У Києві попрощались із засновником «Дзеркала тижня» Володимиром Мостовим

У Києві попрощались із засновником «Дзеркала тижня», легендою української журналістики Володимиром Мостовим. Про смерть першого головного редактора нашого видання цими днями повідомили більшість вітчизняних ЗМІ. Нині опублікуємо репортаж з похорону та фото від “Детектор медіа”.

Попри холодну листопадову зливу й постійні повітряні тривоги, віддати шану Паличу, як його називали поміж собою багато колег та друзів, прийшло чимало людей. Зал на Байковому цвинтарі, де відбувалось прощання, був заповнений вщент. Рідні, друзі, колеги, ученики, політики, бізнесмени, просто знайомі — всі ті, на кого вплинув Мостовий, кому дав шлях і світогляд, кому задав стандарт у професії чи просто допоміг у складну хвилину.   

Він був геть-чисто позбавлений бажання подобатися. Але мало хто, поспілкувавшись з ним навіть кілька хвилин, не потрапляв у полон його харизми. Він ніколи не прагнув уваги та почестей, але завжди був душею будь-якої компанії і лідером у кожному колективі.

Його вроджена інтелігентність, м’якість і доброта були настільки безмірними, що він сам із своєю фірмовою самоіронією казав: «Добре, що я не народився жінкою. Я не вмію казати слово “ні”». Але водночас він був незламним стрижнем, на якому тримався колектив редакції, і залишався непохитним у відстоюванні свободи слова та професійних стандартів навіть за часів цензури та переслідувань журналістів.   

Він ніколи не шукав покровителів у високих владних кабінетах і не вважав для себе за можливе приймати ласки від будь-якої влади. Але там його ім’я згадували з повагою, а інколи й з острахом, часто намагаючись або схилити до партнерства, або закрити його газету, або купити. Не виходило ні першого, ні другого, ні третього. 

Розіграші, жарти, хохми, байки, дотепні вислови Мостового — це, мабуть, предмет для окремого дослідження, а то й цілого серіалу. З його редакторського кабінету можна було вийти лише із зведеним судомою від сміху животом. Навіть якщо ти входив до нього повідомити Паличу, що твоє життя втратило сенс і ти вирішив з ним покінчити. Будні редакції, завдяки всьому цьому, були нескінченним інтелектуальним змаганням, хто кого пережартує. А про свята годі й казати. Втім, при всій своїй дитячій відкритості, легкості й щирості, Володимир Павлович дивним чином міг завжди залишатися «єдиним дорослим у кімнаті», який стежить за «правилами безпеки» і контролює дотримання дедлайнів, планів і домовленостей. 

Словом, мабуть, як і будь-яка людина, Володимир Мостовий складався із протиріч. Його особливістю було лиш те, що ці протиріччя створювали особистість, неординарність якої не міг заперечити навіть той, хто з якихось причин не любив Мостового. Особистість, яка перетворювала Мостового на унікальне явище.    

Звідки взялась ця особистість? Секрет її появи під час прощання з Володимиром Павловичем відкрила його дочка — Юлія Мостова, яка свого часу разом з батьком заснувала «Дзеркало тижня», а після його виходу на пенсію очолила редакцію.   

 «З велетенської маминої любові, з книжок, які він запоєм ковтав у дитинстві, з тієї скрути, з того голоду, в якому він зростав із своїми сестрами, і з’явилася особистість, яка понесла світу свою впевненість у тому, що найкраще у житті — це ділитися», — розповіла Мостова. 

Палич, за її словами, — людина, яка не любила панські витребеньки і понти. Людина, яку книжки навчили мріяти, а життя навчило розраховувати тільки на себе. «Він знав, що можна бути не самим ситим, але самим розумним. Знав, що можна бути не наймодніше вдягненим, навіть в обносках, але бути душею компанії. Знав, що віддавати — краще, ніж брати. І ось ці свої відчуття він проніс через все своє буремне, наповнене, цікаве, любиме ним життя. Бо він був життєлюб», — сказала Юлія Володимирівна.

А ще його можна вважати праотцем гуглу, пожартувала вона. Мостовий стільки прочитав, стільки всього знав, що від нього можна було отримати відповідь на будь-яке питання. Він мав енциклопедичні знання, знав більше сотні українських народних пісень і напам’ять цитував вірші великих поетів.

Заслужив Палич на ще одне звання — праотця волонтерства: «Мій тато відчував внутрішню потребу закривати порожнечу опори будь-кому — знайомому, незнайомому, другу, колезі, — каже Юлія Мостова. — Він допомагав розгубленим родинам ховати своїх близьких, вкладаючи своє серце в організацію сотен похорон. Допомагав шукати лікарів, знаходити гроші, видавати книжки, вибивати квартири, вступати талановитій молоді в університети. Він допомагав словом, своїми жартами, своїми крилатими висловами. Він віддавав свої ідеї — для статей, для рубрик, для фестивалів, для книжок і цілих медіа. Просто так. Беріть — користуйтеся!».

Юлія висловила впевненність, що душа її батька відлітає спокійно, світло і дуже легко. «Тому що він віддав всі борги і роздав своє світло всім вам — друзям, колегам, родині. І у вас є по шматочку “всіхнього” Палича. Кожен з вас може знайти в собі його жарт, його пораду, його обійми. Знайдіть — і світите у ці важкі, темні часи. Світите Паличем!», — звернулась до тих, хто прийшов на прощання з Володимиром Мостовим, його дочка. 

"Я же наостанок скажу про ще одне протиріччя. Володимир Мостовий органічно не переносив пафосу, патетики й пишномовних епітетів. Завжди глузував над тими, хто вдавався до них, особливо по відношенню до самого Мостовного. Але сьогодні, коли з ним прощались, найчастішими словами, що звучали, були «унікальний», «феноменальний», «неповторний» і «незамінимий». Вибачте, Палич, але тут ми дозволимо собі ослухатися вас і піти проти вашої волі. В усьому іншому Мостовий й надалі слугуватимете дороговказом для сотень тих, хто мав щастя знати його, працювати з ним, вчитися в нього. А також для сотень тисяч тих, хто отримав у спадок від Володимира Мостового якісну українську журналістику — найголовніше з того, що він так щедро і багатьом віддавав", - резюмують у "Детектор медіа".