Хто такий Микола Щорс та чому пам’ятникам на його честь не місце в Україні

У Києві 9 грудня демонтували пам’ятник одному з більшовицьких ватажків Миколі Щорсу. На столичному бульварі Шевченка він простояв майже 70 років.

Демонтаж бронзової статуї розпочався на світанку та тривав 6 годин. Пам’ятник зберігатиметься у Державному музеї авіації імені Антонова.

Дебати про його знесення велися давно, але більш активно поновилися після Революції Гідності. У 2016 році його навіть охороняли силовики від самовільного знесення. Але у березні 2017 року на монументі хтось відпиляв ногу коню.

Після повномасштабного вторгнення на пам’ятнику активісти залишили написи, що вони думають про цю постать: Кат, Вбивця, Воював проти УНР, Демонтуй, Знеси мене повністю. Згодом скульптуру з усіх сторін прикрили жовто-синім банером.

Хто такий Микола Щорс?

Микола Щорс народився на території сучасної Чернігівщини у родині залізничника. Пізніше закінчив Київську військово-фельдшерську школу. Брав участь у Першій світовій війні, але через сухоти його демобілізували у 2017 році.

Радянська пропаганда намагалася зліпити з нього “українського” полководця, але, як зазначають історики, він сам, напевне, не ідентифікував себе українцем. Його мовою спілкування була російська, та й служити “царю та отєчєству” в російську армію він пішов добровільно.

Взимку 1918 року після укладання Брест-Литовського мирного договору Щорс приєднався до більшовиків. Він став формувати так звані українські радянські військові частини.

Того ж року у вересні більшовики призначили його командувачем Українського революційного полку імені товариша Богуна, а у жовтні підвищили до командира одної з бригад у складі Богунського й Таращанського полків 1-ї Української радянської дивізії.

Щорс був одружений на садистці-революціонерці Фрумі Хайкіній, яка в Унечі (Брянська область, Росія) очолювала прикордонний загін ЧК. Після жорстоких боїв за містечко Клинці туди зайшли війська Щорса. Відомо, що його дружина жорстоко розправилася з місцевими, які підтримували УНР. Саме за її вказівкою було розстріляно багато людей.

У лютому 1919 року Богунський полк під командуванням Щорса окупував Київ. Його призначили комендантом Києва, а після більшовики розпочали чергову хвилю терору. Згодом він став командувачем 1-ї Української радянської дивізії, яка окупувала Бердичів, Житомир та ще кілька українських міст.

Щорс загинув у серпні 1919 року у бою з військовими Української галицької армії. Є також версія, що Щорса насправді вбив більшовицький агент за наказом Троцького — як “ненадійного елемента”. І ледь не міфічна версія, що його вбили нібито за проукраїнську позицію.

Пропаганда зробила зі Щорса “легенду”

Радянська пропаганда використала образ Щорса як борця за “радянську Україну”. Про значну частину його життя мало відомо, а загибель має кілька версій. Історики не знаходять жодного підтвердження про нібито зустрічі Щорса з організатором червоного терору Володимиром Леніним, партизанське минуле у Сибіру чи інші бойові звитяги.

Славу образу Щорса приніс однойменний фільм українського режисера Олександра Довженка, який йому замовив диктатор Йосип Сталін. Цьому передували утиски режисера та стеження за ним органами НКВД. Тоді Довженко написав листа до диктатора з проханням “захистити і допомогти творчо розвиватися”.

Тиран замовив у митця роботу Аероград – про світле майбутнє чукчів. За кінокартину режисерові вручили орден Леніна, а Сталін на врученні сказав: За вами борг — український Чапаєв. Щорса ви знаєте. На роль Щорса актора Євгена Самойлова затверджував Сталін особисто.

Та не кіно єдиним. Кремль дав вказівку й іншим митцям возвеличувати Щорса ледь не до легендарності та величності. Борис Лятошинський на лібрето Рильського та Кочерги написав про нього оперу, а Семен Скляренко видав тритомник Шлях на Київ. Про нього писали пісні, вірші, ліпили скульптури, перейменовували його ім’ям населені пункти, вулиці тощо.

Пам’ятник Щорсу у Києві та його демонтаж

Ідея встановлення пам’ятник Щорсу також належала Сталіну, але бронзову скульптуру встановили вже після смерті диктатора. Авторами монумента стали скульптор Михайло Лисенко, Микола Суходолов та Василь Бородай.

На місті, де встановили монументу ватажку більшовиків, у 1872-1926 роках стояв пам’ятник Олексію Бобринському — підприємцю та меценату, одному із засновників цукрової промисловості. Його демонтували радянські окупанти у 1926 році, а пізніше зруйнували.

У квітні 2023 року Київрада ухвалила рішення про усунення з публічного простору бюстів, меморіальних об’єктів і пам’ятників, пов’язаних із Росією та радянським минулим. У списку рекомендованих опинився пам’ятник Щорсу.

Пізніше у листопаді Кабмін про демонтаж пам’ятника Щорсу, зокрема його позбавили охоронного статусу. 9 грудня 2023 року зранку його демонтували. Поки що місце пам’ятника буде вільним.

Постать Щорса не можна назвати просто