Петро Конашевич-Сагайдачний: ­щасливий вождь козацький

Держави творять люди, чимало з них залишають незабутній слід в історії. Якщо згадувати про видатні постаті минулого України часів буремного XVII століття, то тут поряд із гетьманом Богданом Хмельницьким можна поставити в першу чергу гетьмана Петра Конашевича-­Сагайдачного. 20 (10) квітня 1622 року цей військово-політичний діяч помер від ран, отриманих в грандіозній битві під Хотином.

Ймення Сагайдачний отримав на Січі

Народився майбутній уславлений гетьман Війська Запорозького у липні 1582 року. Батьківщиною його було село Кульчиці на Самбірщині. Походив з православного шляхетського роду Конашевичів-Попелів з Підгір’я гербу "Побуг". Ймення Сагайдачний, яке він отримав на Січі, походить від слова "сагайдак" (тугий і гнучкий козацький лук зі шкіряною сумкою або дерев'яним футляром зі стрілами). Такою ж гнучкою була ця людина — залежно від обставин.

Петро Конашевич навчався у самбірській церковній школі, а потім вступив до Острозької вищої школи (в майбутньому — академії). Цей виш, добре відомий не лише в Україні, перебував під егідою магната, могутнього князя Василя­-Костянтина Острозького — захисника українського православ’я. Серед діячів школи відзначимо такі знакові постаті української та білоруської культури, як письменник і педагог Герасим Смотрицький, друкар Іван Федорович (Федоров), поет Андрій Римша, один з найвизначніших митців середньовічного іконопису Теофан Грек…

Петро деякий час був учителем дітей київського воєводи Стефана (Яна) Аксака. Тоді ж він вступає у реєстрове козацьке військо.

Конашевича-Сагайдачного називають учасником Лівонської й Молдавської воєн на межі XVI та XVII століть, але конкретних фактів про його життя в ті роки практично нема. 1612 року під Білою Церквою очолювані ним запорожці розгромили татарську орду і визволили п’ять тисяч бранців. Того ж року очолювана Сагайдачним козацька флотилія з 60 чайок здійснила серію нападів на османські міста на Чорному морі — Варна і Месембрій (сучасна Болгарія), Бабадаг (Румунія) та Гьозлів (Євпаторія в українському Криму).

За свідченням польського хроніста Якова Собеського, Конашевич в одному з морських походів "попалив околиці Константинополя". Вочевидь, мався на увазі пам’ятний для козаків похід 1615 року, коли вони спалили два передмістя султанської столиці — Мізівну та Архіокі.

Як писав видатний український історик Михайло Грушевський, 1616 року Сагайдачний "висувається на перший план українського життя". Спочатку як удачливий козацький флотоводець і воєначальник. Сагайдачний саме цього року очолив похід запорожців на Кафу (Феодосію), де був найбільший на Чорному морі ринок невільників, а потім — на порти Трапезунд і Синоп. Козаки визволили десятки тисяч християн і взяли приступом два великі турецькі порти.

Чотири рази обирався гетьманом

Яків Собеський залишив нам найповніший портрет Сагайдачного: "це була людина великого духу, яка завжди сама шукала небезпеку, з легкістю ризикувала життям, у битві була першою, у таборі — дуже настороженою, на нарадах ­ мовчазною і обережною, у всіляких розмовах — небагатослівною, до козацької свавільності дуже суворою, карала смертю за провини". З 1616 року він чотири рази обирався гетьманом.

Морські походи запорожців могли спровокувати Османську імперію на широкомасштабну війну з Річчю Посполитою. Король Сигізмунд III Ваза відправляє наприкінці 1616 року до Києва своїх емісарів з "козацькою комісією", щоб поставити українців у жорсткі межі — політичні та правові.

Не так сталося як гадалося. Українська історикиня Наталя Яковенко писала: "…дослідники за матеріалами податкових переписів 1616 та 1622 рр. нараховують у степовій частині Київського воєводства близько 9—10 тис. козацьких дворів, тобто щонайменше 50—60 тис. осіб, які жили "на козацькому праві", аж ніяк не поділяючи урядового погляду на себе як на суспільну аномалію" ("Нарис середньовічної та ранньомодерної України", "Критика", К., 2005).

Не забуваймо і про "козацькі почти" магнатів і латифундистів, козаків князів Вишневецьких на Лубенщині… Наказ короля виконати було практично неможливо.

Наприкінці жовтня 1617 року Петро Кононович вдруге стає гетьманом Війська Запорозького. Він взяв активну участь у поході на Московське царство 1617—1618 рр. на допомогу королевичу Владиславу, який перебував неподалік столиці. У козацькому війську було близько 20 тисяч людей, тоді як поляків залишилося шість тисяч жовнірів (через несплату грошей найманці дезертирували).

Козаки Конашевича-Сагайдачного, пройшовши з перемогами Путивль, Лівни та Єлець, підступили 1 жовтня 1618 року до Москви, з’єднавшись із союзниками, яких очолював литовський гетьман Ян-Кароль Ходкевич. Проте захопити місто союзники не змогли. Важливою причиною невдалого штурму була втеча до московитів двох французів-саперів, які видали ворогу план Ходкевича. Тактика союзного війська під час облоги була прогнозованою, то потужна система укріплень допомогла захисникам міста витримати штурм.

Почалися переговори. Наприкінці жовтня 1618 року Сагайдачний відправив 8-тисячне військо до Серпухова та Калуги. Міські посади були захоплені. 11 січня 1619 року між Річчю Посполитою і Московським царством підписали Деулінське перемир’я, вигідне Варшаві. За його результатами Польсько-Литовська держава повернула собі Смоленщину та Новгород-Сіверську землю.

Ще наприкінці 1618 року Петро Конашевич-Сагайдачний з усім Військом Запорозьким вступив до "Ліги християнської міліції". Ліга, головним організатором якої був Ватикан і Венеціанська республіка, стала важливим чинником у протистоянні християнських країн османській експансії. Після цього Конашевич-Сагайдачний ще двічі втрачав гетьманську булаву і все одно повертав її у свої руки.

29 липня 1619 року на раді в Києві близько тисячі запорожців присягнули на вірність гетьману Конашевичу-Сагайдачному. Проте король Сигізмунд III Ваза не збирався виконувати обіцянок, що їх дав після походу на Москву.

"У жовтні при укладенні Роставицької угоди 1619 року Конашевичу-Сагайдачному та його старшинам удалося значною мірою нівелювати антикозацьку програму урядових комісарів. Разом із тим пункти цього документа щодо виписки козаків з Війська Запорозького та обмеження місця їх проживання територією королівщин становили чималу загрозу для козацтва, насамперед "нового" (Петро Сас, "Полководець Петро Сагайдачний", К., "Кліо", 2021).

Гетьман не квапився виконувати Роставицьку угоду, бо більшість козаків не визнала її. 1620 року, після походу на Перекоп, Сагайдачний знову тимчасово втратив булаву й поїхав до Києва, де мав чимало прибічників серед козаків і міщан. Гетьманом став Яків Бородавка (Неродич), який мав промосковські погляди.

У Києві наш герой велику увагу приділяв справам освіти. 1620 року він зі "всім військом" вступив до Київського братства. Києво-братська школа (в майбутньому Києво-Могилянська академія) своїм заснуванням значною мірою завдячує Конашевичу-Сагайдачному. Він активно підтримував висвячення 9 жовтня 1620 року Єрусалимським патріархом Феофаном на митрополита Київського Іова Борецького…

Останнє найславетніше діяння в житті гетьмана — участь у польсько­-турецькій війні 1620—­1621 років. Нечисленну польську армію було розбито під Цецорою (село в Румунії, в повіті Ясси. — Ред.) в жовтні 1620 року. В битві загинув великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський, а 24­-річний Богдан Хмельницький потрапив у полон.

Захистити Річ Посполиту могли лише козаки. Сагайдачний не був тоді гетьманом, але зберігав вплив серед запорожців. На переговорах у Варшаві, метою яких було отримання гарантій від короля (збільшення реєстру, розширення прав козаків, захист православної віри, виплата грошового утримання), Сагайдачний подав руку допомоги агонізуючій державі. У червні 1621 року на раді в урочищі Суха Діброва було прийнято рішення про участь запорожців у війні.

Воєнні дії розгорталися поблизу фортеці Хотин. Козацьке військо підійшло зі сходу, а Сагайдачний із невеликим загоном ­ — із півночі. Козаків налічувалось понад 40 тисяч, поляків ­— до 33 тисяч. Їм протистояли 200 тисяч турків і кримських татар. У розпал пошуків основної частини війська загін Сагайдачного наштовхнувся на татар. Полководець отримав поранення отруєною стрілою. Союзникам вдалося єдиним фронтом стати під Хотином. Сагайдачного знову було обрано гетьманом. Його попередника Якова Бородавку на раді засудили й стратили.

Турецька армія провела кілька запеклих атак на козацькі полки. Українці виявили залізну стійкість, чудовий вишкіл і дисципліну. Маючи перевагу над османами у мобільності та злагодженості, вони відбили атаки (прекрасно показала себе артилерія козаків), а потім перейшли у контрнаступ, увірвалися в турецький табір і майже захопили його. Проте османи, які переважали чисельно, завдали контрудару. Козаки відступили, зберігаючи бойовий порядок. Цей бій відбувся 22 вересня 1621 року.

Хотинська битва тривала ще кілька тижнів. Турки й татари, які втратили в боях близько 70-80 тисяч вояків, були змушені підписати вигідний для поляків мир.

Конашевич-Сагайдачний помер у Києві 20(10) квітня 1622 року. Поховано гетьмана у Богоявленській церкві Київського братства. Перед смертю він склав тестамент, за яким всі кошти заповів Київській, Луцькій та Львівській братським школам.

У пам’ятці української ренесансної літератури "Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного, гетьмана військового Його королівської милості Запорозького", яку склав церковний діяч, письменник-полеміст Касіян Сакович, читаємо:

"Кожен про гетьмана тож так сказати може:

Був гетьман це праведний — дай покій му, Боже!

Мав-бо за великую власну нагороду,

Як, з неволі вирвавши, дасть комусь свободу.

Таж війна з одних причин може в світі бути:

Щоб свої і людськії кривди відвернути.

Будь, шляхетний гетьмане, славний навік-віки,

Хай Христос в небеснії візьме тебе ліки".

Ми мусимо пам’ятати про великого полководця та політика, мудру людину, яку сучасники назвали "щасливим вождем козацьким". Петро Конашевич-Сагайдачний — справжня гордість України…

Особисте життя та нещасливий шлюб

Що стосується особистого життя, то відомо, що дружиною Сагайдачного була Анастасія Повченська (1587 — після 1624) з волинської шляхти. Вийшла заміж неповнолітньою, не пізніше початку 1603 року. Наступного року народився син — Лукаш (його сліди губляться після 1619 року через смерть чи з інших причин). Шлюб був нещасливим, бо чоловік постійно перебував у походах і на Січі.

Анастасія мешкала в будинку чоловіка в Києві. Мала дуже непростий характер, постійно сперечалася за землі та села з сусідами та родичами. Може, тому гетьман перед смертю переписав буквально все майно братським школам в Україні та церквам.

1624 року не така вже й стара вдова Петра Кононовича вийшла заміж вдруге — за Івана Пйончинського. У липні зробила "наїзд" на маєток Федора Даровського у Вирві. У Києві мав відбутися суд, на який Анастасія не з'явилася. Мабуть, вона виїхала з Речі Посполитої, і її сліди також загубилися в історії…