Чому Моспатріархат боїться приєднатись до української церкви
Чому Моспатріархат боїться приєднатись до української церкви

Чому Моспатріархат боїться приєднатись до української церкви

Терпіти не можна заборонити. Всю ситуацію навколо УПЦ можна звести до цієї граматичної проблеми: де у цьому вислові поставити кому?

Законопроект 8371 ставить кому після «не можна». До яких наслідків це призведе, якщо закон ухвалять в тому вигляді, в якому його рекомендовано до другого читання?

Одразу скажу, чого точно не станеться. Не буде такого, що УПЦ, під тиском цього закону, остаточно і по-справжньому (а не «для видимості», як зараз) розірве стосунки з РПЦ. Адже після такого кроку для УПЦ буде лише два варіанти і обидва категорично для неї неприйнятні:

1

Відірватися від РПЦ і приєднатися до ПЦУ. Це неприйнятно для більшості священства УПЦ, бо для них це «втрата обличчя»: приєднатися до тих, кого роками проклинали, і не між собою, а звертаючись до пастви. Ну от як це – вийде священник до своєї пастви і скаже: «Пробачте мені, люди добрі! Я вам роками брехав, що ПЦУ – безблагодатна і неканонічна церква, тобто насправді взагалі ніяка не церква, а тепер визнаю, що це все була брехня і закликаю вас приєднатися до цієї самої ПЦУ!»? В індивідуальному порядку деякі священники УПЦ до цього «дозрівають», але інституціонально (для керівництва УПЦ) та для більшості священства УПЦ таке неможливо.

2

Відірватися від РПЦ і не приєднатися до ПЦУ. Це ще більше неприйнятно, бо з точки зору канонічного православ'я це означає втрату вже не просто обличчя, а й благодаті та власне статусу церкви. Це перехід в «розкол», і УПЦ в такому разі буде вже не церква, а те, що грецькою називають παρασυναγωγή (буквально, «зібрання поряд»), а російською, ще жорсткіше, «самочинное зборище». Тобто те, чим, з канонічної точки зору, була «УПЦ КП» до отримання Томоса.

Тому УПЦ як інституція ні того, ні того, гарантовано не зробить.

Відповідно, у разі прийняття законопроекту в його нинішньому вигляді є, знову-таки, лише два варіанти, залежно від того, такий закон (1) буде активно виконуватися, або (2) не буде активно виконуватися.

Якщо не буде активно виконуватися – це дещо зменшить гостроту ситуації, бо розділить тиск на два напрями: держава буде тиснути на УПЦ (проте не поспішаючи з радикальними діями, передбачених законопроектом), а частина політикуму та суспільства буде тиснути на державу. Можна очікувати, що цей тиск дещо активізує ситуації «переходу в ПЦУ» на рівні окремих парафій. Але ця ситуація досить нестабільна і вибухонебезпечна.

Якщо буде активно виконуватися, наслідки будуть двоякими. З одного боку, це ще більше активізує ситуації «переходу в ПЦУ» на рівні окремих парафій. З іншого боку, УПЦ в особі всіх, хто відмовиться від такого переходу, доволі швидко залишиться без майна, без можливості здійснювати правочини, тощо, тобто перейде в статус «гнаної церкви»... дуже комфортний для російської пропаганди, а також для частини вірян УПЦ, які стануть «страждальцями за істинну віру». Багато кого в Україні це потішить як акт справедливої помсти (з УГКЦ колись Москва вчинила приблизно так само), багато кого подалі від України це засмутить (при тому, що розібратися в ситуації докладніше в них не буде жодних шансів). Звісно, ієрархія УПЦ буде жорстко і агресивно чинити опір, бо опиниться в становищі щура, якого загнано в глухий кут і який тепер вже бореться за саме своє виживання.

Ось і думайте, де ставити кому.

Джерело матеріала
loader
loader