Пам’яті спортсмена, старшого сержанта Юрія Городнього

Рідні змогли поховати Героя через півтора року після його загибелі

42-річний старший сержант Юрій Городній загинув 16 травня 2022 року під час артилерійського обстрілу Троїцького на Луганщині.

Юрій здобув освіту психолога, а згодом – тренера у Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Він служив у міліції, Національній гвардії, пенітенціарній установі, але потім повністю присвятив своє життя волейболу, тренуванню та вихованню майбутніх спортсменів.

Чоловік працював тренером-викладачем відділення волейболу у ДЮСШ №1 та обласній спортивній школі «Юність», а ще викладав фізкультуру в одній з місцевих шкіл. Він пройшов навчання на волейбольного суддю і певний час працював у Федерації волейболу України.

Юрій першим запровадив у Житомирі парковий волейбол, неодноразово отримував відзнаки у номінації «Найкращий тренер міста», регулярно брав участь як наставник і гравець у чемпіонатах України, області та міста. У 2021 році він відкрив два молодіжні волейбольні клуби: «Амбасадор» для хлопців та «Ракета» – для дівчат. Загалом у сфері волейболу Юрій виховав понад 1000 дітей. Окрім того, він був постійним донором крові.

«Волейбол для Юрія був чимось надзвичайним, він його просто обожнював. Юра працював дуже сумлінно і віддано та мав багато вихованців. Інколи я навіть не розуміла, де він брав жагу до цього», - згадує дружина чоловіка Інна.

За її словами, вже на першому побаченні вона зрозуміла, що Юрій стане її чоловіком. Це відчуття не підвело - через два тижні він запропонував жінці руку та серце.

«В очах Юри завжди було море доброти. Таких добрих людей, як він, я більше не зустрічала. Він був наділеним милосердям та емпатією, вмів підтримати, захистити і завжди казав, що вихід є з будь-якої ситуації. Коли я була на роботі, а у чоловіка випадав вільний час, він годував мою хвору маму з ложки, робив їй уколи, давав ліки», - каже жінка.

Оскільки спорт не приносив великих прибутків, Юрій постійно знаходив собі підробітки, адже вони з дружиною збирали гроші на власне житло. У подружжя народилася донечка Яна, але чоловікові судилося провести з нею дуже мало часу.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Юрій одразу вирішив, що піде захищати Україну та свою сім’ю. Спочатку він допомагав теробороні, а коли відправив дружину з донькою до Польщі, пішов у військкомат.

«Я навіть не знала, що Юрій був на передовій. Дивувалася, чому він не виходив на зв’язок по 6-7 днів, а чоловік заспокоював, що нібито перебуває на навчаннях у Малині. Вже потім я дізналася: коли він побачив усе те пекло війни, попросив свою маму, аби вона мені допомагала стільки, скільки житиме… Якось мені зателефонував брат і сказав, що мій чоловік безвісти зниклий. Мені це повідомили не одразу, хоча рідні знали раніше. У той момент мені здалося, що я померла. Моїм серцем був Юра, а тут його не стало... Не пам’ятаю, як у той день доїхала до садочка, щоб забрати дитину», - ділиться Інна.

Дружина розпочала важкі пошуки чоловіка з надією, що він живий. Влітку 2022 року інформацію про загибель Юрія Городнього підтвердили офіційно. Утім, рідні змогли поховати Героя лише 11 грудня 2023 року.

«Юра постійно дарував мені білі троянди. Я принесла на прощання з ним букет саме таких квітів, і носитиму їх на його могилу постійно, а від доньки – іграшкового ведмедика. Наша донечка, яку він називав перлинкою, вірить, що тато на небі. Вона бавиться, ніби телефонує йому і розповідає якісь історії. Я нотую і архівую всю інформацію, щоб потім передати це своїй дитині, показати, хто її тато і чому в неї таке прізвище», - додає жінка.

Після загибелі воїна його сім’я отримала ключі від квартири, на яку Юрій збирав гроші разом із дружиною. Інна згадує, що спочатку взагалі не могла там перебувати, бо все довкола нагадувало про коханого чоловіка. Та з часом змогла облаштувала помешкання так, як вони із Юрієм мріяли та планували.

У листопаді цього року в Житомирі провели турнір з волейболу в пам’ять про тренера Юрія Городнього.

Військовий похований на Смолянському військовому кладовищі у Житомирі.

Вічна пам'ять Герою!

Фото надані Інною Городньою, ЖДУ імені Івана Франка, Суспільне. Житомир