Що насторожує у наступі росіян та заявах американців

Ситуація в Харківській області, де росіяни з минулого тижня ведуть активні наступальні дії, викликає чимало запитань. Утім, загалом на військовому фронті ситуація стабільно складна. Ворог веде наступ одночасно на кількох напрямках. На деяких має тактичні успіхи та просувається.

Але я не бачу підстав для того, щоб впадати в панічні настрої та терміново викликати Арестовича, щоб він розповідав чергові казки.

Те, що сталося на півночі Харківської області, де росіяни досить швидко захопили значну частину нашої території, викликає здивування. Якщо кілька місяців нам розповідали, що очікується наступ з півночі (Харківська, Сумська області), і при цьому запевняли, що там збудовано потужні оборонні споруди, що ми готові, чому раптом окупанти так далеко просунулися?

Чому Харківська ОВА тільки зараз створює якусь комісію, яка розслідуватиме, куди поділися чи то збудовані, але зниклі, чи то так і не збудовані оборонні споруди?

Я буквально сьогодні спілкувався з прикордонниками Чернігівської області. Ситуація напружена й там. Російські ДРГ постійно заходять на територію України, промацуючи лінії оборони. Це відбувається у Чернігівській, Сумській, Харківській областях уже не перший місяць. Навіть у зведеннях Генштабу про це періодично повідомляється. У результаті почався наступ, про який нас попереджали, до якого ми були ніби готові, але чомусь виявилося, що, скажімо так, не зовсім готові.

І таке враження, що не лише ми. Досить несподіваним став приїзд у вівторок, 14 травня, до Києва держсекретаря США Ентоні Блінкена. Начебто цей візит покликаний продемонструвати непорушність підтримки України з боку Штатів на тлі важкої для нас ситуації, включаючи наступальні дії окупантів на Харківщині.

Хотілося б вірити, що будуть обговорені варіанти надання екстреної військової допомоги, узгодження номенклатури – у зв’язку з різким загостренням ситуації на фронті.

Водночас недавнє інтерв’ю колишнього заступника Блінкена — Вікторії Нуланд — залишило в мене двояке враження.

З одного боку, приємна її впевненість, що навіть у разі обрання Трампа США не змінять позиції з підтримки України.

З іншого боку – насторожують її тези про те, що на даному етапі не варто голосно заявляти про відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Це свідчить про те, що подібні ідеї, судження, присутні у вищих коридорах американської влади.