Який шлях пройшла Україна аби довести, що Росія – порушник міжнародного права
Який шлях пройшла Україна аби довести, що Росія – порушник міжнародного права

Який шлях пройшла Україна аби довести, що Росія – порушник міжнародного права

У останній день січня 2024 року Україна отримала рішення по суті у першій справі проти Росії у Міжнародному суді ООН.

Воно викликало полярні оцінки, але юристи-міжнародники, залучені до ведення цієї справи, наполягають, що це – перемога.

Про шлях, який довелося пройти для ухвалення в Суді ООН такого рішення, – у статті Антона Кориневича, Оксани Золотарьової та Андрія Пасічника Україна все одно перемогла: стаття юристів про рішення суду ООН у Великій справі проти Росії.

31 січня 2024 року Міжнародний суд ООН виголосив рішення у справі "Україна проти Російської Федерації" щодо застосування та тлумачення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації.

Ми називаємо цю справу – "Велика справа".

І через те, що вона порушена за двома конвенціями (а не за однією, як кілька інших справ проти РФ), і з огляду на кількість залучених людей, на обсяг документів та доказів, поданих до Суду, і ще більший обсяг інформації, зібраної в ході роботи.

Велика справа досягла свого апогею.

Суд встановив порушення Росії по обох Конвенціях.

У якості приємного бонусу – Суд встановив, що Росія порушила обов’язковий до виконання наказ про застосування тимчасових заходів.

Росія – порушник міжнародного права.

Тепер офіційно.

Тому це рішення вже увійшло в історію.

Велика справа розпочалася у 2014 році на тлі – як ми тоді вважали – найтемніших часів у нашій історії, коли Росія окупувала Крим і почала вторгнення на Донбас.

Під парадигму поведінки Росії в Криму та на Донбасі найбільше підходили Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 року та Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 року.

Росія визнає юрисдикцію Суду ООН щодо цих конвенцій.

Україна заявила, що Росія здійснює фінансування терористичної діяльності на сході України, а у Криму здійснює систематичну політику дискримінації етнічних українців та кримських татар.

Ми були змушені виконати усі тривалі формальності і були зобов’язані вирішити суперечку шляхом переговорів.

Загалом протягом 2014-2016 років МЗС України надіслало Росії понад 80 дипломатичних нот, ми провели сім раундів переговорів лише для того, щоб переконатися (і переконати Суд), що Росія не має жодного наміру вирішувати спір шляхом переговорів.

16 січня 2017 року ми пройшли точку неповернення – Україна нарешті подала в Міжнародний суд ООН позов за зазначеними двома конвенціями.

8 листопада 2019 року Україна "виграла юрисдикцію", тобто успішно пройшла перший етап.

Лише тоді розпочався розгляд справи по суті, мета якого – змусити Росію відповідати за свої протиправні діяння.

Весь наш позов був суцільною інтригою, бо Суд ООН ніколи не розглядав нічого подібного.

Україна стала першою в історії державою, що використала Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму для позову проти іншої держави.

А тому не було ясно, чи готовий Суд розглядати такі справи у принципі.

Що стосується Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, то до нас її використовувала для позову лише Грузія у 2008 році.

Росія тоді перемогла.

6-18 червня 2023 року відбулися усні слухання по суті справи, де Суд почув раунд концентрованої роспропаганди.

"Європейська правда" дуже детально та цікаво розповідала про цей театр абсурду у статті "Право на теракти під час війни".

Суд стерпів.

А 31 січня 2024 року оголосив рішення, яке стало перемогою України.

І не останньою.

Докладніше – у матеріалі Антона Кориневича, Оксани Золотарьової та Андрія Пасічника Україна все одно перемогла: стаття юристів про рішення суду ООН у Великій справі проти Росії.

Джерело матеріала
loader