Український степ неможливо уявити без сріблястих хвиль ковили, яку описував Микола Гоголь
Під Лубнами на Полтавщині знайдені одні з найбільших в Україні популяції червонокнижних рослин: ковили, сон-трави, шафрану, орхідей і горицвіту. Екологи вже мають намір створити там кілька заповідних зон.
Чому так важливо охороняти ці унікальні рослини та зберегти їх для нащадків, що завдає збитків цілинним степам і які місця можуть стати популярними об'єктами "зеленого" туризму. На ці та інші теми "Телеграф" поговорив з директором ГО "Київський еколого-культурний центр" Володимиром Борейком.
Червонокнижники під ногами
Натрапив на унікальну ділянку сон-трави біля села Малий В’язівок пенсіонер-переселенець з Бахмута на Донеччині Ігор Пишний.
Він — великий любитель природи й вивчає нову для себе місцевість, об’їжджаючи її на велосипеді й "намотуючи" пішки по кілька кілометрів за день. Отак якось добрався до балки під Малим В’язівком, де, чув, росте сон-трава. А там її видимо-невидимо!
— Пан Ігор повідомив нам про своє відкриття, і ми зрозуміли, що воно феноменальне, — каже "Телеграфу" заслужений природоохоронець України Володимир Борейко. — Виїхали з колегами на Лубенщину і були вражені природними унікальними багатствами цієї землі. За своє життя (а мені 65 років) я зроду не бачив такої великої ділянки сон-трави.
Спочатку навіть очам своїм не повірив. На Київщині, скажімо, якщо трапляється ділянка, на якій ростуть бодай 30 кущів сон-трави, ми вже беремо її під охорону, бо це вважається значною популяцією. А під Малим В’язівком нарахували майже тридцять тисяч кущів рослин двох видів: сон-трави чорніючої та сон-трави розкритої! Це одна з найбільших популяцій сон-трави в Україні! Обидва види занесені в Червону книгу України і є дуже рідкісними рослинами, а сон-трава розкрита охороняється ще й Бернською конвенцією, — каже еколог.
А поруч із сон-травою ростуть майже 10 тисяч кущів іншої червонокнижної рослини — горицвіту весняного. Та це були далеко не всі відкриття!
У Лубенському лісгоспі Ігор Пишний знайшов величезну популяцію червонокнижної черемші, яка на Полтавщині зустрічається досить рідко, а на Лубенщині лишалась лише одна ділянка — три інші вже знищені браконьєрами, що збирають її навесні.
У самих Лубнах, на Лисій горі, де було поселення часів бронзового віку та скіфського періоду, у березні розцвітають тисячі червонокнижних шафранів сітчастих. Такої величезної кількості цих рідкісних рослин, що ростуть в одному місці, відомому природоохоронцю також ніде не зустрічалось.
А в селі Тишки екологи нарахували майже 20 тисяч кущів рідкісної орхідеї дикої: лугової та зозуленця. Розкішні плантації цієї рослини також зустрічаються у селі Луки. Великі ділянки сон-трави, горицвіту, ковили знаходяться в Остапівці.
До речі, найбільшу ділянку ковили, яку ще називають шовковою травою, Ігор Пишний виявив також у балці біля Малого В’язівка. Зараз якраз розцвіла ковила пірчаста. Вона, як і інші види ковили, також червонокнижна.
— За давніх часів весь південь України покривали чудові безкраї степи з квітучою ковилою. Саме їх описав Гоголь, — розповідає Володимир Борейко. — Український степ неможливо уявити без сріблястих хвиль цієї трави. Коли вона цвіте, степ ніби оживає, стає рухливим. Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися. А тепер ковила стала настільки рідкісною, що навіть сільські жителі не знають, що це за рослина.
На жаль, місцеве населення вкрай байдуже ставиться до залишків ковилових степів України. Фермери намагаються все розорати, а сільради неохоче дають згоду на те, щоб на цих останніх притулках дикої природи були створені заповідники. Тим часом степи з ковилою така ж унікальна пам’ятка старовини, як Софія Київська або Києво-Печерська лавра. За одним винятком: будівлі завжди можна відновити, а от квітучі ковилові степи, раз розоравши, відродити вже нема можливості.
Степові ділянки є чи не останнім притулком також для горицвіту, шафрану, воронця, астрагалу і схожої на крокус брандушки.
Корови та косовиця в заповідних зонах
Директор Київського еколого-культурного центру спростовує поширений міф про те, що зривати червонокнижні квіти не можна, бо це призводить до їхнього знищення. Щобільше, каже, на таких ділянках дозволяється пасти корів і косити траву, бо інакше вони заростуть лісом. А ось вирубування дерев, навіть вибіркове, завдає непоправної шкоди. Для лісових орхідей це просто смерть. А кількість підсніжників, за спостереженнями екологів, зменшується при цьому в десять разів!
Величезних збитків ділянкам цілинних степів, за словами Володимира Борейка, завдають лісники, які засаджують балки білою акацією та сосною.
Заради охорони популяцій виявлених на Лубенщині рідкісних рослин ГО "Київський еколого-культурний центр" має намір створити ботанічні пам'ятки природи. Володимир Борейко здивований, що досі ці місця не мають статусу заповідників. Каже, уже мав розмову з цього приводу з міським головою Лубен Олександром Грицаєнком і отримав від нього згоду. Фахівці готують відповідні документи, які має затвердити Полтавська обласна рада.
— Ділянки унікальних рослин треба терміново зберегти для нащадків, щоб і вони милувалися їхнім чудовим цвітінням, — каже Володимир Борейко. — Унікальне в екологічному плані місце — Лиса гора — може стати популярним об'єктом "зеленого" туризму й поповнювати бюджет Лубенської громади. Адже коли вона розцвітає шафранами, туди помилуватися цим дивом природи та наробити селфі приїжджає багато туристів.
А яке це диво — ковила! Мурашки пробігають по шкірі, коли ступаєш по м’якій степовій подушці та усвідомлюєш, що це місце ще ніхто не розорював від створення світу! Немов серпанком туману, казкова шовкова трава заколисує природу. Приплющиш очі й ніби бачиш табуни диких коней-тарпанів, що мчать, мов стріли, а їхні гриви від горизонту до горизонту обполіскують небо. І хочеться забрести, загубитися в цих нескінченних ковилах і потонути…
За словами Володимира Борейка, за майже 20 років Київський еколого-культурний центр створив близько 540 об’єктів природних пам’яток культури у 20 областях України. Дев’ять з них були узаконені рішенням Київської обласної ради, по кілька — Житомирської, Чернігівської, Черкаської рад.
— Любителі природи, як-от Ігор Пишний — велика сила, — зауважує Володимир Євгенович. — Саме завдяки таким ентузіастам, які виявляють унікальні куточки дикої природи й повідомляють нам про них, вдається зберігати заповідні місця у первозданному вигляді.
Фото Ігоря Пишного