Голіруч боронили свій корабель: десантник Морячок про події 2014-го у Криму

Військовослужбовець Юрій з позивним Морячок у 2014 році служив у Криму на військовому кораблі. Він один із тих, хто відмовився переходити на бік ворога, а потім брав участь у передислокації наших кораблів до Одеси.

Уже після 22 лютого 2022 року за розподілом ТЦК він потрапив до 148 окремої артилерійської бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України, де і служить до сьогодні.

Десантник в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV розповів, що пережив разом з побратимами навесні 2014 року, коли РФ анексувала півострів, про 10 діб в оточенні, складний вибір та відповідальність за нього, а також, якою бачить деокупацію Криму.

–  Що пам’ятаєте з подій 2014 року, кримського Майдану? Про що ви тоді думали і що робили?

– Під час кримського Майдану я перебував на своєму кораблі, охороняючи його, не задумуючись виконував накази командування. Я був із рядового складу, мені довелося повністю довіряти своєму командиру.

Я не знав, як саме діяти. Було відчуття повної необізнаності у майбутньому, можливо, навіть деяка безпорадність. Але завдяки тому, що я був частиною колективу, я все ж не відчував себе покинутим – ми разом опинились у дуже складній ситуації, але від нас там мало що залежало.

– Чи були у вас під час служби ситуації на межі життя і смерті? Можливо, пов’язані з подіями у Криму у 2014 році?

– Як я вже говорим, тоді разом зі своїми побратимами ми голіруч боронили свій військовий корабель від російських загарбників під постійним прицілом ворожих снайперів та спецпризначенців.

Ми перебували на якорі біля причалу, віддалившись від нього, щоб уникнути проникнення на корабель. Причому цей корабель був навчального типу – із озброєння не було нічого, лише стрілецьке. Але стріляти не було чим.

Фактично в нас не було ніяких шансів у випадку конфронтації. Ми протягом майже 10 діб були в оточенні, зберігали спокій та були холоднокровними. Іноді вступали у діалоги – з того боку, звісно, обіцяли максимум “плюшок”.

Далі нас поставили перед вибором: або ми йдемо під командування “зелених чоловічків”, або – на всі чотири сторони, після того, як складемо зброю. Серед тих, хто пропонував, були і офіцери ЗСУ. Із 13 чоловік, які були на борту, п’ятеро вирішили піти. Серед них – і я.

Згодом брав участь у передислокації кораблів до Одеси. Саме таким чином мені пощастило виїхати на неокуповану територію. І далі протягом 2014-2022 років я служив в Одесі.

–  Як події 2014 року вплинули на ваше життя, персональний вибір, як могло скластися ваше життя, чи поїхали б з Криму, якби не анексія?

– Якби не “москальські пацюки”, служив би далі, бо служба дуже подобалась, але мусив залишити анексований Крим, оскільки присягав на вірність Україні. На той час мені було 26 років, але сім’ї ще не було.

Зараз важко сказати, як би було, якщо б все залишилось на своїх місцях. Та й навіщо це перемивання минулого. У декого вже були сім’ї в Криму. Вони обрали шлях наступний: повернулись на підконтрольну Україні територію, звільнились  з армії, а потім повернулись до сімей.

Звісно, їхня доля мені невідома. Може, вони на цивільній роботі, але не здивуюсь, якщо відновились на службі вже в армії окупантів.

– Які, на вашу думку, головні зміни в Криму відбулись за 10 років окупації? Що змінилось у свідомості людей?

– На жаль, зміни відбулися не на нашу користь. Народ Криму зараз перебуває під тотальною пропагандою. Численні відео громадян блукають по інтернету, і більше тих, хто топить за РФ, тому що там вже нове покоління підростає – і їх одразу змалечку привчають до мілітаристського життя. Так “у середньому по палаті”. Особисто мені спротиву звідти не видно.

–  Як ви бачите своє повернення до Криму?

– Я відповім по-простому. Я родом з Луганської області. В Криму, окрім самої служби, мене нічого не тримало. Не впевнений, що знову повернусь до Криму, озираючись на те, що там робить з людьми російська пропаганда.

В мене там не залишилось друзів. Але в цілому певна жага помсти збереглись, це все ж таки частина моєї країни. І я був би радий взяти участь у його звільнені.