"Український "Кері Грант" Волтер Маттау: великий комік, який отримав "Оскар"

У своїй книзі "Бесіди з Уайлдером" американський прозаїк, драматург і есеїст Торнтон Уайлдер назвав Уолтера Маттау "одним з небагатьох великих акторів", а знаменитий "Спартак" - Кірк Дуглас - говорив про нього, як "про свого улюбленого актора", сам же Маттау жартома називав себе "українським Кері Грантом".

Дитинство в Нижньому Іст-Сайді

Уолтер народився 1 жовтня 1920 року в Нью-Йорку і виріс у Нижньому Іст-Сайді на Манхеттені в бідній родині: його батько, емігрант з Києва, електрик і комівояжер, весь час роз'їжджав з товарами по містах і селах, тому рідко бував удома – сім'я його майже бачила. Мати, яка приїхала до США з Литви, проводила всі дні за швейною машинкою – вона шила жіночу білизну. Незважаючи на те, що батьки працювали, не покладаючи рук, грошей постійно не вистачало, і сім'ї часто виганяли зі орендованих квартир, бо вони прострочували орендну плату. Уолтер рано почав працювати – свої перші гроші він отримав, продаючи морозиво та солодке газування у єврейському театрі. Закінчивши середню школу, він завербувався лісорубом у Монтану і робив рамки для фотографій, а під час Другої світової війни служив радіошифрувальником в авіакорпусі європейської дивізії важких бомбардувальників, що базується у Великій Британії.

Х - фактор Волтера Маттау

Дебютом Маттау на Бродвеї стала роль у спектаклі "Тисяча днів Анни", яку він зіграв у 1948 році. Уолтер відразу зрозумів, що це заняття для нього. "Коли я вперше вийшов на сцену - згадував він згодом - там уже знаходилося кілька людей, але глядачі одностайно і синхронно повернули голову в мій бік. У чому причина? Не знаю. Можливо, в якійсь особливій енергетиці, властивій мені Х- факторі, який привертає до мене загальну увагу.

За першим – не найбільшим – успіхом була ціла низка провалів, і якби у майбутньої зірки інший – менш наполегливий і більш недовірливий – характер, йому навряд чи вдалося б досягти вершин у професії. Вже за кілька років Маттау виблискував у виставі "Чи зіпсує успіх Рока Хантера?", який став бродвейським хітом: квитки на нього – багато в чому завдяки участі Уолтера – розбирали блискавично. Дві театральні роботи Маттау були удостоєні американського театрального "Оскара" – премії "Тоні": так високо оцінили його роботи у виставах "Постріл у темряві" та "Дивна парочка".

"Собаче" обличчя та "гарячий" голос

У кіно Маттау дебютував у 1953 році у фільмі "Людина з Кентуккі", який сам актор назвав жахливим, що не завадило йому звернути на себе увагу глядачів та критиків. На рахунку Маттау "Оскар" у номінації Найкраща чоловіча роль другого плану" за роботу у фільмі "Азарт удачі", дві номінації на цю премію за картини "Веселі хлопці" та "Чарлі Веррік", і тринадцять (!) номінацій на цю престижну кінопремію Будь-який монолог, який у друкованому вигляді був помірно смішним, у його виконанні ставав кумедним.

.

У послужному списку досить драматичних ролей, але все-таки його улюбленим жанром завжди була комедія: його люте - "собаче" - обличчя і голос, що "гарча", могли зробити смішним будь-який образ. "Уолтеру не потрібні смішні репліки, - сказав якось про нього партнер фільму "Веселі хлопці" Джон Бернс, - у його грі немає жодних заборон. Якщо вам потрібно буде, щоб він грав на скрипці або танцював на пуантах, він зробить це ".

"Шик від зворотного"

Будучи дуже високою людиною - вже в підлітковому віці його зростання становило 180 сантиметрів - Маттау сутулився (причиною тому стала травма, яку він отримав під час війни), до того ж, його відрізняло похмуре обличчя. Цими рисами актор нагороджував своїх героїв: яким би елегантним не був персонаж, у виконанні Маттау він виглядав так, ніби спав одягненим. Але найцікавіше, що завдяки такому "шику від зворотного" він виглядав дуже стильно. Незважаючи на зірковий статус, актор не мав зарозумілості і не вмів прикидатися в реальному житті, тому користувався повагою навіть у менш талановитих і щасливих колег.

Втім, далеко не всі вони рвалися працювати з ним в одних спектаклях і картинах: Маттау був вимогливий і до себе, і до інших. Недарма в акторському середовищі жартували, що ні дружина Маттау Керол, гарна та талановита актриса, ні його син Чарлі нізащо не працюватимуть з ним. Ці слова – не перебільшення: наприклад, на зйомках фільму "Хелло, Доллі!" актор у пух і порох посварився з Барбарою Стрейзанд і зажадав від продюсерів організувати знімальний процес так, щоб поза знімальним майданчиком вони ніде не перетиналися.

Уолтер з дитинства вмів постояти за себе, причому він завжди бився з тими, хто перевершував його і зростом, і вагою. Одного разу він побився з однокласником на ім'я Рокко Барбелла, причому, не тільки добре побив його, але й зламав йому ніс. Яким же був подив Маттау, коли він дізнався, що його колишній суперник – щоправда, вже під ім'ям Роккі Граціано – став чемпіоном світу з боксу у важкій вазі.

"Дивна парочка"

Маттау працював разом із найкращими акторами свого, серед яких Берт Ланкастер, Кірк Дуглас, Інгрід Бергман, але його головним партнером став інший, не менш відомий комік Джек Леммон, якого глядачі пам'ятають, перш за все, за роллю Дафни у знаменитій комедії "Дехто любить гаряче" ", У нашому прокаті = "У джазі тільки дівчата". Вони створили маленьку, але дуже вдалу комедійну команду, зігравши дуети в кількох картинах, серед яких "Дивна парочка" (цей фільм вважають кульмінацією акторської кар'єри Маттау), "Старі буркуни", "Старі буркуни розбушувалися", де до їхньої компанії приєдналася Софі Лорен , "Друг-приятель", і стали найкращими друзями.

Їх навіть – зрозуміло, жартома – називали "Трейсі та Хепберн", на честь Спенсера Трейсі та Одрі Хепберн, про історію кохання яких написані сотні статей. На питання, ким у цій парі він себе вважає, Маттау відповідав: "Тільки Хепберн - я такий самий красивий. А Леммон нехай буде Трейсі".

Дві дружини та троє дітей

Незважаючи на те, що актор ніколи не був красенем у класичному розумінні цього слова, він завжди користувався популярністю у жінок. Говорять, що сама Софі Лорен якось сказала про нього: "Якби Маттау не був одружений, я б, мабуть, дала йому шанс". Однак одружений актор був лише двічі: з 1948 року і протягом десяти років він жив у шлюбі з Грейс Джонсон, після розлучення з якою одружився з акторкою та письменницею Керол Маркус. У першому шлюбі у Маттау народилося двоє дітей, дочка Дженні та син Девід, у другому – син Чарлі.

"Мені подобається популярність"

Актор, на відміну від багатьох колег, які запевняють журналістів та глядачів, що байдужі до слави, зізнавався, що йому дуже подобається бути знаменитим. Він радів як дитина, коли його впізнавали медсестри в клініці, куди він приходив, щоб провідати матір, і лютував, якщо телефоністка не розуміла, з ким вона розмовляє. Якось в інтерв'ю актор сказав: "Мені подобається популярність. Зараз я набагато щасливіший, ніж був до того, як став знаменитим". При цьому він ненавидів, коли його називали "комедійним актором", Маттау вважав, що актор може бути або добрим, або поганим, а решта градацій - від лукавого.

Актор все життя голосував за демократів та захоплювався класичною музикою – його улюбленим композитором був Моцарт. Серед слабкостей Маттау треба назвати пристрасть до азартних ігор – якщо вірити його словам, в автоматах та на рулетці він програв 5 (!) мільйонів доларів.

Куріння та Елізабет Тейлор

Проблеми з серцем у Маттау почалися через куріння, до якого він звикли під час служби в армії. Перший серцевий напад трапився в актора після зустрічі з Елізабет Тейлор, з якою він познайомився на влаштованому на її честь прийомі. І хоч, за словами Маттау, актриса в житті не була такою гарною, як на екрані, при погляді на неї він відчув, як почастішало його серцебиття. Спочатку Маттау списав те, що сталося на чарівність актриси, але серцеві напади почали повторюватися. Актор кинув палити, але стан його здоров'я все одно погіршувався. Великого коміка не стало 1 липня 2000 в госпіталі каліфорнійської Санта-Моніки, причиною смерті став серцевий напад. Маттау похований на цвинтарі Меморіального парку Вествуд-Віллідж у Лос-Анджелесі, де також спочивають Мерилін Монро, Капоте Трумен, Наталі Вуд, Донна Рід та інші зірки.