Чому Україна – не Ізраїль

Новітній конфлікт на Близькому сході неабияк збурив український сегмент користувачів інтернету. Кілька днів поспіль тема війни Ізраїлю з ХАМАСом, спецоперація в секторі Газа (до речі, за роз’ясненнями Інституту української мови, правильно буде, все ж таки "в секторі Гази") в соціальних мережах нічим не поступається нашій, україно-російський війні.

Воно й не дивно. Надто багато в нас спільного в історії, в культурі, в лихоліттях. Надто великою є зваба порівняти війни, які ведуть Україна та Ізраїль проти своїх віковічних ворогів. Надто пов’язано все в сучасному глобальному світі, включно з залежністю обсягів військової допомоги Україні від ситуації в Ізраїлі.

Нині покійний науковець, релігієзнавець Ігор Козловський стверджує, що до початку ХХ століття на теренах України мешкало близько шістдесяти відсотків всього світового єврейства. Одеса, Київ, окремі містечка українського Заходу, Умань, Катеринослав, Житомирщина – все тут було буквально просякнуто єврейською культурою. Ми досі знаємо спільні анекдоти, читаємо Шолом-Алейхема, Бабеля й Бруно Шульца, ходимо до ресторанів єврейської кухні. Зрештою, у нас навіть президент – єврей!

В Києві народилася знаменита прем’єр Ізраїлю Голда Меїр. До Умані кожного року з’їжджаються тисячі хасидів, а філософські й світоглядні ідеї Баал-Шем-Това, засновника хасидського руху, та нашого Григорія Сковороди – майже тотожні. Київ здавна називали новим Єрусалимом. І в Києві ж – найбільша в світі спільна єврейсько-українська могила Бабин Яр…

Великою мірою у нас сьогодні спільний ворог. Це держави так званої нової "осі зла" — Росія та Іран. 7 жовтня Ізраїль вперше зіткнувся з атаками іранських ударних безпілотників. Російські військові супутники перед конфліктом було заздалегідь виведено на спеціальні орбіти, що дозволяли координувати напад терористів ХАМАСу на ізраїльські території, безпосередньо в секторі Гази були розташовані фабрики з виробництва набоїв до російських автоматів АК. Так само як і наша влада, ізраїльський уряд не вірив у напад і не був готовий до нього. У нас навіть свій Хезболла на півночі, у вигляді білоруського президента Лукашенка.

Але Україна – не Ізраїль. І не варто буквально порівнювати ці дві війни. На території України та Ізраїлю абсолютно різні конфлікти за своєю природою, за масштабами й розмахом, за наслідками й висновками для демократичного світу.

Передусім, слід зазначити, що на нас 24 лютого 2022 року напали не "бомжі на мопедах", а одна з найпотужніших армій світу, величезна держава, що роками вкладала якісь неймовірні мільярди й мільярди доларів в розбудову свого військово-промислового комплексу.

У нас не було жодного "Залізного купола", що захистив би нас від сотень російських ракет. Ми, на відміну від Ізраїлю, не мали навіть звичайних видів озброєння, щоб протистояти ворогові. До нас не поспішали на допомогу американські авіаносці. І те, що нам вдалося стримати загарбників, колись ще отримає назву "Дива під Києвом", "Дива під Миколаєвом", дива під Харковом і Одесою. Всі ці дива сповнені стійкості й героїзму українських воїнів та, без перебільшення, геніальності нашого військового керівництва. Ми придумали "нову війну", креативну війну проти могутнього й страшного ворога. Все робилося прямо "з коліс", все було вперше. І якщо вже порівнювати з Ізраїлем, то український спротив перших днів вторгнення був більш подібний до війни Судного дня, що відбулася півстоліття тому.

Вся територія сектору Гази – це шматок лівобережного Києва. І якщо накласти всю Газу на карту Україну, то її навіть не кожен розгледить. Тобто про жодне математичне порівняння територій і масштабів викликів не може бути й мови.

Є ще й така відмінність. Жоден єврей у світі ніколи не сумнівається у тому, що він єврей. В Україні ж, напередодні російського вторгнення, мільйони людей і цілі регіони ніяк не могли себе ідентифікувати і визначатися з тим, хто вони є. В Ізраїлі не працює жодна синагога ХАМАСького патріархату, а в нас досі не стає духу заборонити церкву, яка фактично являє собою духовний підрозділ російського ФСБ. Виграти ментальну, світоглядну війну певно ще важче, ніж війну звичайну.

Сьогодні в світі певні кола намагаються звести обидві війни до якогось спільного знаменника. Американський конгрес, з подачі президента Джо Байдена, навіть намагатиметься сформувати спільний пакет військової допомоги для України та Ізраїлю. Але, знову ж таки повторюю, — це цілком різні війни.

На відміну від Близького Сходу, де вже кілька століть не було мирно й затишно жодного дня, наша війна – це війна посеред Європи. Посеред тієї Європи першої чверті ХХІ століття, що не так уже й давно пережила дві світові війни і вибудувала цілу систем противаг та паритетів, аби не допустити третьої. Наша війна – це війна за Україну, але окрім того, це ще й війна за канонічні європейські цінності – свободу і демократію. Мабуть, з часів французької революції 1789 року ці чесноти не підіймалися аж настільки високо, як в сьогоднішній Україні. Ми не просто відповідаємо на виклик, ми, даруйте за пафос, будуємо новий Світ. Силою Збройних Сил України!

І ще про таке. В соціальних мережах останніх днів доводиться бачити багато нарікань. Мовляв, подивіться, як ізраїльтяни з усіх кінців світу кинулися до батьківщини, щоб стати до лав армії та захищати рідну Землю. От би й у нас так! Так я хочу нагадати, що 22-23 лютого до українських військкоматів стояли кілометрові черги добровольців, а люди готові були давати хабарі, якби їх взяли "на війну". Так, як піднялася Україна, ще буде описано в історії. І це будуть сторінки честі і великої слави.

Всі ми бачимо щось краще в інших, і не добачаємо хорошого, позитивного в себе. Як днями написала кінорежисерка Ірина Цілик: "Доки ми заздримо єдності ізраїльтян, в ізраїльських пабліках люди пишуть: от би нам Зеленського й Залужного!"

Тож маємо дві війни. Дві війни в різних частинах світу. З різними народами, різними культурами, різною історією. А втім є один чинник, який, певно, може звести нанівець всі розбіжності поміж нами. Нас, і українців, і ізраїльтян, хочуть знищити. І Україна, і Ізраїль повинні вижити. І не просто вижити, а – перемогти! Так і буде!