Великий піст – особливий період молитовного подвигу

Немає людини на цій землі, яка би не пізнала (чи не пізнає з часом) горя втрати близьких і рідних людей. Цей біль дуже глибокий, пекучий, спустошуючий, часом нестерпний. Адже смерть завжди є невчасною, раптовою, небажаною. Втрата близької людини застає зненацька рідних і заганяє їх в глухий кут, бо здається, що то кінець… Але ж чому так болить? Бо це не кінець, бо любов не вмирає, бо душа продовжує буття.

Ось чому ми віримо, та й знаємо, що смерть – це не кінець, а рух далі. Це певна межа, яка розділяє це тимчасове, суєтне, земне життя і життя вічне. Смерть не знищує людську особистість, а людина продовжує жити у Бозі.

Смерть забирає тіло людини, але ніколи не може забрати нашої любові. Тому справді цінним плодом життя будь-якої людини є лише одне – любов, яку вона змогла виявити у своєму житті і яка повернеться їй у житті вічному. Молячись за спочилих, ми виявляємо свою любов, яка долає все, що розділяє живих і померлих, яка долає і час, і простір, і саму смерть.

Нині триває Великий піст – особливий період молитовного подвигу, час посиленої молитви за наших ближніх, як за живих, так і за спочилих. У цей період Церква запровадила особливі поминальні дні, щоби вшанувати тих, хто завершив свій земний шлях. 

Молімося за спочилих. Згадуймо їх, дякуймо, просімо Бога за них. «Для померлих братів наших і сестер поминання – немов шматок хліба голодному і кухоль води спраглому. Це велике добре діло», – нагадує нам святитель Феофан Затворник. Тож молімося разом сьогодні за тих, кого вже немає з нами в земному житті, щоб вони отримали прощення гріхів від Бога та успадкували вічне блаженне життя у Царстві Небесному.