«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!». Слова Шевченка, що стали закликом для всіх нас

Кожен відкриває собі Шевченка в різний час. І таке справжнє, глибоке відкриття змінює назавжди, бо його слова правдиві, різкі, часом болючі, але сповнені небайдужістю, щирістю, справедливістю, співпереживанням і любов’ю – тою справжньою, жертовною.

Шевченкове слово, народившись у 19 столітті, в минулому тисячолітті, є актуальним для нас і нині. Воно по-особливому відлунює в наших душах, дає розуміння, натхнення, нагадує про силу і гідність. Адже Шевченко говорив правду, простими словами – про дуже важливі, вічні речі, про справжнє і глибоке.

Він попереджав, нагадував, застерігав і виявляв суть нашого одвічного ворога – росії. Він викривав злодюжну й загарбницьку сутність московщини, її ненаситність, злість, підступність. Він з болем оплакував всі страждання, зламані долі, втрати і руїни, які московити («чужі люде», «недолюди») лишали після себе тоді, та й нині лишають на нашій землі.

Шевченко крізь століття присутній з українським народом, і в найтяжчі, переломні моменти нашої сучасної історії на перший план виступає він – як поводир нашої нації. «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!» – ці слова і нині, під час війни, стали закликом для всіх нас, стали надією та опорою.

Шевченко своєю творчістю був з нашим народом під час обох Майданів: під час першого більш романтичний, під час другого, Революції Гідності – більш революційний, твердий у намірах, пророчий. Він попереджав про підступність росіян:

«… Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені».

В огні збудилась окрадена Україна в лютому 2022 року… І знову, в тяжкий час випробувань, Тарас Шевченко незримо – поруч з нами. І знову його пекуче слово правди, волі і надії утверджує і надихає нас. Росіяни й зараз намагаються його заглушити, спалюючи «Кобзарі», розстрілюючи його пам’ятники, заклеюючи проросійськими плакатами будь-які видимі згадки про нього на окупованих українських територіях… Але не заглушать, ніколи! Бо ми його почули, він живе у нашій пам’яті, в нашому народному дусі, в нашій українській свідомості.

Ще варто було би нам глибше усвідомити найголовніший заклик Шевченка – про єднання українців, про братерство. Бо розбрат і чвари стали причиною багатьох бід українського народу, наслідки яких ми переживаємо і сьогодні. Не прагніть знайти ворогів з-поміж себе, не сваріться безжально з ближніми через те, що вони думають інакше ніж ви. Єднаймося проти нашого справжнього ворога – зовнішнього. Лише так ми переможемо.

«Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!» – не просто просить, а молить і благає нас, братів і сестер його, Тарас Шевченко.

В єдності, шані й любові, разом – до Перемоги! З Богом!