Вірші Ліни Костенко про кохання: поезія, що потрапляє в серце

Поетичне слово геніальної Ліни Костенко завжди проникає в саме серце. Її інтимна лірика – не виняток. Здавалося б, про кохання сказано так багато слів, але поезія легендарної авторки має особливе звучання.

У день народження видатної поетеси Факти ICTV зробили добірку своїх улюблених віршів Ліни Костенко про кохання. Пропонуємо і вам поринути у світ, сповнений справжніх почуттів та емоцій.

Ліна Костенко – вірші про кохання

Розпочати хочеться чи з не найвідомішого твору Ліни Василівни – Моя любове. Адже він змушує нас задуматися про сутність стосунків.

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Вірші про кохання Ліни Костенко сповнені яскравих образів. Вони надихають, змушують міркувати та відчути глибину почуттів.

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.

Вам не здалося, у цій поезії дійсно немає розділових знаків. Це такий стилістичний прийом, що дає змогу передати стрімкість емоцій та змушує читати вірш на одному подиху.

Ліні Костенко у своїх віршах вдається розкрити різні аспекти кохання — від радості першого почуття до болю розлуки.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова, як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

***

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.

І звісно, ж вірші Ліни Костенко про кохання сповнені емоціями найпалкіших почуттів, які дарує справжня любов.

 Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.

***

Я ніколи не звикну,
Я не вмію до тебе звикати.
Це за примхи мої ти так гарно мене покарав.
І приходять світанки, щоденних турбот адвокати
І несуть під пахвою тисячі різних справ.
Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге,
Урожай суєти – залишається тільки стерня.
Скільки ми милувались! І кожного разу – вдруге!
Стільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

Хай ці рядки надихають вас у час, сповнений складнощів та різних турбот. Памʼятаймо, що кохання – це сила, що здатна творити дива.