Чого чекає Московська церква в Україні?

Мережею поширюється одкровення архімандрита Феогноста Пушкова, клірика Луганської єпархії УПЦ мп, яку було перепідпорядковано РПЦ (без протестів з боку керівництва УПЦ МП).

Клірик звернув увагу на те, що Помісні церкви відмовились би визнавати самочинну автокефалію УПЦ. Наводить відомі йому приклади, що ніби навіть неофіційно зверталися – і отримали відмову.

З цього роблять висновки: от держава вимагає від УПЦ МП розірвати зв'язки з РПЦ – а вони ж тоді у «лімбі» опиняться, не визнані ніким! А далі – натяками: мовляв, краще вже з Москвою. Приховуючи чомусь цей факт від прихожан, усупереч закону грудня 2018 року.

Але ж лукавлять.

По-перше, усі священнослужителі мали шанс у грудні 2018 року спів-створити єдину ПЦУ. До цього закликали і Вселенський Патріарх Варфоломій, і держава на чолі з Президентом Порошенком, і численні патріоти всередині самої УПЦ МП. Спогорда відмовились. «Пшик буде, а не Томос» – казали. А був Томос.

По-друге, після Томосу УПЦ МП і так і «лімбі» – це частина іншої церкви на канонічній території автокефальної Української православної церкви (ПЦУ). Ніхто не ставить під сумнів статус священнослужителів – але церковна приналежність створює колізію, яку треба розв'язувати.

По-третє, церковна історія знає чимало прикладів цивілізованого розв'язання подібних питань. Була б воля. Першоієрархи ПЦУ неодноразово і публічно, і в переговорах заявляли про готовність на такі варіанти.

Однак це відкидають в УПЦ мп. Вони чекають. Хто на російські танки. Хто на «мір», умовою якого буде «не армії, ні мови, ні віри» (як ледь не сталося в Стамбулі навесні 22 року). Хто на «паралельну автокефалію» чи «ставропігію» від Вселенського (пори численні заяви Фанару про неможливість таких варіантів)...

Але правда в тому, що жодного із цих варіантів не буде.

Альтернативи переговорам з ПЦУ немає.

Якщо для усвідомлення цього верхівкою УПЦ МП держава має прямо заборонити діяльність РПЦ на території України – значить, це треба зробити.