Після 21 місяця повномасштабної війни і 9 років російської агресії український військово-промисловий комплекс не в силах забезпечити армію необхідною номенклатурою
Протягом останніх двох років головною задачею української дипломатії залишається укладення домовленостей з країнами-партнерами про передачу нашій армії західного озброєння. Від обсягів та регулярності цих поставок залежить інтенсивність бойових дій та результативність наших військових на фронті. Водночас, військові експерти впевнені: Україна має як мінімум дві розробки вітчизняного ВПК, які могли б стати тим самим "китайським порохом", про який говорив Валерій Залужний, і який міг би змінити хід війни на нашу користь.
Про що саме йдеться і чому Україна не поспішає запускати виробництво дійсно потужної вітчизняної номенклатури, "Телеграф" запитував у посадовців та військових аналітиків.
Війна технологій
Попри те, що росія має кількісну перевагу в мобілізаційних резервах та обсягах зброї, ЗСУ вдається стримувати ворожу навалу, а також крок за кроком звільняти окуповані території. Поясненням цьому є наша перевага у якості номенклатури, а також рівні підготовки та вмотивованості українських бійців. Втім, затягування війни через паритет сил загрожує Україні втратами особового складу, виснаженням держави та політичними ризиками. Так, на тлі "втоми" від війни, деякі з західних лідерів вже почали схиляти нас до переговорів з агресором.
За словами секретаря РНБО Олексія Данілова, на 21-му місяці повномасштабних бойових дій серед окремих партнерів активізувалися дискусії щодо необхідності проведення перемовин, консультацій та зустрічей з росіянами щодо обговорення проблематики війни в Україні, припинення вогню і т.д.
Вивести війну з глухого кута нам допоможе принципово новий підхід до ведення бойових дій, забезпечений компіляцією новітніх технологічних засобів. Розраховувати у цьому питанні на поставки в Україну озброєння з боку Заходу не варто, адже ця номенклатура не завжди є кращим рішенням в сенсі якості та ефективності, до того ж, надається у вкрай обмеженій кількості.
Водночас, за словами військового аналітика Дмитра Снєгирьова, Україна має щонайменше дві розробки власного ВПК, які здатні переломити хід війни.
"Вивести ситуацію з цього кута може далекобійна техніка і відсутність пересторог щодо вибору цілей для ураження. Західне озброєння має обмежену дальність, а його використання покладає на нас політичні зобов'язання не переносити війну на територію рф. Зумівши дотягнутися до російських літовищ, військових баз та складів, ми б суттєво послабили ворога. Засоби для цього у нас є: ОТК "Сапсан" і БПЛА "Сокіл-300". Обидві позиції є нашою власною розробкою, а тому їхнє застосування знімає з нас будь-які зобов'язання щодо вибору цілей. Ба більше, ця техніка в рази потужніша західних аналогів, поставок яких ми чекаємо місяцями", – каже експерт в коментарі "Телеграфу".
Характеристики оперативно-тактичного комплексу "Сапсан" або "Грім-2" дійсно вражають. Ця модель з'явилася ще у 2016 році у конструкторському бюро "Південне", а перші дві одиниці техніки були представлені світу: одна відправилась в Саудівську Аравію (країна виступила спонсором розробки), друга залишилась на території України.
"Сапсан" оснащений чотирма типами головок самонаведення: електронно-оптичною, радіолокаційною, інфрачервоною і змішаною з перших двох варіантів, а його максимальна дальність з певним типом снаряду складає до 500 км. Даний ОТК здатний наносити удари ракетою з бойовою частиною у 480 кг.
Раніше заступник міністра оборони Олександр Миронюк відзвітував, що проєкт готовий на 80%, а його завершення має першочерговий пріоритет.
"Перша батарея буде виконана у наступному складі: по дві пускові установки та машини заряджання, а також дві машини керування — рівня командира батареї та рівня командира дивізіону. Таке рішення дозволить провести всі необхідні випробування, які включають не тільки стрільби, а й організації зв’язку та управління. Ми пішли на такий крок, який дозволяє максимально зекономити час випробування комплексу. Це дозволить прийняти цей ОТРК на озброєння вже в осяжній перспективі, бо "Сапсан" — це зброя, яка потрібна війську вже сьогодні", — повідомив посадовець Defense Express у 2021 році.
Втім, ані достатня кількість часу, ані гостра необхідність армії в потужній техніці, так і не прискорили процес масового запуску виробництва "Сапсанів". Принаймні публічно.
Ще однією технологічною перевагою ЗСУ могли б стати авіаційні бойові дрони "Сокіл-300" від КБ "Луч", що мають дальність польоту до 3300 км, розвивають швидкість від 150 до 580 км/год в залежності від типу і виду навантаження і можуть нести до 300 кг вантажу.
За словами військового аналітика Дмитра Снєгирьова, у порівнянні з українським БПЛА, турецькі "Байрактари" більше скидаються на металобрухт, адже поступаються нашій номенклатурі по всім позиціям. Як і "Сапсан", "Соколи" надали б українським військовим можливість наносити удари по низці стратегічних об'єктів, розташованих в російських містах.
На жаль, об'єднує цих пташок і те, що "Соколи" також досі не були запущені у серійне виробництво. Принаймні, у публічному доступі інформації про це наразі немає. Варто зазначити, що вище військово-політичне керівництво країни загалом неохоче розповідає про досягнення вітчизняного ВПК. За словами члена комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федора Веніславського, ця інформація є засекреченою.
"В Україні є достатньо цікавих розробок, які мають переваги над західними аналогами і, дійсно, можуть суттєво вплинути на хід війни, але оприлюднювати точну інформацію я не буду, тому що вона віднесена до категорії з обмеженим доступом", – зазначив нардеп в коментарі "Телеграфу".
Ідей та проєктів достатньо, шкутильгає організація і фінансування
Слова Валерія Залужного про необхідність винайдення "китайського пороху" для перелому ходу бойових дій були розтлумачені не зовсім вірно, вважає колишній інженер-конструктор КБ "Південне" Олександр Кочетков. За словами експерта, йшлося не стільки про інноваційні ідеї, реалізовані у металі, скільки про сукупність військових рішень, які стали б неочікуваними і нищівними для ворога.
У першу чергу, це стосується переведення держави на воєнні рейки, що передбачає мобілізацію на фронт діючих та колишніх високопосадовців, перерозподіл бюджету з військовим пріоритетом і, безумовно, запуск вітчизняного ВПК на повну потужність.
"Що ж стосується "Сапсану", він дійсно давно перебуває у розробці і навіть пройшов певні випробування. За своїми характеристиками він не поступається російським ОТРК "Іскандер", адже розроблявся як аналог цього комплексу і повинен був стати ще ефективнішим. Це вдалося. Проблеми з початком серійного виробництва і подальшою передачею на фронт полягають у тому, що перед цим його необхідно випробовувати в умовах, наближених до реальних. Навіть в німецьких "Панцирях-2000" час від часу щось відмовляє при експлуатації в бою. Передбачити усі нюанси і виправити їх на папері, просто сидячи в кабінеті – неможливо", – пояснює експерт в коментарі "Телеграфу".
Складність полягає у тому, що запуск виробництва на вітчизняних заводах в умовах повномасштабної війни є надто ризикованим, а перенесення "станків" за кордон унеможливлює проведення випробувань, адже мало яка країна погодиться на такі експерименти на своїй території. Розрив цих процесів у часі і просторі робить процес виготовлення техніки надо складним, затратним і займатиме невиправдано багато часу, пояснює Олександр Кочетков.
Іншими словами, в сьогоднішніх реаліях причини затримки виробництва "Сапсанів" є об'єктивними і виправданими. Втім, питання про те, чому цим почали займатися лише зараз, залишається відкритим, адже війна в Україні розпочалася у 2014 році, а вже за два роки проєкт ОТРК був представлений на загал і отримав статус пріоритетного. Чим займалися відповідальні за його реалізацію посадовці наступні сім років — загадка.
З "Соколом-300" історія трохи інша, каже експерт. Він дійсно кращий за "Байрактар", але всі проблеми вирішити не здатен. Його швидкість складає 200 км/год, що робить його вразливим навіть перед перехваленими радянськими ЗРК С-300 і С-400, а вага заряду, яку він здатен переносити, не завдасть ворогу критичних втрат.
"З 2014 року дійсно можна було встигнути зробити набагато більше. На жаль, це питання вирішувалося за залишковим принципом. Нам треба було значно раніше працювати над безпілотниками, які за певних умов здатні компенсувати відсутність навіть ядерної зброї. Такі варіанти існують. У КБ "Південне" є затверджений Міноборони проєкт чудової ЗРС "Кільчень" (аналог "Patriot"), яка здатна знищувати балістичні та аеродинамічні цілі, але під нього немає фінансування.
Крім того, нам необхідні ракети з дальністю ураження до 6 тисяч кілометрів. Саме з їхньої розробки починалося КБ "Південне" ще у 60-х роках. Якщо її можна було зробити 50 років тому, чому ж було не зробити у 2014-му? У нас немає проблем з ідеями, є проблеми з організацією, фінансуванням і переводом країни на воєнні рейки", – каже Олександр Кочетков.
Водночас, за словами заступниці Міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Ганни Гвоздяр, говорити про те, що ОПК в Україні не розвивається – в корені не вірно. Посадовиця запевняє: ми маємо потужну базу, у вигляді державних заводів, які осучаснюються і розвиваються, і на посади в яких призначаються нові керівники для подальшої модернізації.
Ба більше, в Україні є й приватні виробники, різні — і ті, хто вже виростив свої потужності, і маленькі натхненні команди, які тільки починають. Задача міністерства — розвивати всіх українських виробників, створювати умови для їх роботи. І це відбувається вже.
"Станом на листопад 2023 року, в Україні стало вчетверо більше виробників зброї. Як зазначав генеральний директор "Української оборонної промисловості" Герман Сметанін, за три квартали 2023-го Укроборонпром збільшив випуск продукції на 62%, порівняно з минулим роком. Зокрема, запустили серійне виробництво далекобійних дронів-камікадзе на зразок Шахедів. Нині функціонують близько 500 підприємств ОПК, з них 70 — державні заводи. І біля 300 тисяч людей працює в цій галузі. Ми кратно нарощуємо виробництво, йдеться про зростання в десятки разів. І з кожним місяцем цей показник росте", – каже Ганна Гвоздяр в коментарі "Телеграфу".
Водночас, за словами замміністра, які б обсяги номенклатури не вироблялися, їх все одно буде недостатньо, адже ця війна вимагає величезну кількість боєприпасів, зброї та техніки — такий попит не покрити жодному виробнику у світі. Розуміючи це, українська сторона залучає до співробітництва закордонних партнерів.
Зокрема, реформа Укроборонпрому, який з концерну став акціонерним товариством, дала можливість створювати спільні підприємства. Перший успішний кейс — Rheinmetall. Також свої локальні офіси в Україні відкрили такі гіганти як BAE Systems, Babcock, почалось будівництво грінфілд-заводів (Bayraktar), зазначає Ганна Гвоздяр.
Суперзброї не існує, але виготовлення ефективної оперативно-тактичної техніки і головне – потужної зброї стримування Україні завжди було під силу. Якби остання була у розпорядженні ЗСУ у лютому 2022 року, можливо, рф не ризикнула б розпочати повномасштабне вторгнення. В іншому випадку, ми принаймні мали б можливість з першого дня нищити її системи протиракетної та протиповітряної оборони і наносити потужні удари по скупченню ворога. Тепер для отримання такої можливості ми вимушені доводити партнерам необхідність надання нам цього озброєння і проходити сім кіл бюрократичного пекла, втрачаючи дорогоцінний час.