У столичному театрі імені Лесі Українки цими вихідними – прем’єрні покази вистави «Для домашнього огнища».
Постановку за психологічним детективом Івана Франка здійснила режисерка Ольга Гаврилюк.
Проте головна інтрига нової вистави не у детективному сюжеті, котрий добре знають багато глядачів і читачів.
Особливу увагу привертає акторський склад постановки.
На сцену після тривалої перерви повертається Ольга Гришина.
Ця актриса дуже добре відома телеглядачам, вона входить у топ найбільш затребуваних кінодів останнього десятиліття.
У портфоліо Гришиної десятки головних ролей у цілій низці рейтингових теле- та кінопроєктів: «Жінка за обміном», «Бійся бажань своїх», «Рецепт любові», «Центральна лікарня», «Хірургія.
Територія кохання», «Гречанка», «На лінії життя», «Дім, який…», «Якщо ти мене пробачиш», «Проти течії», «Розтин покаже», «Тонка робота»….
А ось у театрі в актриси досі не складалося.
У другій половині 2000-х Гришина прийшла до столичного театру Лесі Українки, проте попередній керівник Михайло Резнікович дуже скоро поставив актрису перед вибором, і вибір цей вона зробила на користь кіно.
Перерва у роботі на сцені фактично склала 15 років.
Пікантності прем’єрі також додає те, що виконавиця головної ролі тепер не лише кінозірка, вона ще й дружина нового керівника театру Лесі Українки Кирила Кашлікова.
Який же вердикт цій драмі Франка і актриси Гришиної виніс глядач? Дзвінка тиша під час монологів головних героїв, аплодисменти після кожної з мізасцен, овації у фіналі..., і вже традиційно – критика у соцмережах.
Комусь видається, що героїв треба було б перевдягти у сучасний одяг і говорити про нинішню війну, хтось побачив у постановці «дух та естетику» попереднього керівника театру, одіозного Михайла Резніковича.
Нічого дивного в цьому, у принципі, й немає, режисерка Гаврилюк тривалий час працювала і при Резніковичу.
Та й досі у своїх соцмережах вона позиціонує себе як «режиссера театра русской драмы».
Можливо, просто забула виправити інформацію про себе...
Проте тут варто зауважити і те, що для театру, який ще недавно вважався осередком російського впливу у столиці, «Для домашнього огнища» – це вже друге звернення до творчості Івана Франка за останній рік.
Наприкінці минулого сезону театр представив п'єсу-суперхіт Івана Франка «Украдене щастя».
Про цю прем’єру «Главком» писав тут.
Більш того, сьогодні у репертуарі театру усі 100% вистав українською мовою.
І вже ці сухі факти заслуговують на те, аби підтримати колектив, який переживає складний період трансформацій.
Тому висновок однозначний: «Для домашнього огнища» не залишає байдужим глядача і це – надбання для репертуару, а актриса Гришина – знахідка для театру, скомпрометовані прими якого досі не відмовилися від нагород, отриманих з рук Путіна.
Тепер про саму виставу.
Сюжет «Для домашнього огнища» – кримінальна історія, написана наприкінці ХIX ст.
Іваном Франком на основі реальних судових справ.
Капітан Антін Ангарович (актор Кирило Парастаєв) через п’ять років повертається зі служби у Боснії і не може зрозуміти, звідки Анеля, його дружина (Ольга Гришина) за його тривалої відсутності брала гроші, аби так ладно вести хазяйство.
«Добре схована підлота перестає бути підлотою, утаєний злочин є тілько доказом відваги і зручності».
Та вже скоро чоловік дізнається про кримінальний тіньовий «бізнес» коханої….
Велика любов, родинний затишок, домашнє огнище гаснуть в один момент.
Масові сцени, витончені костюми, тогочасна галицька мова, динамічні декорації та світло чудово передають атмосферу Львова кінця XIX ст.
Почуття пана капітана та пані Ангаровичевої також безсумнівні: акторам Парастаєву і Гришиній вдається тримати іскру навіть у довгих діалогах та монологах, які так дратують окремих критиків.
Блок галереї.
Важко сказати, хто з персонажів негативний, а хто – позитивний герой.
Тут – живі люди, зі своїми турботами, негараздами, своїм болем.
Кожен з них, як і ми з вами, час від часу робить вибір і несе за це відповідальність, отримуючи, врешті решт покарання або нагороду.
Але ми ніколи не знаємо наслідків наших вчинків.
Нам здається, що ми робимо все правильно, але наслідки дуже різні, і саме це є центральною темою твору.
Глядач, якому протягом всієї війни доводилося кожного дня робити вибір (від якого залежить життя – твоє, рідних) і нести за це відповідальність, – має відчути, що він у цьому не один».
Наступні покази нової кримінальної драми у театрі Лесі Українки сьогодні, 28 жовтня, 11 та 26 листопада.
Про його відставку повідомило Міністерство культури та інформаційної політики.
Резнікович не погодився з рішенням Мінкульту і пішов до суду.
Як повідомив 14 жовтня «Главком», Шевченківський районний суд Києва залишив без задоволення позов колишнього генерального директора-художнього театру імені Лесі Українки.
Столичний театр «Золоті ворота» покаже терапевтичну виставу, на якій всі плачуть.
У тіні дерев… Театр Лесі Українки оновив популярну виставу.
Російська драма стала українською.
Театр Лесі Українки завершує сезон знаковою прем’єрою.