Оксана Забужко святкує день народження: цікаві факти про письменницю

Сьогодні, 19 вересня, святкує день народження українська письменниця, літературознавиця та публіцистка Оксана Забужко. Їй виповнюється 63 роки.

Народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку, у родині шістдесятників.

Батько, Стефан Іванович Забужко – педагог, літературний критик і перекладач, був репресований у сталінські часи й відбував заслання в Забайкальському краї. Мама була вчителькою української літератури. Через розпочаті у вересні 1965 р. репресії проти української інтелігенції сім’я покинула Луцьк, і з 1968 р. Оксана Забужко мешкає в Києві.

Письменниця закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Дитяче фото Оксани Забужко

фото: Facebook Оксани Забужко

Поезією захопилася ще в дитинстві. Першу поетичну збірку 9-річної Забужко «Весняна акварель» мали надрукувати у видавництві «Молодь». Передмову до неї написав український письменник Михайло Стельмах. Але під час репресій у 1972-1973 роках її батьки потрапили до «чорного списку», тож готову до друку збірку зняли з виробництва. Письменниця ті вірші ніколи не публікувала, а першу поетичну книжку «Травневий іній» змогла видати лише 1985-го.

Основні теми творчості письменниці – національна ідентичність і ґендер. Перший роман «Польові дослідження з українського сексу» вийшов у 1996 році та викликав бурхливу реакцію критиків і читачів. Він став першим бестселером незалежної України.

Роман «Польові дослідження з українського сексу» став першим бестселером незалежної України.

фото з відкритих джерел

Забужко також звертається до української історії ХХ століття. Її найвидатніший роман, за оцінками української та зарубіжної критики, – «Музей покинутих секретів». У ньому присутні три ключові для української історії епохи – Друга світова війна, 70-ті роки, ранні 2000-ні.

Найвідоміша книга Оксани Забужко у жанрі нон-фікшн – «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». У книзі українська культурна історія осмислена через особистість та образи Лесі Українки.

З ім’ям Оксани Забужко пов’язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції.

Твори письменниці перекладені понад 20 мовами світу

фото з відкритих джерел

Оксана Забужко – член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні».

Письменниця веде активну громадську діяльність. Напередодні Помаранчевої революції опублікувала у WSJ статтю Українська Солідарність, у якій передбачила масові протести у Києві, після чого в ЗМІ її стали називати «Помаранчевою Кассандрою».

Забужко пропонували балотуватись у Верховну Раду України на виборах 2006 року від Блоку «Наша Україна», але вона відмовилась – і відтоді незмінно відмовляється від співпраці з будь-якими політичними партіями.

Оксана Забужко одружена з художником Ростиславом Лужецьким.

Оксана Забужко на Книжковому Арсеналі-2019 з чоловіком Ростиславом Лужецьким та українським поетом Олександром Ірванцем.

фото: Facebook Оксани Забужко

В інтерв’ю Gazeta.ua у 2013 році письменниця розповіла, як українізувала свого чоловіка: «Коли мій чоловік мені запропонував одружитися, я виставила єдину умову: розмовною мовою в домі мати українську. Він із російськомовної родини в другому поколінні. Тож знаю всі ці процеси болісного й тяжкого переходу. Пам'ятаю, як коробило від отого глухого «ф» в кінці дієслів – думаф, ходиф, робиф».

Пропонуємо добірку цитат письменниці: 

• «Український вибір – це вибір між небуттям і буттям, яке вбиває. І ціла література наша горопашна – лиш зойк приваленого балкою в обрушенім землетрусом домі: я тут! я ще живий! – та ба, рятувальні команди щось довго дляються, а самому – як його викопаєшся? («Польові дослідження з українського сексу»);
• «Не конче встромляти гострого ножа – щоб бути винуватим, цілком достатньо народитися» («Сестро, сестро»);
• «Нинішню молодь не вчили протистояти агресії, їх готували до іншого життя, їм давали зовсім іншу картину світу, і ніхто не казав їм у школі чи університеті: ви – покоління війни»;
• «Шануймося – за наше право шануватись заплачено кров'ю. А кров, як відомо, не водиця – і не друкарська (чи якась інша) фарба»;
• «Біда з історією, одначе, в тому, що, коли її уроків не засвоєно, рано чи пізно вона неминуче поверне прогульників назад у той самий клас, перескладати провалений іспит» («І знов я влізаю в танк...»).