Володимир Путін

Путін Володимир Володимирович: російський президент і військовий злочинець

Путін Володимир Володимирович: узурпував владу в Росії, розв'язав кілька агресивних воєн, влаштував геноцид українського народу

1. Біографія
2. Освіта
3. Сім’я
4. Кар’єра
5. Компромат
6. Декларація

Біографія

Володимир Володимирович Путін народився 7 жовтня 1952 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург).

Освіта

У 1975 році закінчив міжнародне відділення юридичного факультету ленінградського університету. Захистив дисертацію з економіки. Проходив курси в школі КДБ і Червонопрапорному інституті КДБ за спеціальністю "Військова розвідка".

Сім’я

У 1983 році одружився з Людмилою Шкребньовою. Офіційно шлюб тривав до березня 2014 року. У 1985 році у подружжя народилася дочка Марія, через рік — Катерина.

Марія (живе під прізвищем Воронцова) — ендокринолог за освітою. Одружена з громадянином Нідерландів Йоррітом Фаассеном.

Катерина (живе під прізвищем Тихонова) — за даними світових ЗМІ, керує Фондом «Національний інтелектуальний розвиток» і фірмою «Іннопрактика», яка займається забудовою центру російської столиці.

Проти обох дочок Путіна Мінфін США ввів санкції навесні 2022 року.

По деяким даним, Путін має дочку від зв'язку з росіянкою Світланою Кривоногих. У 2003 році вона народила дівчинку Лізу. Також ЗМІ повідомляли, що коханкою Путіна є гімнастка і олімпійська чемпіонка Аліна Кабаєва, яка в 2017 і 2019 роках народила від нього двох дітей. Кабаєва також перебуває під санкціями США.

Кар'єра

Майбутній диктатор з дитинства мріяв працювати в спецслужбах. Після університету його прийняли до КДБ. У 1985 році по лінії зовнішньої розвідки його направили в Східну Німеччину. Путін трудився в Дрездені під прикриттям керівника місцевого Будинку дружби СРСР — НДР. У 1990 році він повернувся до Ленінграда і працював у КДБ до серпневого путчу 1991 року.

Після розвалу Радянського Союзу, за словами самого Путіна, він підробляв у таксі. Потім його "підібрав" знайомий по ленінградському університету Анатолій Собчак, який на той час зробив кар'єру в керівництві міста. Спочатку Путін став його радником, а потім очолив Комітет із зовнішніх зв'язків мерії, коли Собчак переміг на виборах мера. У 1994 році Путін став першим заступником Собчака і керував містом під час закордонних відряджень мера.

Після поразки Собчака на губернаторських виборах влітку 1996 року Путін отримав пропозицію зайняти посаду заступника керуючого справами президента Єльцина. Тут він займався юридичними та міжнародними питаннями. Менш ніж через рік, навесні 1997 року, Путін став заступником Голови Адміністрації президента, керував головним контрольним управлінням глава держави. 

Влітку наступного року він очолив ФСБ і увійшов до складу Радбезу РФ. Навесні 1999 року Єльцин повідомив, що передасть владу Путіну. У серпні він став прем'єр — міністром, а після офіційної відставки Єльцина 31 грудня 1999 року — виконуючим обов'язки президента.

У березні 2000 року Путін переміг на своїх перших президентських виборах, набравши майже 52% голосів. З початку правління він намагався створити образ молодого і сміливого політика, майстра бойових мистецтв, розвідника, сучасного Штірліца. У ньому вже тоді стали помічати риси бонапартизму. Хоча пізніше проявилися риси Гітлера.

Першим держактом Путіна на посаді президента став указ "про гарантії президенту РФ, який припинив виконання своїх повноважень, і членам його сім'ї". Так він убезпечив Єльцина і самого себе від можливого кримінального переслідування. Якраз перед відставкою першого глави РФ спалахнув корупційний скандал навколо його найближчого оточення.

У перший термін президентства Путін з великими втратами закінчив другу Чеченську війни, остаточно придушивши повсталий регіон. На це чеченські повстанці відповіли численними терактами (на Дубровці, станції «Автозаводська» та інших). 

У серпні 2000 року сталася катастрофа з атомним підводним човном "Курськ". В інтерв'ю Ларрі Кінгу Путін на питання, що ж сталося з підводним човном з посмішкою відповівши: "Вона потонула".

Майже відразу після приходу до влади Путіна в Росії почався тиск силових відомств на олігархів і пресу. Більш-менш незалежні ЗМІ або закривалися, або переходили у власність держави. 

На керівні пости новий глава держави призначав колишніх однокурсників, колег по КДБ та інших представників "петербурзької команди".

У внутрішній політиці Путін проводив жорсткий курс на централізацію, зміцнення вертикалі влади і політичної системи керованої демократії. Росія поступово з федерації перетворювалася в унітарну державу з єдиним центром в Москві. Путін провів ряд реформ, які посилили контроль президента над правоохоронними та судовими органами.

У 2003 році пропутінська партія "Єдина Росія" отримала конституційну більшість в Держдумі, після чого в країні практично пропала опозиція. Карикатурні КПРФ і ЛДПР завжди були пов'язані з владою і коли потрібно було, голосували в унісон в "єдиноросами".

У березні 2004 року з 71% голосів виборців він переміг на нових президентських виборах. Через півроку стався теракт в Домодєдово і захоплення заручників в бесланській школі. Після них російські спецслужби вбили президента Ічкерії Аслана Масхадова і чеченського польового командира Шаміля Басаєва.

У 2005 році закінчилася дворічна епопея зі справою ЮКОСА і Михайлом Ходорковським. Мільярдер був звинувачений в ухиленні від сплати податків, шахрайстві і отримав 10-річний тюремний термін. Активи збанкрутілого ЮКОСа задешево скупила "Роснефть".

Ще в 2005 році Путін заявив, що розпад СРСР — це найбільша геополітична катастрофа ХХ століття. Через два роки на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки він різко розкритикував плани США розмістити системи ПРО в Польщі та Чехії, жорстко виступив проти однополярного трактування сучасного світоустрою.

У 2008 році закінчився другий термін президентства Путіна. Але з політики він йти не збирався. Тому була проведена "рокіровка": Путін став прем'єр-міністром, а глава уряду Дмитро Медведєв відправився балотуватися в президенти, які він з легкістю виграв.

У серпні 2008 року російські війська вторглися в Грузію, нібито для "захисту" південноосетинських і абхазьких сепаратистів. Сили були нерівні. Загарбники окупували ряд грузинських міст.

Осетини знищили більшість етнічних грузинських сіл у Південній Осетії. Росія визнала незалежність Абхазії і Південної Осетії. 8 жовтня в основному росіяни покинули територію Грузію, крім вищезгаданих регіонів.

Восени 2011 року на з'їзді "Єдиної Росії" президент Медведєв офіційно "запропонував" прем'єру Путіну повернуться на колишню посаду і балотуватися на виборах 2012 році. Путін "погодився".

Після парламентських виборів у грудні 2011 року сотні тисяч росіян взяли участь в акціях протесту проти фальсифікацій, а також наміри Путіна втретє стати президентом. Це були наймасовіші протести з часів Єльцина. Однак влада за допомогою Росгвардіі і поліції розігнали протестувальників.

Навесні 2012 року Путін втретє був обраний главою держави. За нього проголосувало 63,7% виборців. Дані, оголошені ЦВК, значно відрізнялися від результатів паралельних підрахунків, за якими він отримав близько 50%. У багатьох містах Росії пройшли масові протести під час інавгурації. Було затримано близько тисячі осіб.

Третій термін ознаменувався подальшим закручуємо гайок всередині Росії і опусканням нового "залізної завіси" в міжнародній політиці. Для того щоб балотуватися і далі на президентських виборах, Путін переписав Конституцію і "обнулив" свої колишні терміни на посаді глави Росії.

У 2014 році диктатор анексував Крим і вторгся на Донбас. На півострові провели нелегітимний референдум, за яким майже всі жителі Криму "виявили бажання" увійти до складу Росії. У Донецьку і Луганську були створені фейкові народні республіки, які спочатку не визнав навіть сам Путін.

Ситуація з Кримом багатьом фахівцям нагадала аншлюс Австрії та нацистської Німеччини в 1938 році. Путіна почали порівнювати з Гітлером. Україна кілька разів зверталася до ООН з проханням про введення миротворчої місії ООН на Донбас. І кожен раз Росія, як постійний представник Радбезу, накладала вето на розгляд цього питання.

Вісім років конфлікт на Донбасі був замороженим. Але 22 лютого 2022 року Путін визнав незалежність "ЛНР" та "ДНР", а через два дні розпочав широкомасштабне вторгнення в Україну. 

Однак "Київ за три дні" не впав. Українці дали гідну відсіч переважаючому в силі агресору. Зуміли відбити окупантів з ряду областей. 11 листопада Сили оборони звільнили єдиний обласний центр, який рашисти зуміли окупувати — Херсон. 

Війна в Україні зробила з колись впливового політика ізгоя. Європа, Північна Америка та інші країни ввели санкції проти нього, а міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус заявив, що без Путіна світ був би кращим.

Компромат

За свою довгу "трудову" діяльність Путін встиг зібрати величезний букет компромату.
Так, ще в 1992 році, коли він керував Комітетом із зовнішньоекономічних зв'язків, ленінградські депутати звинуватили його в шахрайській схемі програми забезпечення міста продуктами в обмін на сировину. Сировина продавалася за заниженими цінами, а продовольство — за завищеними. За підрахунками комісії депутатів, діяльність Путіна завдала збитків державі на $ 122 млн.

Вже на посаді президента Путін щодо опонентів діяв як вчили в КДБ, тобто фізичним усуненням. Так було з Олександром Литвиненком, який помер після отруєння полонієм, так було з Нємцовим, убитим в центрі Москви та іншими. 

У 2007 році журналіст Анна Політковська, яка викривала корупцію в російській армії і її поведінку в Чечні, була застрелена в під'їзді свого будинку в день народження Путіна. Через два роки була вбита правозахисниця Наталія Естімірова.

Іноді з противниками режиму диктатора відбувалися загадкові самогубства, як з олігархом Борисом Березовським. Але були і невдалі спроби отруєнь: Скрипалі і Олексій Навальний.

У 2008 році в рейтингу свободи слова, який складають "Репортери без кордонів", Росія опинилася на 144 місці з 173. Надалі країна скочувалася все нижче і нижче.

У 2015 році Путін виступив на боці Башара Асада в громадянській війні в Сирії. Російська авіація килимовими бомбардуваннями почала знищувати міста, що повстали проти режиму сирійського диктатора. 

Російського президента також підозрюють у низці інших злочинів:

▪️ організації спецоперації з ліквідації керівництва Польщі навесні 2010 року;

▪️ продажу зброї терористами з Аль-Каїди;

▪️ втручанні у вибори президента США в 2016 році;

▪️ бомбардування конвоїв з гуманітарною допомогою та лікарень у Сирії;

▪️ у розв'язанні агресивної війни та геноциді українського народу.

Декларація

Згідно з офіційною декларація диктатор живе дуже скоромно. У нього дві квартири, гараж, кілька машин виключно російського виробництво. Заробив він трохи більше десяти мільйонів рублів.

В реальності дізнатися кількість грошей у Путіна неможливо. У різні роки журналісти та громадські особи заявляти про те, що у нього від 40 до 200 мільярдів доларів.

Борис Нємцов заявляв, що в розпорядженні президента РФ два десятки палаців, резиденцій і вілл. Але самим об'єктом нерухомості став палац в Геленджику. Вперше про нього ще в 2010 році написав у відкритому листі до "престолодержателю" Путіна Дмитру Медведєву бізнесмен Сергій Колесніков. Будівництво (приблизно мільярд доларів) фінансувалося за рахунок корупційних схем і за гроші з державних нафтових компаній.

Через 11 років Олексій Навальний випустив документальне розслідування про цей палац — “Історія одного хабара", який на YouTube подивилися понад 120 мільйонів користувачів. Російський опозиціонер показав, що на ділянці площею 67,9 га, крім власне палацу (17,7 тис.кв. м) є аквадискотека, льодовий палац, склад лікувальної грязі, Автозаправна станція і багато іншого.

Незважаючи на всі підтверджуючі факти, в Кремлі відхрестилися від палацу, заявивши, що він належить знайомому російського диктатора Аркадію Ротенбергу. Той повідомив, що хоче створити тут апарт-готель.

Крім нерухомості в пресі повідомлялося і про транспортні засоби Путіна. Так власником 82-метрової яхти Graceful, вартістю в сто мільйонів доларів також називали російського президента.