Металевий символ міста і навігатор: харків’яни згадують зруйновану телевежу
Металевий символ міста і навігатор: харків’яни згадують зруйновану телевежу

Металевий символ міста і навігатор: харків’яни згадують зруйновану телевежу

У понеділок, 22 квітня, російська армія влучили ракетою Х-59 по харківській телевежі. Споруда розламалася майже навпіл, у Харкові та найближчих населених пунктах зник сигнал цифрового ефірного мовлення. Та насправді, як кажуть харків’яни, більш важливим за будь-який сигнал є певний символізм вежі.

Про історію споруди, а також про те, чому руйнування вежі викликало зневажливу усмішку у містян, і, звісно, чи є українські теленовини у місті, читайте у матеріалі Коротко про.

Висотою у 242 метри

Ох, і діставалося цій споруді від харків’ян! На початку 80-х, коли телевежу зводили у місцевому лісопарку, проти неї мало демонстрацій не проводили: надто вже людям не подобалося, що шпиль височіє над деревами і псує пейзаж. До речі, «зріст» телевежі був майже 240 метрів, і була вона сьомою за висотою в Україні (найвища Київська - 380 м).

З відмітки 140 м і до вершини башту змонтували з тринадцяти 10-тонних блоків, які на верхівку транспортували за допомогою вантажних вертольотів Мі-10К. Фото: uk.wikipedia.org

З відмітки 140 м і до вершини башту змонтували з тринадцяти 10-тонних блоків, які на верхівку транспортували за допомогою вантажних вертольотів Мі-10К. Фото: uk.wikipedia.org

Побудували її з металевих розбірних блоків. Починаючи з відмітки 140 м і до вершини, башту змонтували з тринадцяти 10-тонних блоків, які на верхівку транспортували за допомогою вантажних вертольотів Мі-10К. Оце дійство було, куди там теперішнім атракціям! У ті дні місцеві дітлахи (та й багато дорослих, чого лукавити), відкривши роти, тільки й слідкували за роботою вертольотів.

З плином часу до телевежі звикли. А як інакше, якщо її видно з будь-якого куточка Харкова? Більш того, цей металевий шпиль або, як казали місцеві, «ракета», став своєрідним символом району Павлове поле. Телевежа ще й працювала у харків’ян замість навігатора: пояснюючи як дійти до точки А чи Б, місцеві радили повертати ліворуч або праворуч, або йти прямо від вежі.

З початку повномасштабного вторгнення стало очевидно, що й вороги зацікавилися харківською телевежою. У березні 2022-го скинули кілька снарядів з винищувачів. Тоді металева конструкція витримала. Але вже 22 квітня цього року ворожа ракета вцілила у шпиль. Кажуть, потрапила якраз біля відмітки у 140 метрів. Верхівка споруди зламалася і рухнула донизу. На щастя, обійшлося без жертв, пошкоджене лише телевізійне обладнання, і найближчі до вежі споруди. Одразу частково пропало цифрове телебачення, були перебої з Інтернетом. Також невідомо, чи будуть лагодити споруду. Швидше за все, вже після закінчення війни.

«Харків’ян не зламати!»

У ворожих інтернет-пабліках тішаться руйнуванню харківської телевежі: хваляться, що таким чином зупинили, цитуємо, українську пропаганду. А ще кажуть, що, мовляв, на шпилі нібито були встановлені радари ППО.

Журналісти Коротко про поцікавилися думками харків’ян щодо руйнування телевежі.

- Якщо говорити про технічну сторону, то, узагалі не бачу нічого страшного: більшість людей давно черпають інформацію з телеграм або ютуб-каналів, - каже Коротко про харків’янин Олег. – Пропав «Телемарафон», і це на краще, менше «локшини» будемо мати на вухах. А руйнування вежі - це, швидше, емоційний тиск на харків'ян, який, крім зневажливої до окупантів усмішки, не викликає більше емоцій. Чи можливо узагалі налякати людей, які живуть майже без електроенергії і під постійною загрозою удару? Нас не зламати.

На щастя, обійшлося без жертв, пошкоджене лише телевізійне обладнання. Фото: facebook.com/synegubov.official

- Я бачила відео падіння телевежі: так, серце болить, але не через залізяку, а через спогади юності, - каже харків’янка Валентина. – Пам’ятаю як ще малою бігала з друзями гуляти в лісопарк, і вежа завжди була орієнтиром.

Деякі містяни впевнені, що таким чином вороги ще раз показали: їхня ціль полягає і у знищені свободи слова в Україні. Адже в ворожій країні такого блага демократії давно немає.

- Всі новини давно можна прочитати в Інтернеті, а тим людям, які такої змоги не мають, вже надають доступ до покриття, - роздумує уголос харків’янин Сергій. - Вони б ще нам пейджери відключили! (сміється – Авт).

Зізнаємося: дивуємося і захоплюємося стійкості харків’ян. Пройшовши центральними вулицями міста, під тарахкотіння електрогенераторів, бачимо, що місто живе, незважаючи на постійні обстріли. Біля небагатьох відкритих кав’ярень гуртуються підлітки з телефонами, ловлять мережу, переглядають якісь відео, обговорюють шкільні новини. Алеями центрального парку кілька бабусь вигулюють свої мікро-песиків і обговорюють буденні справи. А невтомні комунальники досаджують нові квіти на клумбах і прибирають вулиці.

Споруда розламалася майже навпіл. Фото: facebook.com/synegubov.official

В тему

Згадують теплим словом харківську телевишку відомі журналісти:

Анастасія Даугуле, журналістка та телеведуча поділилилась в своєму Фб спогадами.

«Харківська телевежа, яку зруйнувала російська ракета, була частиною мого життя. Професійного життя. Багато років тому я працювала саме там, всередині цієї вежі.

Це були особливі часи, коли молоді харківські телевізійники не ходили - бігли на роботу з задоволенням. Ми знімали зранку до ночі, репортажі і програми, на вулицях, в студіях, не цікавились нічим, окрім тв-журналістики, з шаленою жагою до професії і нових цікавих форматів.

Телевежа була розташована дивно. Глибоко в лісі. Від найближчої дороги треба було йти цим лісом хвилин пʼятнадцять. Дорога постійно петляла, кружляла та звивалася, наче змія. Ти ніколи не бачив, хто йде попереду і хто може наздоганяти.

Час від часу ходили чутки про місцевих маніяків, які вештаються в лісі навколо вежі, як у фільмі «Зомбіленд».

Але нас, юних харківських телевізійників, не лякали ані густий ліс, ані казкова таємна дорога, ані маніяки. Та ми самі були ті ще маніяки, які постійно воліли щось знімати та цілодобово монтувати і видавати в ефір.

Ми любили цю Вежу. Кликали її «нашою Ейфелею». Смажили сардельки із найближчого гастронома в лісі біля її паркану, «не відходячи від каси», бо покидати роботу надовго ніхто не хотів.

Я була наївна і не розуміла, чому до Харківської Вежі (так, пишу з великої літери, з поваги), так складно діставатися. До чого її заховали так глибоко в лісі, до чого так закружляли внутрішню лісову стежину. Досвідчений охоронець Вежі одного разу пояснив: це стратегічний комунікаційний обʼєкт, збудований за класичною схемою прикриття ззовні, а дороги прямої немає - щоби танк не мав можливості навести приціл зі зручної відстані. Тобто, видно Вежу звідусіль, а підійти до неї - не так вже й просто.

Але, виявилось, її можна зруйнувати з повітря. Ракетним російським ударом.

Дивилась сьогодні кадри понівеченої Вежі і думала про те, що навесні 2022-го її вже атакували авіабомбами. Тоді встояла. Сьогодні - ні. Сьогодні про Вежу дізнався навіть президент Сполучених Штатів.

До сьогоднішнього дня Вежа була найвищою точкою Харкова. Отже, місто збудує нову домінанту. Ще кращу».

Цей металевий шпиль або, як казали місцеві, «ракета», став своєрідним символом району Павлове поле. Фото: uk.wikipedia.org

Теги за темою
Харків Історія
Джерело матеріала
Згадувані персони
loader
loader