Навіщо Україні міністр освіти, який не розуміє різниці між менеджментом соціокультурної діяльності та менеджментом трусів та шкарпеток?

Питання, зрозуміло, риторичне. Тому що міністр освіти навіть після обґрунтованих пояснень та аргументів експертів міжнародного рівня виявився не здатним зрозуміти, що просувати, презентувати та підтримувати українську культуру всередині держави та в  світі не можуть металурги, економісти, машиністи, гірняки і т. д., натомість, цим повинні займатися фахівці, які є знавцями менеджменту саме у галузі мистецтва та культури.

За великим рахунком, це означає, що наше Міністерство освіти та науки не вважає за необхідне розвивати та підтримувати всі фахові дослідження у галузі культурного менеджменту, натомість, ця сфера життя для нього настільки неважлива, що нею уповні можна знехтувати. А якщо якісь дивні люди таки хочуть популяризувати та просувати українську культуру та мистецтво, то для цього буде цілком достатнім причепити їх «довіском» до менеджменту галузі промисловості чи загального управління. 

Нагадую, якщо хтось пропустив: в МОН вирішили провести реформування української системи вищої освіти за вимогою Кабінету Міністрів України, мета якого – наблизити перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, до переліку галузей Міжнародної стандартної класифікації освіти. Маємо феноменальне МОН, працівники якого, вимагаючи від професури здачі тестів з іноземної мови, самі не здатні прочитати елементарний текст щодо вимог до європейських стандартів класифікації галузей освіти. Вкрай простий, доступний для розуміння пересічного учня середньої школи англійський текст чітко зазначає,  що класифікація повинна мати виключно цифрові (від 1 до 10) позначки. Натомість, те, що в результаті виробило і подало як проєкт МОН, максимально далеке від європейських стандартів. Очевидно, мета нинішнього керівництва МОН – максимально ускладнити європейську інтеграцію вищої української освіти, тому що замість цифр у Міністерстві придумали своє унікальне позначення буквами та буквами з цифрами.

Далі в МОН оголосили, що «Громадське обговорення проєкту Переліку проводилось з 08.08.2023 по 11.12.2023». За кінцевим результатом, який оприлюднило МОН, доводиться визнати, що очевидно громадськість з її обговоренням та МОН весь цей час існували у паралельних, які ніколи не перетиналися, реальностях. Тому що всі виважені, ретельно обґрунтовані експертні оцінки жодної поданої пропозиції відображення у остаточному проєкті МОН, поданому до Кабміну, не знайшли.

Так званий «Звіт про громадське обговорення проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти»» - це дивовижно непрофесійне і вкрай безпомічне відписування на рівні ЖЕКу. У «Звіті…» на 18 сторінках подано перелік організацій та персоналій, які брали участь у обговоренні, і жодного речення щодо внесених пропозицій та їхнього врахування або не врахування з відповідним фаховим обґрунтуванням, тоді як вираз «громадські обговорення» передбачає саме такий формат. Все, на що спромоглися у МОН, виглядає так: «Інформація про пропозиції, що надійшли до Міністерства освіти і науки України за результатами обговорення: Переважна більшість пропозицій врахована повністю або редакційно. Результати врахування наведені нижче у п. 5.

5. Інформація про рішення, прийняті за результатами обговорення:

Проєкт Переліку доопрацьований за результатами громадського обговорення та надісланий до заінтересованих сторін і центральних органів виконавчої влади для погодження в установленому законодавством порядку. Поточна редакція проєкту Переліку додається окремими файлами».

Тобто, вся інформація щодо пропозицій та їхнього врахування від організацій та осіб, перелік яких зайняв 18 сторінок, у так званому звіті МОН помістилася у два стислих речення.

Натомість,  у новій «класифікації» знаходимо галузь «В 14 Організація соціокультурної діяльності». Виникає питання термінології:  що саме має на увазі МОН  під терміном «організація»?! Основні значення цього терміну: 1 об'єднання людей, суспільних груп, держав для реалізації спільних інтересів, мети, програми дій тощо; 2 компанія, установа, їх підрозділи чи об'єднання, які виконують самостійні функції та мають адміністрацію; державна, партійна, громадська і т. ін. установа; 3 комплекс заходів, зміст яких полягає в координації дій окремих елементів системи.

Хтось може пояснити, виходячи з елементарного знання вже не англійської, а української мови і термінології, про що ця нововивержена МОН галузь освіти?! Це вивчення комплексу заходів для координації дій?! Це вивчення об’єднань людей або компаній,  які виконують самостійні функції у галузі культури?!! І кого ми отримаємо на виході?! Організатора соціокультурної діяльності?! Масовика-затійника на рівні профтеху (бо передбачена підготвка лише на рівні ФПО), заради підготовки якого МОН виродило нову галузь освіти?

Наразі поки ще існує зрозуміла і українським, і закордонним фахівцям (але не МОН), спеціальність 028 «Менеджмент соціокультурної діяльності». Що таке менеджмент? Визначень також багато, але основні можна скомпонувати у наступне: «менеджмент – це наука про управління людськими відносинами, яка забезпечує формування особливого роду вміння та адміністративних навичок для досягнення поставленої мети».

Відтак, менеджмент соціокультурної діяльності – це наука про управління людськими відносинами, яка забезпечує формування особливого роду вмінь та адміністративних навичок для просування, популяризації та представлення української культури як всередині країни, так і в світі. А організація соціокультурної діяльності є однією із складових менеджерської роботи. Та для нашого МОН термін «менеджмент» не вкладається поруч із словом «культура». І дійсно – навіщо?! От «Менеджмент та підприємництво» (галузь D3 по новій далекій від європейської класифікації) – це так. Просувати та рекламувати майтечки, шкарпетки та пиво – це зрозуміло та душевно близько. А менеджмент якоїсь там культури – та кому воно потрібно! Принаймні, нашому МОН – точно ні. Краще, якщо весь світ буде й надалі знати про «великую русскую культуру», а Україні (та світу) не потрібні ані знання власної історії, ані знання власної культури. Тому що цю культуру треба просувати в мізки та на ринку не лише світу, а передусім самих українців, які (що може засвідчити будь-який викладач) через понад 30 років існування суверенної української держави, не знають ані власної історії, ані власної культури, ані навіть мови. І вакуум саме якісних менеджерів культури у значній мірі призвів до тої катастрофи, яку маємо. Тому так і будуть брати Бурлюки, Казимир Малевич, Олександра Екстер і сотні інших видатних українських культурних діячів продовжувати залишатися представниками «великой русской…».

Ірина Гаюк, докторка культурології