Що таке вуглецеве землеробство, та як це працює на практиці

Вуглецевий ринок давно працює в світі, проте в Україні — ні. Як вважаєте, чому українські агропідприємства не йдуть у цей ринок?

Вуглецевий ринок став уже повсякденністю для багатьох країн. Наприклад, ЄС поставив собі за ціль до 2030 року скоротити викиди парникових газів на 55% та, уявіть собі, до 2050 року звести консолідовані викиди до нуля. Цій стратегії підпорядковані багато законодавчих положень, програм та механізмів. 

У спрощеному вигляді ця система спонукає тих, хто має надлишки викидів, за це платити, а тим, хто ці викиди скорочує, дозволяє заробляти на цьому скороченні. Умовно кажучи, ті, хто має надлишкові викиди, опосередковано через різні складові цієї системи або ж напряму купують еквівалент викидів у тих, хто їх унаслідок своєї діяльності скорочує. Це відбувається завдяки різним чинникам — законодавчим вимогам, цінностям, соціальній відповідальності та прагненню покращити екологію. Так працює вуглецевий ринок. Цікаво, де ж тут фермери?

Ця система розповсюджується на багато галузей економіки, зокрема і на сільське господарство. Адже фермери, які застосовують деякі методи землеробства, такі як зменшений ґрунтообробіток, утримують вуглець або еквівалент СО2 в ґрунті на своїх полях або скорочують його викиди. А скорочуючи викиди, їх можна продати за гроші. Так з’явилось поняття «вуглецеве землеробство», коли утриманий в ґрунті органічний вуглець, а в перерахунку еквівалент СО2, стають додатковим «урожаєм» фермера, за якій він може отримати гроші, в додаток до основного врожаю — рослинної культури, що фермер вирощує. Ця система стала звичною для фермерів у багатьох країнах. Проте українські аграрії отримали можливість інтегруватися в цю міжнародну систему зовсім нещодавно.

Це досить новий напрям додаткового заробітку для українських фермерів, та далеко не всі про нього знають.