Дилема Нестле. Що Україні робити з компаніями, які продовжують працювати у росії

Вже третю добу думаю над тим, що можна назвати Дилемою Нестле по відношенню до нашої країни. Швейцарська корпорація Нестле три дні тому була визначена рішенням НАЗК спонсором тероризму на підставі того, що вона продовжує мати великий бізнес в росії і не виходить з російського ринку. В той же час Нестле на поточний момент – єдиний приклад інвестиції в будівництво нового виробництва в Україні з часу початку повномасштабного вторгнення (в грудні 2022 року Нестле оголосила про будівництво нового заводу на Волині, ставши таким чином першою багатонаціональною корпорацією, що інвестує в відбудову України).

Дилема полягає в тому, що як би не закінчилася війна, відновлення країни буде великою мірою залежати від іноземних, перш за все стратегічних іноземних (тобто таких, які роблять компанії-технологічні та ринкові лідери в своїх галузях), інвестицій. Тобто від інвестицій в українську економіку таких компаній, як Нестле, що є найбільшою в світі компанією в галузі харчових продуктів. Нестле вже є одним з лідерів інвестицій в виробництво харчових продуктів в Україні, великим платником податків (серед виробників харчових продуктів були другими після Рошену) і великим роботодавцем в Україні, тобто корпорація вже дуже сильно вбудована в економіку країни через львівський Світоч, вінницький Торчин-продукт, харківську Мівіну і т.п., і з будівництвом нового заводу має збільшити кількість зайнятих на своїх підприємствах в Україні в півтора раза.

З іншого боку, Нестле лишається в росії, платить там податки і дає роботу приблизно такій же кількості найманих робітників, як буде працювати в Нестле Україна після закінчення будівництва нового заводу. Тобто дійсно підтримує країну-агресора через податки, технології та робочі місця, не виходить з росії і не планує цього робити, обмежившись тим, що скоротила до нуля інвестиційну програму в країні-агресорі.

З одного боку, Україні зараз на всіх конференціях по відновленню країни треба приводити приклади тих стратегічних інвесторів, що інвестують в економіку України вже зараз (і, повторюсь, Нестле – перша і поки єдина велика світова корпорація, що оголосила про великі інвестиції в економіку України і приклад Нестле цитувався і цитується як приклад того, що інвестиції в Україну можливі навіть під час війни), з іншого боку з точки зору економічної війни з росією логічним є naming and shaming Нестле як корпорації, що є донором бюджету країни-агресора.

Проблема в тому, що дилема Нестле буде поставати перед Україною все частіше, бо значна частина тих, хто планує інвестувати в Україну, з тих чи інших причин продовжують бізнес в росії. Наступна велика стратегічна інвестиція в Україну, компанії-лідера в галузі захисту рослин в світі, яку буде оголошено от-от, поставить ту саму дилему, бо в інвестора також лишився значний бізнес в росії. І таких дилем буде дуже багато, бо, на жаль, в силу багатьох факторів, ті компанії, які є природними інвесторами в економіку України, у 99% випадків мали і у багатьох випадках мають і досі якусь присутність в росії.

В мене немає відповіді на те, як правильно поводити себе державі в таких випадках, бо я бачу раціо і в тому, що компанії, що не вийшли з росії, мають бути покарані на території України, але з точки зору довгострокового сталого розвитку Україні потрібні інвестиції від багатьох з цих компаній, потенційним інвесторам треба показувати приклади успішних інвестицій від глобальних лідерів в своїх галузях, а санкції на перших ластівок-інвесторів аж ніяк цьому не допомагають.

Джерело: пост Будкіна у Facebook