Юрій Ігнат: Важливо вчасно подати офіційну інформацію, щоб канали не спотворили її заради хайпу

Два роки від початку великої війни слухачі, читачі й глядачі дослухалися до Юрія Ігната: саме він, речник Повітряних сил України, щодня розповідав, що коїться в небі над багатьма з нас. Повідомляв про наслідки ворожих атак, збиті ракети, знищені російські літаки, про роботу ППО та нові озброєння, надані союзниками. Іронічний, відвертий у межах, які дозволяли посада та місія, він не ліз за словом у кишеню, майже не вживав канцеляризмів і охоче спілкувався з журналістами, що вирізняло полковника Ігната від більшості комунікаційників у погонах.

Про все це ми віднедавна говоримо у минулому часі, оскільки 17 березня 2024 року Юрія Ігната зняли з посади начальника служби зв’язків із громадськістю командування Повітряних сил. На цій посаді він служив із 2018 року.

Рішення про відставку Ігната огорнуто таємницею, цивільним годі дізнатися про причини, а військові не коментують накази. Напевно можна стверджувати лише те, що головні стейкхолдери — медійники та керівництво Повітряних сил — не були задоволені відставкою речника ПС.

«Він залишатиметься у складі Повітряних Сил і працюватиме на іншому напрямку не менш успішно. Не сумніваюсь! Де б я не був, упевнений, іще неодноразово йому подякую!», — відгукнувся у соцмережах командувач Повітряних сил Микола Олещук, закінчивши допис ремаркою про те, що «головне — усім залишатися людьми».

Юрій Ігнат, кавалер ордена Данила Галицького, багаторічний редактор військової газети «Крила України», сьогодні продовжує працювати в комунікаційній команді Повітряних сил.

Натомість речником став Ілля Євлаш, який із середини 2022 року по березень 2024-го був речником угруповання військ «Хортиця».

Йдучи з посади, Ігнат на своїй фейсбук-сторінці пообіцяв «лишатися на зв’язку».

«Детектор медіа» скористався цим як нагодою поговорити про досвід комунікацій у часи війни, а також про боротьбу зі свавіллям соцмереж, де анонімні телеграм-канали та військово-цивільні адміністрації раз по раз «засвічують» корисну для ворога інформацію щодо наслідків повітряних атак. Також розпитали про те, як готують сьогодні бойових льотчиків, як працює сирена, яка, власне, теж є засобом масової комунікації, про «червоні кнопки» та червоні лінії.

— Природно, перше, що запитаю: де ви служите зараз і якими є ваші обов’язки?

— Командувач (Микола Олещук — «ДМ») прийняв рішення залишити мене у Повітряних силах, тож я працюю у сфері, якою володію найкраще, — у сфері комунікацій. Роботи тут дуже багато, є напрямки, які потребують реформування. Насправді зараз, у воєнний час, неважливо, хто на якій посаді служить, важливо — яку роботу він виконує і який приносить результат.

— Робота комунікаційників у погонах суттєво обмежена комунікаційною рамкою, особливо під час війни. Коли ви були начальником служби зв’язків з громадськістю і речником Повітряних сил, складалося враження, що ви не тільки працюєте в рамці, а й створюєте її. Це так?

— Оскільки я людина військова, я, звичайно, працював у рамці, але часто виходив поза її межі, брав на себе відповідальність за миттєве оприлюднення певної інформації, бо інколи чекати на погодження не було часу. Коли йдуть обстріли балістикою — це питання кількох хвилин, і, розуміючи, наскільки підвищений градус суспільного інтересу, потрібно дуже оперативно реагувати. У таких випадках я спирався на власний досвід і довіру командування. Дуже важливо, щоб у вищого командира була пряма комунікація з керівником пресслужби та довіра до нього. У нас це було.

Але у цілому я зобов’язаний погоджувати інформацію з моїм безпосереднім керівництвом — командувачем Миколою Олещуком, заступниками командувача; синхронізувати її з іншими органами військового управління — Генеральним штабом, Міністерством оборони, подеколи з вищими інстанціями, — щоб не було дискомунікації.

Юрій Ігнат з командувачем Повітряних сил Миколою Олещуком

Сьогодні інформаційний простір дуже складний і різноманітний. Телеграм-канали суттєво випереджають усі медіа та решту соцмереж, тому нам важливо вчасно скомунікувати та швидко подати офіційну інформацію. Інакше канали виставлять новину, часто викривлюючи інформацію, вириваючи з контексту заради хайпу, або подадуть те, чого взагалі не можна подавати, і цими даними може скористатися ворог.

Також треба «тримати руку на пульсі» обласних військових адміністрацій, тому що вони, як бачите, активно діляться інформацією, дуже оперативно й інколи — забагато, тож у мережу часто потрапляють фото наслідків ракетно-дронових ударів, які не варто бачити росіянам. Ми неодноразово виходили на контакт із керівниками ВЦА та наполегливо просили дати можливість Повітряним силам першими подати офіційну інформацію, а їм — інформувати населення про наслідки, але без зайвої деталізації.

— Програма «Віраж-Планшет», яка сповіщає про переміщення дронів і ракет над територією України, встановлена у голів обласних, міських військових адміністрацій. Тобто Повітряні сили не є монопольним розпорядником такої інформації. Узагальнено кажучи, свій «Ніколаєвскій Ваньок», за бажання та з використанням творчих підходів, може бути в кожній області?

— Не «Віражем» єдиним. Подібне програмне забезпечення є не тільки у ВЦА, а у всіх Сил оборони, також встановлено на планшетах мобільних вогневих груп, ним користуються на фронті. Дуже багато людей мають програму «Віраж-Планшет», і це логічно: потрібна інформація про повітряну обстановку безпосередньо в їхньому районі. Голови військових адміністрацій мають розуміти, де район потенційної небезпеки, і встигнути відреагувати — захистити об’єкти критичної інфраструктури, провести заходи активної та пасивної оборони й перш за все уберегти людей.

— У 2022 році ця інформація, очевидно, з ОВА, передавалася анонімним телеграм-каналам, і ті постили дані про рух російських дронів із деталізацією місця польоту. Канали «засвічували» для ворога небажану інформацію і монетизували свою роботу водночас. Вам вдалося налагодити комунікацію з ними чи яким чином запобігли подальшій передачі чутливих даних у відкритий інфопростір?

— Та це давня історія. Проблема була в тому, що в режимі реального часу публікували скриншоти системи «Віраж-Планшет», і з цих скриншотів ворогу одразу зрозуміло, що коли ціль зникає з радарів, значить, у нас там певні труднощі з виявленням цілей, і наступного разу можна спокійно планувати маршрут, враховуючи ці дані. А якщо узагальнити все це за десять днів на різних напрямках польоту?!

Команда пресслужби Повітряних сил прямує знімати РЛС та пускові комплекси С-300

— Це питання вже закрито?

— Так, давно. Я звертався до контрольних органів, аби якось вплинули, але вони розводили руками: телеграм-канали анонімні, що ти з ними зробиш? Інструменти, звісно є, але це не є просто та швидко. Тому я публічно звернувся до адміністраторів телеграм-каналів із проханням не подавати такі дані та нагадав, що за це може бути відповідальність. Телеграм-канали, які мають сотні тисяч підписників, прекрасно зрозуміли, що їм може «прилетіти», тобто їх можуть закрити чи ще якісь наслідки будуть. Вони не хочуть ризикувати своїми заробітками. І тому дослухалися. Але спершу меми на мене робили, писали в’їдливо «Ігнат запрєтіл»...

— Ідеться про «Труху», так?

— Та про всі великі канали. Але, зрештою, до мене дослухалися, мети було досягнуто, і надалі така деталізація в режимі реального часу не оприлюднювалася. А меми я якось пережив.

Зараз іде така тенденція, що телеграм хочуть заборонити... Відповідні державні інституції постійно наголошують, що канали беззастережно користуються анонімними джерелами, і це може шкодити національній безпеці держави.

Ми розуміємо, що телеграм не вічний, і треба мати альтернативні джерела оповіщення. Тому ми в Повітряних силах почали вести офіційний канал у вотсапі. Наші чергові відразу оперативно подають повідомлення про повітряні загрози й у телеграм, і у вотсап. Можливо, цей канал ще не дуже зручний... Наприклад, для того, щоб зайти на офіційний канал після активації підписки треба натиснути закладку “Оновлення”. Вотсап поки не розробив зручну платформу. Але, думаю, це в недалекому майбутньому зроблять.

— Повітряні сили взагалі активні в усіх популярних соцмережах.

— Так, хоч направду в нас усього кілька людей їх ведуть. Від серпня 2023-го почали розвивати ТікТок, і вже маємо мільйони переглядів. Так, це китайська програма, але діти, молодь і дорослі сидять у ТікТоку. У нас він ведеться доступною для молоді мовою, даємо яскраві картинки роботи наших пілотів, ППО (звичайно, те, що можна показати). Веде канал професійна журналістка, майор Анастасія Олехнович.

Військова журналістка Анастасія Олехнович, ведуча ТікТоку Повітряних сил, з шоломом легендарного льотчика, Героя України Karaya (Вадима Ворошилова)

Також ведемо англійською мовою колишній твіттер, тепер Х, там 150 тис. підписників. Наші інстаграм та Х спрямовані на закордонну аудиторію.

— Юрію, ви багато спілкувалися з закордонними журналістами. За вашими спостереженнями, з літа 2023 року інтерес західних медіа до війни в Україні справді помітно згас?

— Я не маю аналітичних досліджень з цієї теми, але з практичного досвіду — кількість запитів від закордонних журналістів на інтерв’ю, коментарі стала меншою після нападу ХАМАС на Ізраїль (від 7 жовтня 2023 року — «ДМ»). Проте все одно чимало запитів від іноземних медіа отримуємо щодня. Втім, реалізація усіх цих запитів малоймовірна, адже більшість колег хочуть познімати «Петріот». Нагадаю всім, що допуск на об’єкти Повітряних Сил заборонено — чи то на оперативний аеродром, чи на позиції зенітних ракетних військ. Зокрема, і з міркувань безпеки журналістів. Тому ми ділимося нашим верифікованим матеріалом, а героїв сюжетів інколи можна знімати й записувати на нейтральних локаціях.

Пресслужба Повітряних сил  готує зйомку командира батареї «Петріот»

У роботі з закордонними медіа є свої комунікаційні рамки. Якщо до вас приїздять, наприклад, французи (до речі, нещодавно були журналісти з «Ле Монд»), то слід зробити акцент на українсько-французьких стосунках, на допомозі, яку Париж нам надає, подякувати від імені командувача, толерантно наголосити, що Україна потребує більше. Багато приїздить до нас британських, німецьких, американських журналістів.

Ми давно налагодили контакт із закордонними медіа та працюємо на засадах довіри, що допомагає доносити потрібні тези для того, щоб впливати на уряди країн і темпи прийняття рішень щодо надання Україні допомоги.

Окрема аудиторія, теж важлива для нас, — це регіон Африки та Близького Сходу. Там дуже популярною серед переважно мусульманського населення є «Аль Джазіра». Але після 7 жовтня 2023-го, коли почався конфлікт в Ізраїлі, їхній інтерес до України, можна сказати, зник. Принаймні вони фактично не звертаються з пропозицією ввімкнень.

Активним є азербайджанський канал, який також мовить на Туреччину. Це теж напрямок, де важлива співпраця для України.

— Цікаво, чи контактували ви з російськими «опозиційними» медіа, коли були речником Повітряних сил? І взагалі чи часто вони просять про коментарі?

— Офіційним речникам Збройних сил України заборонено давати коментарі будь-яким російським медіа, зокрема й «опозиційним». Єдине — не раз був в ефірі «Белсату», білоруського каналу, що базується в Польщі. На «Белсат» мені питання ставили білоруською та спершу просили відповідати російською, але мені, людині зі Львова, не дуже хотілося, тож я спитав одного разу: та чи ви, сябри, мене не зрозумієте, коли я відповідатиму українською? І став відповідати українською. Всі все зрозуміли.

Звертався до мене колись російський «Дождь» і ще хтось із їхніх ютуберів. Звісно, відмовив.

— У Росії немає в родах військ, тим більше у бригадах посад речників. Їх замінюють так звані «воєнкори». Хоч, за моїми спостереженнями, чимало з тих, хто позиціює себе як «воєнкори», насправді не представляють жодне «класичне» медіа, а є власниками телеграм-каналів або блогерами, переважно дуже лояльними або досить лояльними до влади. Що ви про це думаєте?

— У Росії диктатура, їм не потрібні речники, достатньо Скабєєвої та Соловйова. «Воєнкори», більшість із них, отримують серйозну зарплату з Кремля. Їм не потрібна інформація, їм потрібна цілковита пропаганда.

— Тепер запитаю про українські медіа. За даними моніторингу телемарафону «Єдині новини», який веде «Детектор медіа», ви торік стали одним із провідних спікерів за частотою з’яви в ефірі. Ви вмикалися щодня, а в деякі дні — двічі. Телемарафон був пріоритетом для вас?

— Національний марафон — це державна політика, державне фінансування. Звісно, я повинен був виходити в ефір марафону, як і всі речники Сил оборони. Утім, це не була зобов’язайлівка, що ти маєш сидіти у них в ефірі «під дулом пістолета». Якщо були нагальні справи, то я казав: вибачте, не можу, ввімкнуся іншим разом. Але, ясна річ, коли йдуть великі обстріли, треба виходити зранку в телемарафон, розповідати, що і скільки летіло, скільки збито. Зараз речник Повітряних сил Ілля Євлаш також майже щоранку вмикається і в «Єдиний марафон» і на інші телеканали.

29-річний Ілля Євлаш, новий речник Повітряних сил, майже щоранку включається в ефір Національного марафону «Єдині новини»

Марафон поділений на шість слотів, і кожен канал хоче провести ексклюзивні ввімкнення у своїй студії, зі своїм ведучим, дати свій контент, записати щось на свій ютуб-канал. Крім того, є 5 канал, 24 канал, «Еспресо», інші, які теж жадають ексклюзивного включення. Скажу вам, це трошки виснажливо — впродовж дня говорити одне й те саме різними словами, бо оскільки я журналіст, то намагався не повторюватися, знаходити інакші слова. Інколи здавалося, що до кінця дня ти просто вигораєш.

Зважте, що є ще багато, як я їх називаю, улюблених журналістів — це кореспонденти інтернет-видань, зокрема, «Української правди», РБК, «Фокуса», «Новинарні», які по 15 разів на день можуть писати смс-ки з проханням уточнити інформацію або дати коментар на одне речення. Це професійний підхід, це їхня робота, є великий суспільний запит... Та у мене бували дні, коли надвечір телефон був аж гарячим.

— Скільки інтерв’ю та коментарів ви давали на день, коли були речником, і який ваш рекорд, якщо, звісно, пам’ятаєте?

— Я колись порахував — 38 за добу. Це було восени 2023 року, коли завершився масований обстріл, багато ракет і дронів летіло. Треба було на різних майданчиках роз’яснити людям, що відбувається, як спрацювали Повітряні сили, чому тут збили, а тут не збили. Треба було також дати інформацію на Захід. Серед тих, із ким я спілкувався того дня, були «Нью-Йорк Таймс», «Вашингтон пост», ВВС, CNN, і я казав: ось бачите, летіла балістика, ми не збили, тому що у нас нема «Петріотів», а якщо будуть «Петріоти», нам потрібні ще й NASAMS, щоб їх прикрити. Ну і, звісно, тема F-16, як же без неї. Мільйон питань, на які наразі немає відповідей, але прокоментувати регулярні заяви європейців щодо передачі літаків, навчання пілотів, інфраструктуру — якось треба.

А в «спокійний» день зазвичай я давав приблизно п’ять-десять коментарів і ввімкнень.

Крім того, було чимало іншої роботи — відповідати на запити, для когось організувати зйомку, інтерв’ю, координувати соцмережі, є, зрештою, паперові справи. Для цього просто не вистачає рук. Усі ці питання доводиться розв’язувати зовсім невеликому колективу комунікаційників у Повітряних силах. Ви б здивувалися, коли б я назвав кількість. Утім, зараз відбувається реформування системи комунікацій ЗСУ, буде залучено більше засобів і людей, і ми зможемо робити більше якісного власного контенту, щоб люди бачили роботу наших захисників.

 Пресгрупа Повітряних сил, яка висвітлювала бойові стрільби на полігоні Ягорлик

— Поговорімо про сирену як засіб масової комунікації. Сирена виконує ту саму функцію, що у давні часи — тривожний церковний дзвін. Розкажіть, який механізм оповіщення про повітряну небезпеку, тобто як усе відбувається до тієї миті, коли в наших містах і селищах завиє сирена?

— У Повітряних силах постійно відстежують повітряну обстановку над територією України та за її межами, приблизно на кількасот кілометрів. Інформацію про потенційні атаки, про зліт ворожої тактичної авіації чи вихід кораблів у море, на рубежі пуску надають наші західні партнери, користуючись даними з супутників, даними своєї розвідки. Цю інформацію отримуємо безпосередньо від структурних підрозділів НАТО, розташованих у Європі. Це дуже корисна інформація, вона дає нам можливість підготуватися до відбиття атаки. Така інформація також може надходити від нашої розвідки з окупованої частини Запорізької області чи з Криму. Якщо, скажімо, вилітають балістика чи крилаті ракети, ми можемо прорахувати час їхнього польоту з місця пуску.

Відтак моментально оголошується тривога в районах, куди може дістати балістика.

— Це автоматично відбувається? Сидить людина і, умовно кажучи, натискає на «червону кнопку» — і ми чуємо звук сирени?

— Автоматично нічого не може відбуватися у цій сфері. Це інформація, яка потребує інтелектуальної обробки. Інформацію про загрозу сповістили НАТО чи наша розвідка — це як мінімум телефонний дзвінок. Відразу ухвалюється рішення — і моментально Повітряні сили передають повідомлення на пост №1 у Київ, у ДСНС. Черговий ДСНС натискає кнопку і вмикає тривогу в тих регіонах, де є загроза. А вже на місцях вмикаються «ревуни». Якщо злітає МіГ — за таким самим алгоритмом вмикається тривога по всій Україні. Весь цей процес дуже швидкий, є розуміння, що це дорогоцінні секунди, які можуть комусь вартувати життя.

Пресофіцери миттєво сповіщають у телеграмканал та вотсапканал Повітряних сил про повітряні загрози

Відразу ж цей сигнал передається на застосунок «Повітряна тривога». До речі, його розробляли за участі фахівців Повітряних сил. Віднедавна він має оновлення та працює порегіонно.

Ми негайно подаємо цю інформацію у телеграм-канал і вотсап Повітряних сил. Так це працює.

На жаль, люди чимдалі більше нехтують сигналами повітряної тривоги. Ми закликаємо всіх користуватися різними джерелами сповіщень про тривогу та не ігнорувати загрози, спускатися в укриття або хоча б із верхніх поверхів будинків на нижні. Особливо небезпечними є панельні висотки, які при влучанні ракети складаються, мов картковий будинок.

— Сьогодні бригади активно перейнялися рекрутингом, рекламують переваги служби саме у цій бригаді чи в цьому роді військ, множать постери та розповсюджують ефектні ролики. Тільки льотчики й ППО себе не рекламують. Це означає, що у нас достатньо льотчиків, зенітників, операторів «Петріотів» та інших?

— Це дуже гарне питання. Льотчиків і «ППОвців» просто так з вулиці не набереш, потрібні роки навчань. Я вчора саме про це говорив із командувачем, бо 4 травня виповнюється 20 років Харківському національному університету Повітряних сил. Це наш профільний виш, який готує фахівців із приблизно 12 спеціальностей для Повітряних сил, включаючи авіацію, зенітні ракетні війська, радіотехнічні, зв’язок, логістику. Уже розпочато активну кампанію для залучення молоді до вишу.

Ми завжди наголошуємо, що закрите небо — ключ до наземних операцій. Повітряні сили — високотехнологічний вид ЗСУ. Хочеш стати льотчиком, опанувати зенітні системи «Петріот», NASAMS, «Іріс-Т», новітні озброєння, які захищають твою країну від повітряного тероризму Росії — вступай у Харківський національний університет Повітряних Сил. В університеті готують також молодших авіаційних спеціалістів, які обслуговують літаки й іншу техніку.

Сьогодні університет не базується в Харкові, факультети разом із викладачами та навчально-матеріальною базою перенесено в тилові райони, вони розосереджені по країні, сотні курсантів вчаться в країнах НАТО.

— З яким нальотом годин виходить із вишу випускник?

— З кількомастами годинами нальоту. Вже після 2014 року молодий льотчик, випускник мав щонайменше 200 льотних годин.

У нас трирівнева система підготовки пілотів. 1–2 курс — вивчають теорію та загальні дисципліни, і вже літають на легкомоторних літаках ХАЗ-30. 3–4 курс — переходять на Л-39, це реактивний чеський навчально-тренувальний літак, проходять на ньому наліт годин у навчальній бригаді. 5 курс — льотна практика в бойових бригадах, там, де вони будуть служити. За кілька місяців випускники заступають на бойове чергування на оперативних аеродромах і можуть виконувати бойові завдання в системі протиповітряної оборони держави.

Український МІГ-29  в об’єктиві військових журналістів

— Зрозуміло. Отже, солдатів Повітряним силам не треба?

— Чому не треба? Є у нас солдати, кухарі, водії, зв’язківці та багато інших фахівців солдатсько-сержантського складу. Зараз більша потреба в людях у бригадах Сухопутних військ, і на цьому роблять акцент. На цьому зупинятись не буду, усі розуміють, як непросто з комплектуванням. Зараз лінія фронту — майже 2000 км, до того ж треба прикривати кордон із Придністров’ям, тим часом ворог проводить потужні мобілізаційні заходи, тому Україна повинна мати що протиставити.

До речі, рік тому створено Зведену стрілецьку бригаду Повітряних сил. Її батальйони зараз із Сухопутними військами та морськими піхотинцями беруть участь у бойових діях на передовій. Форсування Дніпра, Бахмутський, Авдіївський напрямки... У складі цієї бригади воюють простими стрільцями чи гранатометниками офіцери Повітряних сил, скажімо, авіатори, зенітники, зв’язківці, інші. Вони добровільно писали рапорти та йшли на фронт у складі зведеної бригади. Такий досвід у нас був у 2015 році, коли було створено зведений загін «Дика качка», що тримав позицію «Зеніт» біля Авдіївки, неподалік летовища.

— У Вікіпедії вказано, що ваш дід воював в УПА. Розкажіть трохи про цю сімейну історію.

— Дід брав участь у національно-визвольному русі, воював проти радянської армії. Його звали Юрій Ігнат. Дивишся на надгробок на Личаківському кладовищі, читаєш напис «Юрій Ігнат» — і трохи моторошно стає.

Живим я його не бачив, не встиг — дід помер за загадкових обставин до мого народження. Знаю, що він відбув заслання в Росії, там зустрів свою дружину, і батько мій народився там, у засланні. Коли це стало можливим, вони повернулися в Україну. А батька мого назвали Робертом, непритаманним для Галичини іменем, бо думали, що вдасться виїхати з СРСР. Дідовим побратимам вдалося виїхати за кордон, у США і Британію. Потім вони приїздили в Україну, були у нас, робили все, аби допомогти вшанувати пам’ять усіх побратимів, що полягли в боях проти радянської влади.

У Радянському Союзі правдиву історію знали не з підручників, а з родинних драм. Такою була і моя історія, але це вже, напевно, більш особиста тема.

Фото: пресслужба Повітряних сил ЗС України