Росією.
Туреччина в особі Ердогана – могутній захисник та патрон Азербайджану / фото Anadolu
Завдяки цим факторам Азербайджан вийшов переможцем у "44-денній війні" в 2020-му році, за підсумками якої Вірменія була розбита й зобов'язалася залишити Нагірний Карабах. Але так цього й не зробила.
За три роки цього не сталося. Нині в Нагірному Карабасі відбуваються дивні речі. Влада на більшості територій регіону досі перебуває в руках озброєних місцевих сепаратистів, які поводяться, як локальна "ДНР" – тихенько добуває для себе золото на місцевих родовищах і відкидає всі мирні спроби Баку щодо інтеграції. Прикриттям для сепаратистів виступають так звані російські "миротворці".
При цьому сепаратисти не надто хочуть чути ані Баку, ані Єреван. Парадоксально, але вірменський лідер прем'єр Пашинян давно не проти вирішити "Карабаське питання", проте опинився у ситуації "між двох вогнів". Щоправда, цих вогнів навіть більше.
Вірменія знову залишається біля розбитого корита
У грудні 2022 року Азербайджан вирішив діяти гібридно та заблокував Лачинський коридор – сухопутний шлях сполучення невизнаного анклаву з Вірменією.
При цьому цей процес точно не назвеш класичною блокадою, адже для сполучення залишалася Агдамська дорога з території, яку контролює Азербайджан. Проте сепаратисти відмовилися від допомоги Баку та поспішили проголосити себе жертвами геноциду.
Тим часом Вірменія, усвідомивши, що допомоги від Росії не буде, вирішила кардинально розвернутися у бік Заходу:
- Для цього Єреван ефектно розварився з Росією, навіть довелося образити речницю московського МЗС Захарову.
- Також були запевнення у вічній дружбі з Францією та ЄС, поїздка "першої леді" Вірменії пані Акопян до Києва, раптова гуманітарна допомога Україні, а ще намір ратифікації Римського статуту (привіт Путіну) та спільні навчання зі США.
Після цього пропагандисти в Росії дружно записали вірмен у бандерівці та виписали з них українців.
Втім, коли однією рукою Вірменія проводить спільні навчання з США, а іншою – "вибори" в Нагірному Карабасі (так співпало, що вони відбулися одночасно з іншими фарсом – " виборами" в Росії та на окупованих росіянами територіях), довіри нема. При чому, з усіх боків.
Схоже, в Баку втомилися чекати, поки Єреван виконає те, що обіцяв після капітуляції, а тому вирішили самі все взяти у свої руки.
Чому Іран лише імітує агресивні наміри
Росії залишається лише удавати, що їх усе влаштовує, адже ніяких важелів вона не має. Тим часом союзник Кремля – Іран лише надуває щоки, а інформація про нібито підняття в повітря бойових дронів на кордоні викликає іронічну посмішку.
Іран офіційно підтримує Вірменію в протистоянні з Азербайджаном:
- Тегеран вбачає небезпеку в надмірному посиленні Азербайджану поблизу своїх кордонів, адже вважає, що це автоматично посилює Туреччину, свого традиційного суперника.
- Іран занепокоєний зближенням Ізраїлю та Азербайджану у військово-технічній галузі, через що відносини між Баку та Тегераном доволі напружені.
- Тегеран особливо не хоче бути відсіченим від території Вірменії, якщо Азербайджан силою захопить не лише Карабах, а й частину південних областей Вірменії. Це звісно ж послабить Іран і перекриє йому доступ до регіональної логістики, потенційно роблячи його більш вразливим перед тиском Туреччини і країн Заходу.
Аналітик-міжнародник Ілія Куса припускає, що Іран працюватиме над тим, щоб зберегти статус-кво 2020 року як кероване "менше зло", або щоб підштовхнути Азербайджан і Вірменію до мирної угоди, або щоб у разі масштабної військової ескалації вплинути на Баку для мінімізації наслідків війни зі збереженням статус-кво.
Доля Вірменії – сподіватися на те, що Азербайджан вчасно зупиниться після того, як зробить зачистку в Карабаському регіоні (у Міноборони Вірменії фактично вже "злили" сепаратистів заявою, що їхніх військових у Карабасі нема), вийде на кордони 1991 року і не піде далі – перетворювати екстериторіальний Зангезурський коридор на цілком територіальну Зангезурську дорогу.
Просто нагадаємо, що в мережі вже створено деякі представництва "Зангезурської автономної республіки Азербайджану". Схоже, тепер це питання буде розмінною картою на нових переговорах після нової капітуляції Вірменії.
Іран виступає проти азербайджанського проєкту Зангезурського коридору / мапа gulfif.org
5 уроків геополітичного виживання
- Перше – треба поважати міжнародно визнані кордони.
- Друге – не варто сподіватися на Росію, вона завжди зрадить, а "зливати", тобто висловлювати "глибоке занепокоєння", відправлять якусь Захарову, як це сталося 19 вересня 2023 року. Це стосується також і ОДКБ.
- Третє – "Байрактар" – це круто, а до російської техніки є великі питання.
- Четверте – ніколи не потрібно забувати про розбудову власної армії та збройних сил.
- П'яте – навіть після болючих поразок у тебе є шанс на відновлення справедливості і повернення загарбаного. Але за умови якісної "роботи над помилками".