Агровиробництво без власної логістики. Чому аграрії потрапили в цінові ножиці

Кон'юнктура на зовнішніх ринках та принципи ціноутворення внутрішньої залізничної логістики унеможливлюють в Україні бізнес-модель агровиробництва, за якої аграрій не володіє власними логістичними засобами для доступу до ринків.

Збитковість виробництва та дорога й непередбачувана логістика поставили цей сегмент агровиробників перед вибором: або купувати власні транспортні засоби, або припиняти економічну діяльність. Це стосується 53% українських агровиробників — дрібних та середніх фермерів, які спеціалізуються на вирощуванні зернових культур і в доступі до ринків покладалися на послуги «Укрзалізниці» та приватних вагонних парків.

Українські дрібні та середні агровиробники, що не мають власних логістичних засобів, потрапили в цінові ножиці. Одне лезо — ціна продуктів зернової групи, яка впала на світових ринках до рівня собівартості виробництва. А друге лезо цих ножиць — принципи ціноутворення логістики, де монополія на інформацію та аукціони «Укрзалізниці» на оренду вагонів слугують чинником та маркером необґрунтованого злету цін.

Агровиробники розраховували, що «Укрзалізниця» та приватні вагонні парки конкуруватимуть між собою за їхні вантажі, пропонуючи кращі умови та меншу ціну. Проте останні два роки оператори приватних парків не конкурують з УЗ, а користуються її аукціонами для розігріву цін: викуповують обмежену пропозицію виставлених вагонів, щоб профіцит вагонів не працював, як у нормальній здоровій економіці — коли зайве працює на зниження. Тобто симбіоз приватного бізнесу з державною залізничною монополією з її недосконалою моделлю планування стали вирішальним чинником ціноутворення, і не лише в залізничній логістиці.