Майже дорослі. «Петру і Мазепі» 10 рочків!

Ранній доступ: Patreon

Думаємо, ви вже помітили, що «Петро і Мазепа» певний час випускав набагато менше матеріалів, ніж зазвичай. Що ж, на це була своя причина. І ми дякуємо вам, що дочекались! Бо з ким іще, як не з нашими читачами, святкувати десятилітній ювілей?

10 свічок на торті

Історія нашого видання мала початися 2013 року. Тоді все було узгоджено й підготовлено. Але менш ніж за півроку одна нехороша людина вирішила на Україну напасти. І, що значно гірше, цю нехорошу людину підтримали не лише інші нехороші люди з її держави, а й частина наших громадян. Теж нехороших.

Власне, цим нехорошим людям (сумарно) ми й мали протидіяти. Часу не було. Запускатись довелось у квітні 2014-го. Конкретної дати немає, люди можуть вказувати різні. Тож простіше назвати квітень. Можна сказати, не день народження, а цілий місяць.

Щоправда, «народження» вийшло дуже гостросюжетним. Було трохи не до гарних дат: видання вчилось на ходу шукати свою нішу та ще тоді звикало, що плани можуть мінятись на будь-якому етапі. Потім це неодноразово стане в пригоді, але 2014-го ми не чекали такого.

Так у горнилі гібридної війни і запрацював «Петро і Мазепа». Тоді це був стендалон-блог на стандартному макеті WordPress, який нещадно поливали брудом (окей, будьмо чесні, приводів ми давали достатньо). Та це й не дивно, куди ж без гострих моментів: чиста біографія буває лише в зануд, а ми все ж трохи веселіші.

Коли ми починали, ще Фірташ у в’язниці не сидів.

Наша мета — люди мають думати. А ті, хто вміють думати, заслуговують на гідне ставлення й однодумців. І власне ЗМІ, напевно.

1 грудня ця історія може завершитись.

Звісно, мільйонів читачів так не здобудеш. Ну то що поробиш, не бути нам мільйонерами.

Проте цю лямку тягтимемо, поки стане сил. За ці десять років були свої злети та падіння. Якщо ви читаєте нас іще відтоді — самі памʼятаєте. Якщо приєднались пізніше  — повірте, було важко, але до жодного «папика» редакція з поклоном так і не пішла. Бо ми існуємо лише заради читачів. І, будьмо відверті, за рахунок читачів.

Підтримати редакцію можна за цим посиланням, а ще ліпше підписатись на наш Patreon. Тоді ще й свіжі тексти будете читати до виходу їх на сайті.

І як ви нас терпите?

Політсили і бізнесмени із цієї причини нас не цікавлять від слова «зовсім». Тих, хто на таких хлопʼят працює, зазвичай легко засікти — вони або погано кусаються, або кусають лише ворогів свого власника.

Зате «Петро і Мазепа» став тим собакою, який настільки відбитий, що кусає всіх підряд. Так і треба.

Звісно, такого собаку мало хто любить. Тож нас намагались купити бозна-скільки разів. Нас намагались засудити, коли фігуранту розслідування допекли наші статті. Результат — ми досі тут, а про тодішнього ворога нічого не чути. Мабуть, досі лікує укуси та має кепський настрій.

Видання намагались хакнути, факнути і ще багато чого неприємного. Втім, тенденція незмінна. Спочатку нас атакують, а потім ми переживаємо ворога.

Тож за ці десять років Дорогій редакції точно не соромно. Наш колектив видавав аналітику щодо політичної, військової та економічної ситуацій. Працював тоді, коли більша частина медійників ховали голову під лопух і кричали дурним голосом. Волонтерством зайнялись, поки ворог поряд стояв, і жодного разу на щось не скаржились.

Бо ми з вами круті. Де сядеш, там і злізеш.

Тож у вас могли зʼявитись незручні запитання. Наприклад, якого біса ми раптово заткнулись.

Причина, з якої ми певний час тримали паузу — знову війна. Але тепер її інший аспект: коли стріляють гармати, музи хоч і не мовчать, але говорять значно тихіше.

Де Петро, а де Мазепа?

Одна частина редакції — здебільшого ті, що не можуть потрапити до війська — поринула у волонтерство в режимі 24/7. Для цього на головній сторінці навіть є окрема вкладка, перша за номером. Погортайте, там цікаво.

Спочатку ми самоорганізувались у Волонтерський штаб «ПіМ». Потім створили ГО «Петро і Мазепа», яке за два роки повномасштабки з нуля стало серйозним волонтерським об’єднанням. Про його акції можна почитати на сторінках Дмитра Подтуркіна та Зої Шкурко, а також підтримати донатом через PayPal: [email protected].

Саме зараз ця частина редакції везе дарувати карету швидкої допомоги на Схід. Пора зазирнути до 95-ої ОДШБр, і не з порожніми руками. Загалом це вже шоста «швидка» з 22 переданих нами спеціалізованих авто для ЗСУ.

А інша велика частина редакції пішла до війська. Самі розумієте: було б нечесно робити собі імʼя з риторикою яструбів, а потім самим залишитись на дивані.

Не те, щоб це зупиняло багатьох українців, та ми все ж не такі.

Тому ми вам безмежно вдячні, що не покинули редакцію. І за те, що не лише читаєте нас, а й даєте кошти для нашого існування. «Петро і Мазепа» потребує менше грошей, ніж інший проект такого ж штибу, але не є найманцем по суті своїй.

Звісно, оскільки наш сайт дуже погано заблокований у Росії (так-так, досі), нас читають і там. Тому зараз ми не будемо писати, хто з авторів та співробітників мобілізувався до Збройних сил України.

Росіяни-то не змінились, але все ж у них є Google Translate.

Тому не спрощуватимемо ворогу завдання. Але натякнемо, що в штаті залишились лише ті, хто з певних причин не можуть бути мобілізовані (законно, Тису не перепливали) та можуть хоча б мінімально забезпечити життєдіяльність нашого «ПіМа».

Мабуть, це поважна причина. Та все одно вибачте, що довго мовчали. Деталі — пізніше.

Або, як кажуть у армії, «вам доведуть».

P.S. Любителі теорій про те, що «Петро і Мазепа» є чинним спадкоємцем «Спутніка і Погрома», що з пикою?