Рецензія на серіал «Мосьє Спейд» / Monsieur Spade

Нещодавно телеканал АМС завершив показ кримінально-детективного трилера «Мосьє Спейд», сюжет якого зосереджений на персонажі класичного нуарного роману «Мальтійський сокіл» Дешилла Гемметта. Відповідальність за виконання титульної ролі була покладена на плечі 59-річного британського актора Клайва Овена. У цій рецензії розповідаємо, у яку пригоду пан Спейд втрапив цього разу та чи варта вона того, щоб бути прикутим до екрана впродовж шести неквапливих епізодів.

«Мосьє Спейд» / Monsieur Spade

Жанр кримінально-детективний трилер
Режисер Скотт Френк
У ролях Клайв Овен, Кара Боссом, Дені Меноше, Луїз Бургуан, К’яра Мастроянні, Стенлі Вебер, Метью Бірд, Ребекка Рут, Джонатан Заккаї
Прем’єра АМС
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

1955 рік. У невеличке сонячне містечко Бозуль десь на півдні Франції прибуває суровий американець в довгому плащі та елегантному фетровому капелюсі. На задньому сидінні його авто знаходиться трохи налякана 8-річна дівчинка Тереза — дочка однієї померлої знайомої непроханого в цих краях гостя, який намагається передати її батьку. В останнього дуже сумнівна репутація, та й удома приїжджі його не застають.

У розпал грози вони потрапляють у неприємну ДТП, але на допомогу стражденним приходить ефектна жінка у розкішному Rolls-Royce. Не встигає глядач розгледіти очевидну іскру між попутниками, як шляхом серії нехитрих монтажних склейок хвилини перетворюються на роки. Герої встигають одружитися, а юна Тереза вирушити у місцевий монастир. Тепер американець насолоджується пенсією у мальовничій місцині, а ще купанням голяка у басейні на задньому дворі красивого будинку та виноградниками, що залишились йому у спадок від нині вже покійної дружини.

Та біда приходить звідки не чекали. Мало того, що лікар виявив у героя емфізему легень, що стала наслідком затятого багаторічного куріння (зате простата в порядку — і вже добре!), так ще й хтось лихий застрелив впритул шістьох місцевих черниць. Що ж, пані та панове, це схоже на ритуальну розправу, і Сем Спейд знову у грі.

Вже у дебютному епізоді той, хто, що називається, «у темі» без зайвих зусиль помітить прокладений місток між найвідомішою екранізацією роману Геммета з неперевершеним Гамфрі Богартом та новим серіалом-продовженням. Маленька Тереза є дочкою тієї самої Бріджит О’Шонессі, котра морочила голову Спейду у нуарній класиці Джона Г’юстона 1941 року.

Але немає причин для занепокоєння. По-перше, навіть якщо хтось не читав книжку і не дивився фільм, це не стане перешкодою для цікавого перегляду. По-друге, після серії-ознайомлення події набувають виразних рис тієї самої заплутаної історії, заради якої всі зібрались.

У ній з’явиться багато зацікавлених сторін, ледь не кожен становитиме ту чи іншу загрозу (причому не лише ті, хто підозріло тупцює в темних закутках), а тут ще й таємничий ghost rider розгорне полювання на мосьє Спейда. І це при тому, що у хвилини найбільшого стресу йому доводиться відмовляти собі в задоволенні посмакувати таку спокусливу ракову паличку.

Поки Кеннет Брана ч̶в̶а̶н̶и̶т̶ь̶с̶я̶ ̶п̶и̶ш̶н̶о̶т̶о̶ю̶ ̶в̶л̶а̶с̶н̶и̶х̶ ̶в̶у̶с̶і̶в по-голлівудськи помпезно екранізує Агату Крісті, де зрештою його Пуаро, як і втомлений Спейд, шукає спокою у післявоєнній Європі, автор нашумілого «Ферзевого гамбіта» Скотт Френк робить власну спробу якщо не переосмислити, то вправитися у старомодному жанрі та перевірити його на міцність у сучасних реаліях. При цьому не позбавляючи твір доцільної старомодності. Тутешній підхід більш приземлений і по-телевізійному скромніший, що серіальному формату йде тільки на користь.

Серіал апелює скоріше до шанувальників поступового занурення в інтелектуальні літературні нетрі біля каміна з келихом гарного вина, ніж до постійних відвідувачів мультиплексів з попкорном і колою напереваги. Недарма один з персонажів, звертаючись до Спейда, символічно промовляє: «Ваше життя в Сан-Франциско гідне стати сюжетом роману». Кумедно.

Наприклад, поряд з не завжди захопливими та подекуди затягнутими діалогами існує ймовірно найкумедніший допит в історії кіно, який у підсумку все одно перетвориться на діалог. Для декого ж це продовження взагалі може зійти за необов’язковий фанфік. Далеко не усім сподобається і невиразний фінал.

Клайв Овен, який вже давненько не балував нас ролями такого калібру, сипле дотепностями зі швидкістю кулемета та виявляється головною окрасою шоу. Є тут і Дені Моше, котрий пригощав свіжим молоком підступного нациста Ганса Ланду у «Безславних виродках» Тарантіно, хоча отримав він не дуже багато простору для розкриття персонажу. Загалом всі виконавці виглядають гармонійно у довірених їм ролях.