"Це було найскладніше рішення в житті". Тамерлан про артистів на війні, мобілізацію жінок і "волонтерів" на Мальдівах

Популярний український дует TamerlanAlena, який утворився в 2009 році та прославився піснями "Потоки ветра", "Хочу с тобой" та іншими хітами, після повномасштабного вторгнення Росії перестав існувати у звичному складі. Олена Омаргалієва почала співати сольно, а її чоловік Тамерлан із перших днів великої війни добровольцем став на захист Батьківщини.

Сьогодні Тамерлан дуже рідко зʼявляється в публічному просторі, не дає інтервʼю та не випускає пісень. Проте в межах співпраці з OBOZ.UA блогеру Богдану Беспалову вдалося поспілкуватися з чоловіком, який нині активно займається волонтерськими справами, виконує спецзавдання та кожного разу, повертаючись із військових відряджень, не розуміє поведінки деяких колег по цеху. Про дивні вчинки зірок, вибір стати добровольцем і кризу в стосунках під час війни – в нашому ексклюзивному інтервʼю.

– Твоє життя змінилося після 24 лютого, як і в більшості українців. Ти пішов служити добровольцем. Чи плануєш у майбутньому повертатися до музики як артист?

– Чесно кажучи, зараз таких думок нема. І стан внутрішнього відчуття трохи немузичний. Як буде далі? Переможний трек я вже пишу. На нашу перемогу. Один, я думаю, зробимо точно (усміхається).

– Зараз дуже багато відьом, екстрасенсів, тарологів, нумерологів дають прогнози на перемогу, коли закінчиться війна тощо. Як ти взагалі ставишся до такого феномену? З чим це пов'язано? Можливо, людям потрібне якесь маленьке диво?

– Сто відсотків. Я не ставлюся до цього як до якогось феномену однозначно. Але люди хочуть чути щось хороше. Якісь зміни, якісь новини, які би могли підтримувати позитивно їхній стан. Взагалі, якщо проаналізувати, дивись: з’являється новий таролог, який щось прогнозує. До нього прикуто максимальну увагу. Потім, коли це не стається, він, звісно, десь зникає. Тому окей, що щось відбувається. Людям і справді потрібні позитивні новини. Де вони це черпають – від тарологів, нумерологів чи ще чогось, – це вже вибір кожного. Люди хочуть вірити в щось добре, радісне. І знаходять свій шлях.

– Переходячи до більш серйозних тем… Знаєш, ми досить тривалий час жили в стані "скоро перемога". Ну, принаймні, про це писали ЗМІ, говорили в телемарафоні тощо. А зараз, особисто мої спостереження, ми більше почали транслювати реальність. Тобто той же Буданов говорить більш приземлені речі. Людям потрібна ця правда, як думаєш?

– Розумієш, якщо всі були би одного психотипу, то думаю, що так. Але є багато людей, які не можуть сприймати цю правду, тому що вона їх дуже душить і тисне психічно. Тому не можу сказати на 100%, але однозначно з правдою жити краще, тому що ти плюс-мінус орієнтуєшся в ситуації, що відбувається біля тебе, поруч з тобою. Якось зручніше щось планувати.

– Для багатьох пар війна стала певним випробуванням. А як щодо вашої сім'ї? Ви ще більше зблизилися з дружиною? Чи навпаки – з'явилися непорозуміння?

– Мегастресова ситуація 24 лютого несе за собою дуже багато наслідків. Навіть для тих сімей, у яких начебто все було ідеально. Хтось із цим справляється, хтось не дуже, тому багато людей розлучаються. Ми також пройшли через випробування з перших днів. Напружена атмосфера тривала декілька місяців. Знаєш, згадувалося все недобре, що було, накопичувалося. Якийсь час ми навіть не спілкувалися і підтримували одне одного есемесками.

– Дякую тобі за цю відповідь. Не потрібно соромитися проблем. У житті трапляється багато труднощів і нервових ситуацій. І мені здається, що люди повинні знати, що в нас у всіх зараз скрутні часи, але ми тримаємось з усіх сил. А як ти ставишся до жіночої мобілізації? Останнім часом з'являється дуже багато дискусій на цю тему. Одні кажуть, що було би правильно мобілізувати жінок, інші – що взагалі немає сенсу про це говорити.

– Я бачив багато жінок, які воюють. Вони дуже компетентні, максимально глибокі в тому, чим займаються. Але як нас все-таки виховували? Що жінка – це берегиня сімейного вогнища, що жінка точно не для війни. Я впевнений у тому, що однозначно не можна робити мобілізацію примусовою. При цьому є багато жінок, які живуть військовою справою і знаходять у ній себе. Я вважаю, що жінкам є чим займатися в тилу, і вони тут будуть більш корисними. Але водночас впевнений у тому, що багато жінок підуть на війну за своїми міркуваннями. І я знаю також багато сімейних пар, які воюють в одному підрозділі. Є така історія. Тому це вже вибір кожної людини, незважаючи на те, до якої статі ти належиш.

– Я, до речі, не замислювався... Уперше почув, що навіть сімейні пари є в підрозділах.

– Я теж був вражений, коли це побачив. Дуже цікаво. І максимальна підтримка. І багато тих, хто знаходить свої другі половинки саме на фронті, таке теж буває. Особливо це було саме в перші два місяці великої війни під Києвом. Тому що все справжнє. Розумієш, тут вже немає ніяких масок. Люди навіть одружуються.

– А якщо говорити про твоїх колег по сцені? Нещодавно Pianoboy Дмитро Шуров і Дзідзьо казали, що артистам взагалі не місце у війську, а їхнє призначення – дарувати музику і культуру. Згоден із цією тезою чи це теж більш індивідуально? Залежить від самої людини, наскільки вона готова? І ментально, і фізично.

– Це сто відсотків. Повертаючись до того, що кожен із нас не схожий на іншого. Тобто ми всі різні, і психотип наш також відрізняється. Хтось може взяти зброю і піти захищати свій дім, селище, місто, свою країну. А хтось не може цього зробити, тому що це дійсно дуже важливе рішення в житті.

Нещодавно на цю тему висловлювався речник Сухопутних військ ЗСУ. Відповідаючи на аналогічне запитання, він сказав: це не заважає робити ті ж самі репости. Коли була розмова про блогерів, які закривають збори, мовляв, вони більш корисні в тилу. Але ми ж самі бачимо, як ці блогери себе проявляють, маючи уявний для себе привілей. Відповідь була, що це не заважає робити свою справу і збори, перебуваючи біля старлінка. Не обов'язково ж на першій позиції.

Я вважаю, що артисти – так, це "тонкі" за своїми відчуттями люди, творчі. Але до 24-го лютого я сам був артистом і займався музикою 24 на 7, максимально писав пісні, був долучений до творчого процесу. Розумієш, все індивідуально. Я вважаю, що в нас є громадянський обов'язок перед своєю країною, і ніхто його не скасовував.

– Публічні люди виїжджають на відпочинок. Як було це з Олександром Волошиним у Мексиці наприкінці грудня. Потім хлопець блогерки Пренткович на Мальдіви виїздив під виглядом волонтерства. Як такі речі регулювати? Чи спілкуєтесь ви з хлопцями між собою на ці теми? Яка у вас реакція на такі новини?

– Не буду говорити за когось, скажу відверто свою думку. Я вважаю, що це дійсно інша реальність. Коли виїжджають, наприклад, жінки з дітьми – одне питання. Коли виїжджають за волонтерською програмою військовозобов'язані хлопці і опиняються десь на березі океану, це трошки дивно.

– А коли ти вирішив піти добровольцем, що вплинуло на твій вибір і що далося найскладніше на початку?

– Найважче було ухвалити саме рішення. Ми живемо на Житомирській трасі, якраз під Києвом. І 25-го, якщо не помиляюсь, ввечері вивозили декілька автівок з рідними. У нас було дві сім'ї. І найважче було на той час, 26-го, повертатися назад. Це було найскладніше рішення, яке взагалі було в моєму житті. Але я ні на йоту не шкодую. Тому що прийняв для себе цю ситуацію з перших днів.

Однозначно це випробування, і кожен із нас його проходить так, як відчуває на 100%. Але я завжди казав, що зараз складні часи для всіх нас, для нації загалом. І все залежить від того, яке рішення, який вибір кожен із нас зробить. Тому що з цим вибором ми будемо жити далі. Я думаю, це було безповоротне рішення, тому що всі ми знали, що може відбуватися. Тим паче, коли вони [російські окупанти] доходили вже до Київської області. Ми знали, що це може бути квиток в один кінець.

– Ми впораємося?

– Сто відсотків. Я от постійно спілкуюся з хлопцями [військовими] і розумію, що в нас усе-таки найміцніша нація. Я впевнений у тому, що будь-яка країна Європи до цього просто не готова. І наскільки у нас креативні люди! Творчий підхід до кожного завдання. Нас може бути менше однозначно, але ми креативним підходом зробимо так, що ми переможемо.

Є такий легендарний хлопець у нас, TikTok веде, позивний "Хімік". Він може зайти в якусь кімнату і з підручних засобів зробити якусь там бомбочку. Тому я розумію, що у нас дуже круті люди, які сьогодні творять історію. Зараз і справді вирішується історія. Ми доказали, що любимо Україну і до останнього будемо на її захисті. Тому що для нас країна – це не просто якесь слово, це дійсно має значення.

– Зараз відбувається масштабна українізація всього культурного простору, яку я повністю підтримую, на 100%. Чи можемо ми і прихильники TamerlanAlena розраховувати, наприклад, на невеличкий подарунок у вигляді українізованої пісні, одного з ваших хітів? Чи розглядали ви з Оленою такий варіант?

– Так, ми готуємо сюрприз. У нас була давно ідея зробити "Потоки ветра" українською. Через свій графік понад рік не можу під'їхати до студії записати свій куплет. Це дуже крута історія. Думаю, що ми обов'язково якось це організуємо і запрем'єримо. Можливо, навіть цього року, щоб трохи підняти настрій нашим громадянам.