Рецензія на фільм «Снігова спільнота» / La sociedad de la nieve

У четвер, 4 січня, на Netflix вийшов сурвайвал «Снігова спільнота», що розповідає про реальну авіакатастрофу, яка сталася в Андах 13 жовтня 1972 року, та подальшу боротьбу за виживання в суворих кліматичних умовах тих, кому вдалося вціліти. Стрічка отримала прекрасну пресу та претендуєна «Оскар» від Іспанії в категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». У рецензії нижче розповідаємо, що стало причиною загального визнання.

«Снігова спільнота» / La sociedad de la nieve

Жанр фільм про виживання
Режисер Хуан Антоніо Байона
У ролях Енцо Вогрінчіч, Матіас Рекальт, Агустін Парделла, Томас Вольф, Франциско Ромеро
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

У жовтні 1972 року уругвайська регбійна команда Old Christians з приємним передчуттям чекала на подорож з Монтевідео до Сантьяго, де мав відбутись їхній наступний матч. На борту авіалайнера Fairchild FH-227D, що виконував чартерний рейс зі столиці Уругваю до столиці Чилі, знаходилось сорок пасажирів, серед яких були молоді спортсмени, їхні родичі та друзі, а також п’ятеро членів екіпажу.

На підльоті до аеропорту, розташованого поряд з Сантьяго, в умовах жахливої негоди, пілот завчасно повідомив про те, що рейс заходить на посадку, хоча насправді до місця призначення залишалось приблизно 70 кілометрів. Після зниження і покращення видимості приречені з жахом виявили, що на всій швидкості несуться прямо в скелю, але змінити становище вже бракувало часу.

В результаті зіткнення ніс, хвіст та крила літака було відірвано. Фюзеляж скотився сніговим схилом та зупинився біля підніжжя згаслого вулкана Тінгуїріріка. Частина людей загинула одразу, а ті, що вціліли, змушені були вести безкомпромісну боротьбу за виживання в надзвичайно складних умовах.

Кінематограф не вперше звертається до цієї жахливої катастрофи: у 1993 році вийшов фільм «Живі» Френка Маршалла, який також був присвячений тим подіям в Андах, а головну роль у ньому виконав Ітан Гоук. Існує ще мексиканська версія 1976 року, але нині про неї мало хто згадає, не кажучи про те, що у своїй рецензії Роджер Еберт оцінив кіно на нуль балів.

Сюжет заснований на однойменній книзі уругвайського письменника та журналіста Пабло Вієрчі, де задокументовані історії усіх учасників подій, яким вдалося вижити. Крім того, творці фільму та актори особисто вислухали вцілілих та поговорили з сім’ями загиблих.

Тож очевидно, що ще перед фільмуванням творчою командою була проведена велика робота. Це відобразилося і на результаті. Режисер Хуан Антоніо Байона, якому після хітового «Неможливе» (2012) вже не вперше знімати про катастрофи та виживання, видав до жаху реалістичне кіно, зосереджене не стільки на торжестві людського духу, скільки на душевних (і фізичних) муках та складності морального вибору, з яким довелося зіштовхнутися героям.

Так, кожен з них — герой, якому, з усім тим, задля виживання довелося їсти шматки м’яса загиблого друга. А ще вчора вони разом планували знайомство з чилійськими красунями. Автори не маніпулюють цією ненормальністю та делікатно підходять до теми, яку важко вкласти у голові, пропонуючи глядачу стати стороннім спостерігачем. Тут навряд чи комусь захочеться бути тим, хто засуджує.

Стрічка Байони здебільшого діалогова і вкрай приземлена, певною мірою камерна, не дивлячись на величні засніжені пейзажі навкруги. Навіть емоційний фінал майже позбавлений звичного пафосу. Але в цьому якраз і криється сила історії, зокрема, досягнення вищезгаданого реалізму. А якщо ти віриш тому, що відбувається на екрані, тобі точно буде не байдужа доля персонажів.

Останніх в цій історії досить багато, тому більшість з них запам’ятати не вийде. Сюжет має декілька умовних головних героїв, що володіють лідерськими якостями, але вболівати за когось окремо бажання не виникає, і така справедливість виглядає доречно. З-поміж інших особливо виділяється персонаж Енцо Вогрінчіча, якому також довірена роль закадрового оповідача. Та, скоріше за все, запам’ятовується він через те, що в рисах його обличчя вгадується молода версія Адама Драйвера.

«Снігова спільнота» — технічно вивірена робота, у якій сцена падіння літака, з її видатною напругою і динамічним монтажем у кульмінації, заслуговує окремого розбору, а натурні фільмування викликають страх і захоплення водночас. Та найголовніше, що це надзвичайно сумне і важке кіно, котре, втім, спроможне розтопити найтовстішу кригу у серці.