Часів Яр під загрозою: чи вдасться ворогу захопити місто до 9 травня і які наслідки це матиме для України

З кожним тижнем російські окупанти дедалі ближче до міста Часів Яр на Донеччині. За словами главкома ЗСУ Олександра Сирського, в Кремлі планують захопити населений пункт під Бахмутом до "сакральної" для РФ дати – 9 травня.

Які шанси на виконання цього завдання мають окупанти і наскільки важливим у стратегічному сенсі є Часів Яр для української армії, "Телеграф" запитував у військових експертів.

На Донеччині триває потужний наступ

В суботу, 13 квітня, аналітики DeepState повідомили про окупацію села Богданівка на підступах до Часового Яру.

У Міноборони дану інформацію спростовують. У відомстві зазначили, що за населений пункт йдуть важкі бої і, хоча штурмові групи ворога пробилися на північну околицю села, Богданівка перебуває під контролем Сил оборони України.

Між тим, головнокомандуючий ЗСУ Олександр Сирський визнає, що обстановка на Східному фронті суттєво загострилася: РФ активізувала наступальні дії. Ворог атакує наші позиції на Лиманському та Бахмутському напрямках, а на Покровському намагається прорвати оборону ЗСУ за допомогою танків та БМП.

"Другий дуже проблемний напрямок – район західніше Бахмута, де росіяни зосереджуються для прориву оборони та виходу до каналу Сіверський Донець – Донбас, а далі до Часового Яру та Краматорська. Реалізації планів противника заважає героїчна оборона наших бригад, які буквально вгризлися в землю, стримуючи щоденні атаки ворога", – заявив главком.

Ворогу сприяє тепла суха погода і він нарощує зусилля, періодично досягаючи тактичного успіху, тому Сирський вважає, що загроза для Часового Яру є цілком актуальною.

Значення міста і шанси окупантів

Якщо ця загроза справдиться і ЗСУ доведеться відступити з міста, для нас це буде вельми неприємною ситуацією, адже Часів Яр розташований на панівніх висотах, контроль над якими дасть можливість тримати під вогневим контролем Костянтинівку і низку інших населених пунктів, пояснює військовий аналітик Дмитро Снєгирьов.

Водночас, за словами експерта, станом на сьогодні передумов для виходу ЗСУ з населеного пункту немає.

– Часів Яр – один з ключових пунктів оборони. Далі Костянтинівка, Краматорськ, Слов'янськ – промислові міста, з великою кількістю підприємств на території. Ведення боїв в умовах щільної міської забудови і численних промзон – задача не з легких, тому швидкого просування у росіян точно не вийде.

Поки що ми навіть не увійшли у фазу вуличних боїв, які в тому ж Бахмуті тривали дев’ять місяців. Міста, за які росіяни збираються воювати зараз, більші за Бахмут і Авдіївку. Крім того, усі вони серйозно підготовлені до майбутнього наступу, що визнають й самі окупанти. Ми тримаємо панівні висоти, а отже, про відступ годі казати, – каже Дмитро Снєгирьов в коментарі "Телеграфу".

Ситуація на Бахмутському напрямку дійсно складна, але назвати її критичною буде помилкою, вважає офіцер ЗСУ Мирослав Гай.

За словами військового, для росіян окупація Часового Яру має передусім не військову, а політичну цінність, тому воювати за нього окупанти будуть вже за звичним сценарієм: буквально зрівнюючи населений пункт із землею.

– Взяти місто буде нелегко, але їхньою умовною перевагою є те, що у них не стоїть завдання зберегти населений пункт. Вони просто знесуть його авіаційними ударами, після чого обороняти там буде нічого. Подивіться, як вони "відвоювали" Мар’їнку і Авдіївку – цих міст більше не існує.

Обкатана схема захоплення міста "по-російськи" – це його тотальне знищення всіма можливими способами і взяття під контроль купи пилу і бруду. Це забирає у них багато часу, ресурсів і завдає шалених втрат особового складу, але для внутрішнього споживача політична картинка подається переможною: місто захоплене ЗС РФ, – каже Мирослав Гай в коментарі "Телеграфу".

Досягти паритету реально

Успішність оборони Часового Яру напряму́ залежатиме від можливостей ЗСУ в питанні озброєння. Зараз, за словами Дмитра Снєгирьова, гострий дефіцит відчувається в мінометних, артилерійських снарядах.

Якщо раніше українські військові за добу виконували 2,5 тисячі пострілів на 10 тисяч російських "пусків", то сьогодні цей коефіцієнт становить вже не 1 до 4, а 1 до 6 не на нашу користь.

– Снаряди – першочергова необхідність. Причому, як радянського 152-го, так і натівського 155-го калібру. Якщо це питання вдасться вирішити, розмова стане зовсім іншою. Крім того, ми потребуємо засобів ППО, як малого і середнього радіусу дії для роботи безпосередньо на лінії фронту, так і дальнього радіусу для прикриття інфраструктурних об'єктів. Наступний пункт – засоби ураження, ствольна і реактивна артилерія. Якщо потреби хоча б по цих трьох пунктам будуть закриті, ми можемо вийти на паритет сил з ворогом, – каже аналітик.

Хоч як би розгорталися події на лінії зіткнення, падати до пострілу українцям точно не варто. Поки ЗСУ виграю́ть час, тримаючи оборону "на зубах", політики намагаються якомога швидше знайти необхідну нам номенклатуру в країнах ЄС.