Режисер Мстислав Чернов розповів, як знімав цей фільм
Цього року Україна вперше має реальний шанс здобути "Оскар". Фільм "20 днів у Маріуполі" потрапив у шорт-лист номінації "Найкращий документальний повнометражний фільм", чого раніше ніколи не було. Картину зняв український режисер Мстислав Чернов. Вже 11 березня дізнаємось про переможців. "Телеграф" розповідає, як знімався фільм та чим відомий його режисер.
Рекордсмен з нагород
Досі найтитулованішим українським фільмом вважається "Плем’я" Мирослава Слабошпицького. До речі, він вважає, що у картини Чернова дуже високі шанси перемогти. Нагадаємо, що драма Слабошпицького зібрала понад 30 нагород різних кінофестивалів, серед яких три від Канського кінофестивалю. "20 днів у Маріуполі" вже зібрали майже таку саму кількість номінацій і вже мають кілька перемог, яких інші українські фільми не здобували. Зокрема, він був визнаний найкращим документальним фільмом за версією головної британської кінопремії BAFTA, а також низкою гільдій та об’єднань кінокритиків серед яких Лондонська спілка та Національна рада кінокритиків США. Наразі фільм має вже 17 нагород.
Західна преса дуже прихильно відреагувала на цей фільм і в кожному відгуку йдеться про те, що це журналістський подвиг зняти таку картину.
Зокрема, кінокритик американського сайту IndieWire, присвячений незалежному кіно, пише: "повне заперечення репортажу Чернова з боку Кремля — найбільше схвалення, яке тільки може бути".
Окрім цього "20 днів у Маріуполі" висунуто на найавторитетнішу і найзначущішу українську премію в галузі культури та мистецтва, шевченківську.
Про що фільм і як знімався
Фільм розповідає про 20 днів, які Чернов зі своїми колегами провів в обложеному Маріуполі після початку вторгнення Росії в Україну. Разом із групою Associated Press вони документували все, що відбувалося у місті з 24 лютого по 15 березня, після чого виїхали з міста гуманітарним коридором.
У картині Чернов спілкується з людьми, а також знімає поховання місцевих жителів, облогу та знищення міста російськими військовими.
У Маріуполі Мстислав з'явився невипадково. За його словами, напередодні початку повномасштабного вторгнення він перебував у Бахмуті і вже за кілька днів йому було зрозуміло, що війна ось-ось почнеться і Маріуполь стане однією з головних цілей росіян.
"Після того, як їм не вдалося захопити Маріуполь у 2014 році стало зрозуміло, що це одна із стратегічних та символічних цілей для них. Для росіян важливо було пробити коридор у Крим. Важливо було захопити місто, яке було б прикладом для українців, як Донецьк чи Луганськ. Але ми не очікували, що його так швидко оточать і буде стільки руйнувань. І тим більше, що буде зруйновано близько 90 відсотків. Знову ж таки, ми не очікували, що росіяни захоплюватимуть усі міста. Ми думали, що просування буде тільки на Донбасі", — сказав в одному з інтерв’ю Чернов.
Однак у картині не просто фіксуються різні моменти життя Маріуполя у той період. Чернов користується своїм особливим підходом до героїв своєї стрічки. Він завжди питає людей про те, що вони відчувають на той момент.
Одними з найщемніших кадрів, які є у цій картині, це зйомки у маріупольській лікарні, куди постійно звозили поранених.
Як розповідає у своїх інтерв’ю Мирослав, ця лікарня та її співробітники знайомі йому ще з часів COVID-19. Під час війни вона стала місцем проживання знімальної групи з різних причин. І одна з них – це наявність електроенергії. Таким чином вони мали можливість заряджати камеру. А крім того, з її вікон відкривався гарний огляд і можна було навіть побачити, як відбуваються бої.
"Ми разом з пацієнтами та іншими людьми спали тут на підлозі і ховалися у сховищі під час бомбардувань. Таким чином ми зблизилися з місцевими лікарями, які потім врятували нам життя, давши можливість переодягнутися в медичні халати", — каже режисер.
Одним із найвідоміших моментів цього фільму став епізод у якому російський танк повертає башту та стріляє по житловому багатоповерховому будинку. Сцена і так страшна, але вона стає ще драматичнішою після того, коли дізнаєшся, що від цього пострілу загинуло двоє людей. І ще одна сцена з танком, коли він, знову ж таки, повертає свою башту у бік лікарні і наводить свою гармату якраз у місце, де знаходиться камера. Слава богу, що саме на той момент він не вистрілив. Проте згодом, за словами Чернова, коли його там не було, снаряд потрапив туди.
Найскладнішим чи найважчим для Чернова під час зйомок цього фільму та взагалі перебування у Маріуполі були не позбавлення. Найгірше було дивитися на людей, які вирішили здатися. І річ тут не в тому, що вони пішли на це. А в тому, що вони повністю зневірилися у всьому і втратили сенс життя. Надалі цих людей, за словами репортера, стратили.
"Головну мету, яку ми ставили, це показати не бої, а страждання людей. Щоб усі побачили справжнє обличчя цього вторгнення. А це мирні люди, які були вбиті. Після Маріуполя мені стало зрозуміло, яку тактику далі використовуватимуть росіяни. На жаль до людяності це не має жодного стосунку і так буде скрізь в Україні", — коментує Мстислав.
Повністю фільм "20 днів у Маріуполі" можете подивитися тут.
Як вивезли матеріал
Коли знімальна група ухвалила рішення, що потрібно залишати Маріуполь, місто вже було оточене і їм довелося пройти понад десяток російських блокпостів. За словами Чернова, частково їх врятувало те, що у перші дні роботи гуманітарного коридору російські військові недостатньо уважно обшукували. При цьому стерти все у телефоні до базових налаштувань, не варіант. У росіян були спеціальні пристрої та програми, за допомогою яких усе це можна було відновити. Але вони почали користуватися цим пізніше. Що ж до інших носіїв інформації на яких були записи, то ці диски та флешки ховали під сидіння та в інших місцях у машині. Усього на них було 30 годин відео. А картку з телефону захисниці "Азовсталі" Тайри продюсер знімальної групи Василіса Степаненко сховала до свого тампону.
"Важливо було не просто вивести ці відео. Важливо, щоб це були оригінали. Бо якщо колись буде суд, потрібні будуть саме вони", — каже режисер.
Чим раніше займався Мирослав Чернов
Мирослав Чернов український журналіст, письменник, режисер та фотограф із Харкова. Цього року Мирославу виповнюється 39 років.
Висвітлював Революцію Гідності, Війну на сході України, наслідки збиття Boeing 777 Malaysia Airlines, Сирійську громадянську війну, битву при Мосулі в Іраку, Російське вторгнення в Україну 2022 року, включаючи Блокаду Маріуполя (за цю роботу отримав Пулітцерівську премію).
Під час висвітлення подій з Майдану під час Революції Гідності на нього кілька разів нападали. Окрім цього, співробітники поліції пошкодили репортерові руку, розірвали його посвідчення та знищили фотоапаратуру. При наступному зіткненні в нього кинули світлошумову гранату, внаслідок чого Миросолав отримав поранення очей та ніг.
Окрім висвітлення гарячих подій працював як фотограф та проводив свої виставки. В українському конкурсі Фотограф року у номінації "Документальна фотографія". Тоді ж Чернов став переможцем Pentax Awards Ukraine 2013 та конкурсу "Кращий прес-фотограф України" у номінації "Портрет". На той час Чернов фотографував у більш ніж сорока країнах.
Влітку 2013 року, фотографуючи в Стамбулі, Чернов опинився серед протестів у парку Гезі та на площі Таксім. Прояви насильства вразили Чернова і спричинили його перехід від художньої та документальної фотографії до висвітлення конфліктів та воєн.