Хто стане наступником Путіна

Володимир Путін і його найближче оточення обрали наступника, але далеко не факт, що кандидатура влаштує інші башти Кремля.

Кремль після офіційного вступу Володимира Путіна на посаду президента РФ зіткнувся з двома головними проблемами: як вирішити питання наступника і не допустити перевороту. Із середини 2000-х років силовики завжди відігравали провідну роль у системі, але постійна конкуренція за потоки час від часу посилювала різні групи всередині самих силових структур, які зростали і могли претендувати в ієрархії на вищі позиції. Ставки високі і система вимагає від її арбітра, яким виступає Путін, ухвалення рішень.

Минулого літа одна з груп вирішила зіграти ва-банк. Заколот Пригожина показав, що в системі є дуже впливові особи, які здатні зіграти свою партію в потрібний момент. І цей момент може стати несподіваним навіть для Путіна. Система стримувань противаг дала збій, і Кремлю стало зрозуміло, що назріли зміни. Навряд чи заколот можна назвати спектаклем: коли запускається такий маховик, наслідки стають абсолютно непередбачуваними для всіх. Незалежно від того, хто і які відіграє ролі.

Фокус заколоту Пригожина полягає у тому, що він посилив протистояння між баштами Кремля і, станом на зараз, повернув Путіну головну розпорядчу роль. До нової лінії розколу, оскільки нинішні перестановки здатні призвести до наслідків. Спецслужби одразу не отримали те, чого хотіли, а фігури, які стоять за Міноборони, неодмінно претендуватимуть на реванш. Усе, що відбувається зараз із військовим відомством - позбавлення МО величезних потоків і впливу.

Призначення Андрія Бєлоусова на посаду міністра оборони замість Сергія Шойгу і відставка Миколи Патрушева з посади секретаря Радбезу, на перший погляд, стали несподіваним ходом. Але кадрові рокіровки цілком зрозумілі.

Бєлоусов, якого вважають людиною Путіна, не має вагомих апаратних можливостей і важелів, що дають змогу взяти Міністерство оборони під повний контроль. Він не становитиме небезпеки для влади Путіна і дозволить тому повністю контролювати ситуацію у відомстві. Путін не віддав Міноборони під вплив спецслужб і вирішив, як головнокомандувач армією, тримати під контролем відомство за допомогою своєї команди.

Переведення Патрушева з посади секретаря Радбезу і призначення помічником Путіна продиктовано необхідністю стримування силовиків. Апаратна вага Патрушева занадто велика, а сам Радбез за кризових обставин здатний стати головним центром влади в Росії. Щоб знизити ризики дестабілізації ситуації та виходу боротьби за прийнятні для системи рамки, Патрушева призначено помічником Путіна, а сина Патрушева підвищили до віце-прем'єра.

Вигідною кандидатурою секретаря потенційно небезпечного Радбезу в сформованій конфігурації став Сергій Шойгу. Фігура Шойгу, як і раніше, може мати серйозну вагу, але тепер усі його дії, через кримінальні справи проти найближчого оточення, будуть під контролем. Кремль змушений залишати Шойгу в грі, причому не на найостанніших ролях, щоб не спровокувати нові конфлікти.

Кадрові перестановки показують, що Путін намагається відновити баланс у системі. Звинуватити Шойгу в усіх провалах армії Кремль так і не наважився, але водночас Міністерство оборони повністю під контроль спецслужб не віддали. Бєлоусова позиціонують як рівновіддалену від усіх груп і наближену до Путіна фігуру. Взявши безпосередньо під свій контроль оборонне відомство, Путін ризикує тим, що тепер усі питання будуть не до Шойгу, а саме до Путіна. Менеджер і економіст Бєлоусов - явно не громовідвід у цій ситуації.

Проблему боротьби всередині Кремля поки вдалося тимчасово купірувати. Усі кроки Путіна спрямовані на те, щоб жодне з угруповань не організувало нового заколоту. Щоб не допустити потрясінь, проводяться точкові відставки у Міноборони, також звільняють людей, які були пов'язані з Шойгу. Але для того, щоб зберегти рівновагу, в обойму так і не повернули генерала Суровікіна, залишили в системі Патрушева, підвищили його сина в уряді, знайшли посаду для сина Ковальчука, а Олексія Дюміна, якому пророкували крісло міністра оборони, призначили помічником Путіна.

Протистояння груп посилює проблему пошуку наступника Путіна. Поки що Путін повернув здатність бути арбітром, але ніхто не може дати гарантії того, що наступний російський президент зможе не допустити подій за аналогом із заколотом Пригожина.

Останні декілька років імовірними наступниками Путіна називають саме Дюміна та сина Патрушева - Дмитра Патрушева. Проте фігура Дюміна виглядає більш вагомою.

На користь кандидатури Дюміна можна назвати одразу декілька аргументів.

Дюмін був охоронцем Путіна і виконував його "особливі доручення". Дюмін давно перевірений, лояльний і "свій". Ба більше, він вважається компромісною фігурою з широкими зв'язками у середовищі силовиків. Така репутація вказує на те, що Дюмін потенційно здатний бути розподільником ресурсів серед груп - виконувати головну функцію президента в системі. Тримати баланс.

Оскільки Дюмін близький до Путіна, очільнику Кремля буде вигідно передати йому владу - Дюмін зможе стати гарантом його безпеки і можливого збереження Путіним своєї ролі в новій політичній конфігурації, яка вилаштовуватися після того, як він залишить посаду президента.

Ще один аргумент на користь того, що сам Путін і його найближче станом на цей момент оточення бачить наступником саме Дюміна, це рішення не призначати його на посаду міністра оборони. Роль керівника Міноборони країни, яка веде невдалу війну, швидко обнулила б політичні перспективи Дюміна. Декілька гострих викликів або ж кілька років на посаді призвели б до того, що Дюміна стало б неможливо провести через вибори. На "збитого льотчика" без досвіду публічної політики і впізнаваного виборцем у негативному контексті, навіть на декоративних виборах у Росії навряд чи хтось би зважився зробити ставку.

І останній, найголовніший аргумент - призначення Дюміна секретарем Держради. Органу, секретарем якого в майбутньому може стати сам Путін, коли піде на політичну пенсію.

На перший погляд, Держрада - непримітний орган влади і його рішення мають рекомендаційний характер. Основна функція - вирішення питань взаємодії та роботи органів державної влади. Але це такий собі арбітражний колективний орган влади, який може стати визначальним у системі в разі гострої кризи.

Наприклад, коли виконавча або законодавча влада з якихось причин не зможуть виконувати свої функції, а вся державна машина піде під укіс. Держрада кинута на стіл для того, щоб забезпечити майбутню передачу влади наступнику і не допустити управлінського хаосу, як було під час спроби заколоту Пригожина.

І Дюмін на цій посаді отримає можливість стати публічним політиком, що йому і потрібно для того, щоб перетворитися на наступника. Патронат Путіна дасть змогу Дюміну і вже його команді зосередити у своїх руках дуже широкий формальний і неформальний вплив. У Дюміна з'явиться шанс стати політичним важковаговиком. Медійний вплив помічника Путіна буде поступово зростати, він почне озвучувати абстрактні і популярні речі, звітувати про виконану роботу, але його ім'я не будуть пов'язувати з невдачами, як було б на посаді міністра оборони.

Дюмін включиться в боротьбу веж Кремля. Вплив посприяє втручанню в широкий спектр питань, включно з контролем над потоками. Почне налагоджувати роботу з регіонами - у Тульській і Самарській області вже призначені його протеже. Губернатори дуже важливі для майбутньої президентської кампанії, а комунікація з ними для Дюміна не складе труднощів.

Загалом, схоже, Путін уже почав операцію "Наступник" і його найближче оточення зробило ставку на Дюміна. Щоб не допустити переворотів і кризових моментів, Дюміна призначили "смотрящим" за всім політичним процесом у Росії і допустили до невидимих конфігурацій у Кремлі. Оточення Путіна спробує переконати кремлівські башти у тому, що Дюмін - оптимальна і рівновіддалена від усіх кандидатура, здатна забезпечити арбітраж, щоб групи у боротьбі за потоки одна одну не перебили.

Але тут виникає дуже цікаве питання: а чи згодні з таким розкладом усі вежі Кремля? Дюмін втручатиметься в безліч процесів, що неминуче призведе до конфліктів. Чи влаштовує це Патрушева, який напевно бачить наступником свого сина? Або Ковальчука, вплив якого знизився після удару по Шойгу? Як відреагують генерали на чистки у Міноборони і що вони думають з приводу наступника?

Усі ці проблеми породжуватимуть нові лінії розколів.