Можливі "відкати" дітей у розвитку: досвідчений стоматолог пояснила, чому лікування зубів під наркозом — небезпечне

Дві дитячі смерті після лікування зубів під наркозом за останні три місяці, що мали місце у Тернополі та Львові, сколихнули суспільство. Українці не лише співчувають родинам і звинувачують у недбальстві лікарів, а й ставлять питання, а чи варте нібито безпроблемне відвідування стоматолога ризикам, які супроводжують методи загального знеболювання.

Про це "Телеграф" поспілкувався з досвідченим стоматологом Ганною Криловою — співвласницею і головним лікарем клініки "МамаДентист".

Палиця з двома кінцями

— На вихідних стало відомо про смерть 5-річного хлопчика зі Львова, який у грудні впав у кому після лікування зубів під наркозом. В коментарях в соцмережах люди висловлюють думку, що, можливо, взагалі не варто чіпати молочні зуби, які самі випадають, коли прийде час. Наскільки вони в цьому мають рацію?

— Хлопчик впав в кому не тому, що йому виривали чи лікували зуби, а тому, що це робили під наркозом. Таким самим, який роблять при будь-якій операції й коли дитина перебуває в так званому медикаментозному сні. Але насправді це не сон, а стан пригніченої центральної нервової системи. Тобто як тільки ми закінчуємо вводити препарат, який було обрано для загальної анестезії, дитина прокидається.

Питання треба ставити по-іншому. А саме: чи доречно робити наркоз в будь-яких випадках лікування зубів в дошкільному віці? Тут річ у комерції, бо приватні стоматологічні клініки, яких дуже багато в Україні, заробляють на цьому, м'яко кажучи, непогані гроші. Вартість години лікування уві сні варіюється від 3800 грн до 9800 грн. Помножимо це на 3-5 годин, які потрібні для лікування і отримаємо суттєву суму.

Крім того, лікарю вигідно працювати з дитиною, яка собі лежить нерухомо, з якою не треба розмовляти, як і зі знервованими батьками, що перебувають поруч.

Але всі, хто закінчував медичні виші знають, що наркоз — це паличка з двома кінцями. І ніби дитина не травмується психологічно, але можуть бути інші, більш серйозні наслідки. Про травму може йтися, коли ми наче садисти видаляємо дитині зуби без місцевої анестезії. Але якщо ми лікуємо, видаляємо нерви, пломбуємо канали, робимо будь-яку маніпуляцію з місцевим знеболенням — дитині не боляче. Навіть якщо вона кричить в цей час, це не є чимось надзвичайно безбожним. Бо діти кричать у принципі, я це знаю як мати чотирьох дітей. Буває, що через те, що хочуть спати, їсти чи просто повередувати.

— Що під час лікування в наркозі може піти не так?

— Не завжди при його застосуванні в стоматології роблять інтубацію, забезпечуючи примусове дихання. Чому? В першу чергу тому, що не всі вміють її нормально робити й, тому що це травмує дихальні шляхи дитини. Можливо, думають, що вона непотрібна, бо розраховують на нетривалий час лікування. Але препарати, які застосовуються при наркозі, мають побічну дію, зокрема, можуть спричиняти зупинку дихання.

От лежить дитина, дихала-дихала і хоп — за секунду вона вже синя. Я так розумію, це трапилось у згаданому випадку. Дитину намагалися реанімувати і запустили серце, яке зупиняється через певний час після зупинки дихання, але через те, що вона довго була без кисню, помер мозок.

— Як аргумент "за" наркоз батьки називають те, що дитина надто боїться стоматологів і з нею не виходить домовитись. В цьому разі доречний такий метод?

— Коли ми кажемо "домовлятися з дитиною", то перекладаємо відповідальність за її здоров'я на неї саму. А якщо, наприклад, йдеться про абсцес — гнійне запалення, яке може спричинити сепсис і смерть, ми ж не питаємо дитину, хоче вона лікуватися чи ні, а ведемо її до хірурга, який робить все, що потрібно.

Так само і з зубами, не обов'язково при першій відмові одразу вкладати дитину в наркоз. Можна за перший візит видалити один найболючіший зуб. На все це йде десь 5 хвилин з урахуванням місцевої анестезії. Тобто дитина сідає в крісло, мастимо їй ясна знеболювальним гелем, робимо ін'єкцію анестетика, після цього поки ліки подіють, можна дитину і на руки взяти, якщо дуже хочеться, або на мультик її відволікти. А далі саме видалення — це секунд 20, бо молочні зуби як насіння вилітають з кістки.

І тут важливо і батькам бути налаштованими, не страждати поруч: "О Боже, скільки це буде тривати", а спокійним тоном казати дитині: "Котику, потерпи, так треба".

Пломбування зубів, якщо лікар "з руками", також робиться досить швидко. Але підемо від зворотного, не всі стоматологи, на жаль, вміють працювати так. І до мене часом приходять пацієнти й кажуть, що в іншому місці їм пропонували тригодинне лікування під наркозом. Що лікар збирався в цей час робити, напевно, на обід сходити, бо я ті самі зуби лікую за пів години.

— Підсумовуючи, якщо на вагах істерика дитини й негативний вплив від наркозу, то краще все-таки обрати перше?

Так. Я постійно про це кажу. З цим погоджуються батьки, які хоч раз полікували дитину під наркозом, бо бачили, як дитина відходить, помічають якісь "відкати" у розвитку. Та й дорослі люди після наркозу зазначають погіршення пам'яті, уваги, адже завжди є вплив токсичних препаратів на мозок. Але про це не вигідно згадувати, бо на цьому можна заробити. Така ж історія з епідуральною анестезією чи кесаревим розтином, які активно нав'язують породіллям, щоб отримати плату за послуги.

У мене 20-річний досвід лікування дітей, і здебільшого у віці до трьох років. Там істерика завжди. І коли мені батьки кажуть: "Давайте спробуємо лікуватися", — відповідаю: "Ні, ми будемо лікуватися, але ви маєте розуміти, що може бути "корида"". Діти ж думають, що голосніше вони кричать, то швидше від них відчепляться.

Я все це проговорюю з батьками й вони готуються вдома, спокійно звертаються до дитини вже в клініці. Так само спокійна я, бо це моя робота, і мої пацієнти це відчувають. Так, вони можуть покричати, але вони розуміють, що їм нічого не загрожує, їм не боляче. Це головне! Адже застосовується місцева анестезія, яка дякуючи Богові, безпечна.

Стати партнером з дитиною

— В профілактичних цілях, з якого віку дитину потрібно водити до стоматолога?

— Сказати, що приходьте з року чи півтора неправильно, бо в мене, наприклад, є пацієнти, яким я лікувала зуби вже у вісім місяців. Адже є групи ризику, яким відвідувати лікаря варто починати раніше від однолітків. Наприклад, коли у старших дітей в родині рано почали псуватися зуби, тоді молодших дітей потрібно показати, коли з'являються передні верхні зуби. Це як раз вік — 8-10 місяців. Якщо це перша дитина й у батьків в принципі були здорові зуби, можна прийти, коли з'явиться перший жувальний зуб, тобто після року. Загалом в першу чергу батькам потрібно орієнтуватися на вигляд зубів. Якщо вони стали неоднорідні, як папір або як крейда білі, мають плямки, або на них дуже багато нальоту, що є свідченням появи карієсу, то треба планувати візит.

— А що найбільше шкідливо для зубів — цукерки?

Солодкі напої. Цукерки лише налипають на жувальні поверхні, а напої повністю замочують зуби і псують їх. І це і йогурти, і какао, які мами люблять купувати дітям на постійній основі, і навіть домашні узвари й компоти. А ще дуже популярна зараз пастила, що є концентрованою фруктовою кислотою та цукром, яка ще й липне до зубів, — це просто допомога в стоматологічному бізнесі.

І так само грудне молоко. Коли у певному віці мама дуже багато прикладає дитину, воно теж спрацьовує негативно. Бо навіть у краплі молока на язику розмножуються колонії бактерій, а коли він притискається до зубів — то це ідеальні умови для псування зубів. Адже тепло, волого, залишки їжі і це солодке пиття. І потім можна побачити таку картину, що всі зуби цілі в дитини, а верхні геть зіпсовані.

— На що варто звертати увагу при виборі лікаря/клініки, що має насторожити?

— Часто на клінічні випадки, фото яких я викладаю у себе на сторінці в Instagram, мені пишуть: "Куди дивились батьки? Невже не було видно, що зуби псуються?!" А історія завжди одна й та сама. Батьки кажуть, що звертались до лікарів, навіть пломби ставили, а ті випадали. Тож не завжди можна знайти професіонала, який буде знати, що робити.

Таким "червоним прапорцем" є те, коли в лікарні кажуть, що дітей до 3-3,5 років лікують ТІЛЬКИ в наркозі. Тобто там або не хочуть брати на себе відповідальність, або не вміють робити по-іншому, бо треба мати певний досвід і навички, як зафіксувати дитину, щоб вона не травмувалась, як швидко провести всі необхідні маніпуляції.

Треба шукати тих фахівців, які пропонують альтернативу, дивитися їхні сторінки в соцмережах, розмовляти з ними. Бо дуже ще важливо, чи вміє лікар спілкуватися з дітьми і має відповідну психологічну підготовку. Я, наприклад, за другою освітою — психолог, тому чудово розумію як дітей, так і батьків, знаю на що очікувати і дію на випередження.

Наприклад, за статистикою, дітям найбільше не подобається, коли ставлять у рот валики, при цьому язик знерухомлюється і дитина думає, що їй нема чим дихати. Вона може почати панікувати, її треба вміти заспокоїти, не дати розхвилюватися і закінчити встановлення пломби. І якщо малюків до трьох років лікуємо тільки з батьками, то старших, принаймні від п’яти років, намагаємось приймати без них.

Бо є така психологічна модель — драматичний трикутник: жертва-переслідувач-рятівник. Так от у нашому випадку дитина у кріслі стоматолога — це жертва, лікар — це завжди погана людина, яка щось від дитини хоче, а батьки її від неї рятують. І коли ми усуваємо один з "кутів" — батьків, ми стаємо з дитиною партнерами, я можу вже дитину вмовити, вона мені може почати допомагати, погоджуватися виконувати мої прохання — і це зовсім інша історія. І я батьків попереджаю, що в якийсь момент дитина може закричати, але не треба забігати в кабінет, бо я можу впоратися з ситуацією.

А ще у дітей є психологічна особливість — категоричне мислення. Тобто все дуже погано або дуже добре. І на візиті у стоматолога вона кричить так, ніби її вбивають. А тут виходить з кабінету зі словами: "Тьотя, я тебе люблю, все було клас". Ми питаємо: "А чого ти тоді кричала?" — "Ну мені було незручно". Тобто дитина на будь-який дискомфорт може реагувати ну ду-у-уже негативно. Цю особливість треба розуміти і батькам, і лікарям, і не вкладати через кожне "ай", "ой" чи навіть дуже сильний крик, який може тривати 10 секунд, в наркоз. І лікарів треба цього вчити, але вони, на жаль, не хочуть.

— Чи допоможуть дитині звикнути до стоматолога такі візити-знайомства, коли нічого не роблять?

— Якщо при відвідуванні кабінету нема ніякого лікування, це не працює. Адаптація можлива тільки шляхом виконання якихось маніпуляцій. Сьогодні, наприклад, виконують чистку, завтра — ставлять маленьку пломбочку, післязавтра вже з анестезією якесь лікування. Тобто щоб привчити, потрібно щось робити, а не просто кататися і гратися на кріслі.

З власного досвіду: діти, які почали ходити до мене у віці один-два роки і роблять це періодично, виховані в розумінні, що таке стоматологія. Вони вже знають, що є лікар, який лікує їм зуби, що це не боляче і не довго. Потім, коли їм п’ять-шість років, у них нема страху, вони не питають, а що ви будете робити, а що це за інструмент, бо змалечку знають, що то таке.