Шакалячий експрес у дії. У соцмережі Х несеться скандал через заголовок «Бабеля»

У виданні «Бабель» є постійна рубрика, де сперечаються редактори. Наприклад, в них була дискусія на тему використання великої літери у текстах. Тоді обговорювали, як правильно писати: «Путін» чи «путін», «Росія» чи «росія», і чому «путін» з маленької, але «Лавров» з великої?. І це свідчить про повагу до людини/країни чи повагу/неповагу до правил власної мови.

Цього ж разу Юліана Скібіцька, Олександр М'ясищев та Катерина Коберник обрали тему, яка час від часу обговорюється у соцмережах, зокрема Х (колишній твітер): блогери з великою аудиторією висловлюють свої емоції (і з їхніх постів стає зрозуміло, що сталося щось жахливе), але без конкретики, аж поки не можна буде повідомити інформацію офіційно. Одну частину користувачів Х це накручує, а інша частина наголошує на тому, що це все ще особиста сторінка людини і вона має право писати там усе, що хоче і в будь-якій формі.

Про це редактори і поговорили. І було би дійсно непогано мати таку дискусію, бо є різні думки щодо цієї теми. От тільки є кілька «але». Їхня стаття має вкрай невдалий, на думку багатьох користувачів, заголовок «Блогери в X дві години натякали, що на фронті сталося щось жахливе. Виявилося, мова про загибель бійця Петриченка. Що це було — людські емоції чи накрут?». Її опублікували наступного дня після того, як загинув військовослужбовець та громадський активіст Павло Петриченко.

У самій дискусії, на відміну від заголовку, про полеглого військового не згадують. Хіба в кінці тексту прикріпили реквізити для допомоги його родині, що добре.

У тексті Олександр М'ясищев пише: «Мені це нагадує останні дні перед повномасштабним вторгненням. Тоді деякі діячі таємничо писали, що "щось може статися" і "ніч буде важкою"». Юліана Скібіцька йому відповідає: «А тих, хто не писав, потім затаврували, що вони не готували людей. Людям ніколи не вгодиш. Тим більше в Twitter. Там можуть прокатати на шакалячому експресі взагалі за будь-що». М'ясищев каже на це: «Уже готуюся на ньому покататися».

Власне, колега як у воду дивився. «Бабель» уже катають на шакалячому експресі на повну швидкість. Друзі Павла Петриченка миттєво відреагували у твітері на цю статтю. Почалося все зі скриншоту із заголовком, який опублікував Ігор Лаченков і написав: «А ви там не ох*їли зовсім? Тупо моральні банкрути». А потім відреагувала Меланія Подоляк і написала: «Ніколи в житті не буду давати коментарі "Бабелю" з жодного приводу, і всім іншим буду радити не давати». А Сергій Стерненко тегнув видання і написав: «Дивіться, "Бабель", я маю сотні тисяч підписників і відповідально заявляю, що ви поїли лайна».

Сподіваємось, «Бабель» згадав у заголовку Павла Петриченка не для того, щоб створити «гарячу дискусію» — спершу я зробила такий висновок, але ситуація виявилась ще гіршою, ніж очікувала. Шеф-редакторка «Бабеля» Катерина Коберник написала пост-пояснення у своєму фейсбуці. І виявилось, що вона зовсім не відчуває, що редакція зробила не так. Але для редакції буде підказка у моєму останньому абзаці.

Тож погляньмо на її допис. Коберник пише, що «"Бабель" несе шакалячий експрес (який ми прогнозували одразу в матеріалі), тому напишу тут». Розповідає, що всюди неслась паніка, бо блогери накрутили.

«З усіх боків нам, політикам, військовим почали дзвонити люди з панічними: ХТО??? Ми швидко зʼясували, що мова про Петриченка, але не стали писати — це нормальна практика не писати про таке до офіційної заяви влади, чи командування, чи близьких, яких на момент публікації обовʼязково мали повідомити. Це один з тих непотрібних нині журналістських стандартів, через який велика частина аудиторії любить блогерів і анонімні канали. Там про все пишуть одразу», — пише Коберник.

Подумаймо логічно. Якби блогери написали ім'я одразу, то і «Бабелю» б ніхто не дзвонив, чи не так? Паніка ж через це і почалась — всі подумали, що сталося щось жахливе, але ніхто не знав, про кого чи про що йде мова. І, до речі, блогери здорової людини самі закликають не повідомляти імена військових, які загинули, до оголошення офіційної інформації представниками влади чи родинами.

А ще в цьому абзаці незрозуміло: пані Катерина іронізує чи дійсно вважає, що повідомляти про загибель людини тільки після офіційної заяви — це непотрібний журналістський стандарт. Якщо іронія, то багато користувачів її не зчитали. 

Далі Коберник пише: «Ніхто зараз прочитавши пост "за що нам все це" не подумає про щось незначне. Автори постів не могли цього не розуміти». Вибачте, а незначне — це смерть військового? А всі подумали про ядерку — от вона значне.

Знову пише про те, як блогери всіх дуже сильно накрутили в соцмережах: «Сказавши А, вони тримали паузу і в цей момент в невідомості і страху було дуже багато людей. Під час війни емоції і біль людей, які мають такі аудиторії, не мають змушувати інших страждати там, де можна обійтись без цього. Навіть якщо автору канала важко. З іншого боку блогери — звичайні люди і свої почуття і горе можуть транслювати так, як вважають за потрібне. Власне про ці дві сторони однієї історії і була дискусія».

А потім продовжує: «Що ми маємо на виході. Великі блогери, про яких йшлось в тексті, просто написали, що журналісти нажерлись гівна. Просто так. Без аргументів. А їх читачі почали писати купу лайна в особисті. Разом з погрозами. Що я можу на це сказати? Якщо ви публічно підете проти лінії партії, вас просто зітруть в порошок. Роздавлять ті, хто йдуть за блогерами, як за пророками. Ще можна перекрутити будь що, виставивши тих, хто тобі не подобається, ідіотами і ворогами держави. Краще — не патріотами. Написати, що ми бездушні тварі для яких смерть гарної людини — не трагедія».

Погрози — це дійсно перебір і я це не підтримую. Проте аргументи були і їх багато під статею «Бабелю» у твітері. Чомусь Катерина Коберник упустила один дуже важливий момент — не пояснила своїм читачам у фейсбуці, як саме редакція «Бабелю» назвала статтю. Якщо ви, читаючи цю новину, вже забули, я вам нагадаю: «Блогери в X дві години натякали, що на фронті сталося щось жахливе. Виявилося, мова про загибель бійця Петриченка. Що це було — людські емоції чи накрут?». Без цієї згадки справді виходить так, що блогери (між іншим, це все друзі Павла Петриченка) просто через звичайну статтю почали змішувати з гімном бідне, нещасне видання.

«І наостанок. Майже у кожного в редакції на фронті загинув або отримав поранення хтось близький. Не треба монополізувати право на горе і патріотизм. Не треба перетворювати все на диктатуру агресивніших. Це вже проблема Twitter. З часом вона вийде за його межі і кожен, хто висловиться проти, стане ворогом», — пише Катерина.

У коментарях у фейсбуці, до речі, більшість підтримує «Бабель», але є і деякі користувачі, які намагаються пояснити, що не так. 

Проблема не в тому, що ця стаття взагалі вийшла, бо питання у ній піднімають справді актуальне. Проблема в заголовку, який вже масово називають «людожерським» — у ньому згадали ім'я військового, який учора загинув. А ще — в тому, коли цей текст було опубліковано. Тему накрутів час від часу обговорюють у твітері й варто було би обрати інший час для публікації статті (наприклад, опублікувати її бодай через тиждень) та не згадувати в ній Павла Петриченка. Але це має стати уроком для всіх медійників — бути більш чутливими до чужого горя та загалом людей.

Фото: скриншоти з соцмережі Х, фейсбук, «Бабель»